Ухвала

від 29.03.2012 по справі 2а-10741/11/1270

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Чиркін С.М

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2012 року справа №2а-10741/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Казначеєва Е. Г.

суддів Яманко В. Г., Васильєвої І. А.

за участі секретаря судового засідання Балакай І.Л., представника позивача ОСОБА_2, за довіреністю від 20.12.2011 року, представника відповідача ОСОБА_3, за довіреністю від 27.03.2012 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а-10741/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум-Строй-Сервис» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську про визнання протиправним наказу на проведення перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001412310 від 31.10.2011 р.,№ 0001422310 від 31.10.2011 р,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферум-Строй-Сервис» (далі - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним наказ №1996 від 13.10.2011 року про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001412310 від 31.10.2011 р. про збільшення зобов'язання з податку на прибуток в сумі 44530 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001422310 від 31.10.2011 р. про збільшення зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35623,75грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року позовні вимоги задоволені частково. Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську № 0001412310 від 31.10.2011 р. з податку на прибуток в сумі 44530,00 грн., визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську № 0001422310 від 31.10.2011 р. з податку на додану вартість в сумі 35623 грн. 75 коп., стягнув з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум-Строй-Сервис» судові витрати у розмірі 18,8грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме в поушення пп.7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», ст..ст. 69, 72, 159, 161 КАС України. Вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, зазначивши про правомірність прийнятого рішення про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у зв'язку зі здійсненням позивачем нікчемного правочину, який не створює правових наслідків. Висновки перевірки базуються на підставі вироку Артемівського районного суду м. Луганська від 16.12.10 №1-695/10, яким засновника та директора ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» ОСОБА_4 визнано винним у скоєні злочину передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального Кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферум-Строй-Сервис» є юридичною особою, включене до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за номером 36128848, є платником податку на додану вартість та знаходиться на податковому обліку в державній податковій інспекції (а.с. 30-34).

На підставі наказу № 1996 від 13.10.2011р., виданого з посиланням на п.п.20.1.4 п.20.1, ст. пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78 п.79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, уповноваженими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ«БПФ «Луганськпромстрой» (код за ЄДРПОУ 36323672) за період з 01.06.09р. по 30.11.09р. (а.с.57).

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки від 17.10.2011 р. №2573/23/36128848, яким встановлено наступні порушення: пп.7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2; пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) (в редакції, діючій на момент вчинення порушення), в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.06.09 по 30.11.09 на загальну суму ПДВ 28499 грн., в т.ч.: за червень 2009р. на суму 5548грн., за липень 2009р. на суму 280грн., за серпень 2009р. на суму 10166грн., за вересень 2009р. на суму 3794грн., за жовтень 2009р. на суму 3666грн., за листопад 2009р. на суму 5045 грн.; п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) (в редакції, діючій на момент вчинення порушення), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 35624 грн., в т.ч. за 2 квартал 2009р. на суму 6935 грн., за 3 квартал 2009р. на суму 17800грн., за 4 квартал 2009р. на суму 10889грн. (а.с.14-21).

Відповідачем 31.10.2011 на підставі висновків, зазначених в акті перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення № 0001422310, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35623 грн. 75 коп.( із них 28499 грн. 00 коп. - основний платіж, 7124 грн. 75 коп. - штрафні санкції), податкове повідомлення - рішення № 0001412310 , яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 44530 грн. (із них 35624 грн. - основний платіж, 8906 грн. - штрафні санкції (а.с.22, 23).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що у період з 04.02.2009 до 03.02.2010 керівником ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» була ОСОБА_5 (а.с. 143). 01.06.2009 року між позивачем та ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» було укладено договір поставки товару № 21. (а.с.86) Зазначений договір від імені ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» був підписаний ОСОБА_5.

В підтвердження реальності виконання господарських операцій позивачем надані податкові накладні № 01/06-09 від 01.06.09р., № 10/07-08від 10.07.2009р.,№ 17/08-01 від 17.08.2009 року,№ 8 від 31.08.2009 р., № 07/09-12 від 07.09.2009 р„ 02/11-22 від 02.11.2009 року, № 09/11-03 від 09.11.2009р, підписані від ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» ОСОБА_5 (а.с.89, 91, 93, 97, 102, 111, 113).

Перелічені податкові накладні кореспондується з реєстром податкових накладних (а.с.114-118) та накладними на отримання товарів № 01/06-09 від 01.06.09р., № 10/07-08від 10.07.2009р.,№ 17/08-01 від 17.08.2009 року, № 8 від 31.08.2009 р., № 07/09-12 від 07.09.2009 р., 02/11-22 від 02.11.2009 року, № 09/11-03 від 09.11.2009р (а.с.88-112).

Крім того позивачем за поставлений товар здійснено розрахунок, що підтверджено платіжними дорученнями та угодою про взаємозалік (а.с.191-198), отриманий товар був оприбуткований позивачем, що підтверджується бухгалтерськими документами.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено що позивачем за оспорюваний період здійснені господарські операції та проведена податкова звітність, яка відповідає діючому законодавству, що документально підтверджено вищезазначеними документами.

У відповідності до п. 1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, тому тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Відповідно до п.п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, наявний договір та складені на його виконання первинні документи, податкові накладні заповнені без порушень вимог діючого законодавства та є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарськими операціями з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «БПФ «Луганськпромстрой».

Відповідач, як на підставу визнання нікчемним правочину та відсутність господарських операцій між позивачем та ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» посилається на вирок Артемівського районного суду м. Луганська від 16.12.10 №1-695/10, яким засновника та директора ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» ОСОБА_4 визнано винним у скоєні злочину передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального Кодексу України (а.с.63-65, 133-134).

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до норм податкового законодавства України товарність угод підтверджується приходними актами, податковими накладними, платіжними дорученнями про перерахування коштів за товар по угодам, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем на суму бюджетного відшкодування.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до пункту 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою

Відповідно до матеріалів справи, як зазначалось вище, у період з 04.02.2009 до 03.02.2010 керівником ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» була ОСОБА_5 (а.с. 144), тобто у період здійснення господарських операцій, а не засуджений вироком ОСОБА_4. Договір постачання № 21 від 01.06.2009 року на підставі якого були здійсненні господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» був підписаний ОСОБА_5. Таким чином протиправні дії ОСОБА_4 у якості директора підприємства, які були встановлені вироком суду відношення до зазначених господарських правовідносин не мають. Окрім того, вирок містить дані щодо протиправної діяльності ОСОБА_4, як директора ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» у 2010 році, та не містить даних щодо його діяльності у 2009 році.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог КАС України та матеріалів справи, вироків суду по кримінальним справам, які б містили в собі встановлені судом об'єктиві данні про нікчемність угод між позивачем та його контрагентами в період виникнення таких відносин в матеріалах справи не міститься.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що зазначені посилання відповідача не можливо оцінювати як належні докази по справі, оскільки рішень суду по кримінальній справі не прийнято.

Відповідно до викладеного вказане підприємство під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів було зареєстроване як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції контрагент був платником ПДВ.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшло свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевказане, а саме наявність у позивача податкових накладних, доказів сплати за товар та інших документів які свідчать про реальність фінансово-господарських операцій, позивачем доведена правомірність формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята відповідно до вимог матеріального та процесуального права, тому залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення з викладених в даній ухвалі підстав.

Керуючись статтями 24, 69, 71, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а-10741/11/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а-10741/11/1270 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 02 квітня 2012 року

Головуючий суддя Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва