Ухвала

від 28.02.2012 по справі 2а-2850/11/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2850/11/0170/4

28.02.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Привалової А.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Карпова І.І.

за участю сторін:

представника позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднання Технохімкомплект"- ОСОБА_2, довіреність № 04-д від 16.01.12

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 05.12.11 у справі № 2а-2850/11/0170/4

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднання Технохімкомплект" (вул. Козлова, 45 -а, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95011)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9,м.Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.12.11 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднання Технохімкомплект" до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 24.02.2011 року № 0001262301/0 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Об`єднання Технохімкомплект" (ідентифікаційний код 19183061) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 236600,00 грн., у тому числі 189280,00 грн. за основним платежем, 47320,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з даною постановою суду, Державна податкова інспекція в м.Сімферополі АР Крим звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні позивач наполягав на відмові у задоволенні апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості.

Правом на участь у судовому засіданні відповідач не скористався. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив. Проте, неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання не є перешкодою для апеляційного розгляду справи.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 19183061, зареєстрований у якості платника ПДВ, перебуває на податковому обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим.

Посадовими особами податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин із ТОВ "Картекс М" (ідентифікаційний код 34645679) та ТОВ "Далріата Плюс" (ідентифікаційний код 34807637) за період 01.04.2008 по 31.10.2008, за результатами якої складено акт від 14.02.2011 року №907/23-2/19183061.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (якій діяв на момент виникнення спірних правовідносин), у результаті чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 189280,00 грн., у тому числі за квітень 2008 року у сумі 5258,00 грн., за травень 2008 року у сумі 81586,00 грн., за жовтень 2008 року у сумі 102436,00 грн.

Податковий орган в акті перевірки зазначає, що до складу податкового кредиту за травень 2008 року позивачем віднесено суми податку на додану вартість за податковою накладною від 30.05.2008 року №389, виданою ТОВ "Картекс М" (ідентифікаційний код 34645679) на суму ПДВ 81586,22 грн., якого визнано банкрутом ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2008 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про припинення юридичної особи на підставі судового рішення щодо визнання цієї юридичної особи банкрутом, свідоцтво платника ПДВ анульовано актом від 03.10.2008 року. За травень 2008 року ТОВ "Картекс М" задекларовано суму податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 37,5 тис. грн., декларування податкових зобов'язань по господарським операціям із позивачем за травень 2008 року на суму 81586,22 грн. не підтверджено.

Також, за даними акту перевірки, позивачем задекларовано податковий кредит по податковим накладним, виданим ТОВ "Далріата Плюс" на загальну суму 107693,98 грн., у тому числі у квітні 2008 року на суму 5257,71 грн., у жовтні 2008 року на суму 102436,47 грн. В ході проведення планової виїзної перевірки надіслано запит до ДПІ в Печерському районі м. Києва, за даними відповіді ТОВ "Далріата Плюс" має стан 10 "запит на встановлення місцезнаходження", сума податкових зобов'язань з ПДВ задекларована ТОВ Далріата Плюс": за квітень 2008 року у розмірі 18625,00 грн., за жовтень 2008 року у розмірі 148766,00грн., декларування податкових зобов'язань за господарськими операціями із позивачем не підтверджено.

Таким чином, за висновком податкового органу позивачем порушено приписи підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 через віднесення до складу податкового кредиту сум податку, які не були сплачені до Державного бюджету України.

На підставі даного акту перевірки позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 236600,00 грн. (у тому числі 189280,00 грн. основний платіж, 47320,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) за податковим повідомленням-рішенням від 24.02.2011 року №0001262301/0.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що позивачем підтверджено первинними документами фактичне виконання позивачем та його контрагентами договорів, факти здійснення господарських операцій з придбання товарів, пов'язаних з формуванням податкового кредиту, та не встановленням обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету коли такий податок не буде сплачений продавцем. Тому, сплачений позивачем у ціні товару на користь своїх постачальників ПДВ позивач мав законне право відносити до податкового кредиту з ПДВ.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Вказуючи про порушення вказаної норми податковий орган зазначає про те, що контрагентами не було задекларовано сум податкового зобов'язання за відповідними господарськими операціями, ТОВ "Картекс М" визнано банкрутом, а ТОВ "Далріата М" відсутнє за зареєстрованим місцезнаходженням, у зв'язку із чим направлено запит на його встановлення.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що визнання ТОВ "Картекс М" банкрутом згідно із ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2008 року не має правового значення для вирішення спору, оскільки господарські відносини між позивачем і цим товариством відбулись у травні 2008 року.

Так саме не має належного доказового і правового значення і довід щодо "стану" ТОВ" Далріата М".

Єдиним допустимим доказом відсутності юридичної особи за місцезнаходженням відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є відомості, внесені до Єдиного державного реєстру.

Однак, доказів наявності такого запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно ТОВ "Далріата Плюс" відповідачем не надано. Саме лише направлення запиту на встановлення місцезнаходження юридичної особи до підрозділів податкової міліції або направлення державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи за зареєстрованим місцезнаходженням ще не свідчить про наявність у ЄДР запису про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Обмеження щодо нарахування податкового кредиту визначено пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, з положень якого, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судова колегія зазначає, що пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних перевірок контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов'язань за відповідними господарськими операціями.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками контрагента позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливості несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи реальність господарських операцій, проведених позивачем, які були підставою для виникнення права на податковий кредит, та встановлено факт того, що вчинені позивачем дії відповідають господарській меті та направлені на отримання доходу.

Так, досліджуючи обставини щодо фактичного виконання сторонами господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), суд першої інстанції встановив, що факт реального виконання договору з ТОВ «Картекс М»від 04.04.2008 №87 про виконання робіт по переводу інформації, зібраної в Дніпропетровському ЛВУМГ Харківського УМГ ДК «Укртрансгаз України»із формату растрових зображень у формат семантичних цифрових таблиць, та договору із ТОВ «Даріата Плюс»на виконання робіт по обробці інформації, зібраної в Дніпропетровському ЛВУМГ Харківського УМГ ДК «Укртрансгаз України»НАК «Нафтогаз України», за період з квітня по жовтень 2008 року підтверджується матеріалами справи, про що свідчать акти виконаних робіт, податкові накладні, відображені позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних, витратні накладні, виписки банку (а.с.57-73), а також встановлено висновком судової економічної експертизи по даній справі від 08.11.2011, яким серед іншого встановлено підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку позивача реальність зазначених операцій, використання у власній господарській діяльності отриманих послуг, суми ПДВ у ціні яких віднесені до складу податкового кредиту з ПДВ.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право на формування податкового кредиту виникло у позивача у відповідний податковий період при отриманні податкових накладних, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а тому позивачем дотримано вимоги встановлені законодавцем та сформовано податковий кредит за період квітень - вересень 2008 року відповідно до вимог встановлених законом.

У зв'язку з цим, вірним є висновок суду першої інстанції, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01 2009 у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та постановив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.12.11 у справі № 2а-2850/11/0170/4 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.12.11 у справі № 2а-2850/11/0170/4 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 березня 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.В.Привалова

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.В.Привалова