Рішення

від 17.07.2008 по справі 15/763-6/34

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

15/763-6/34

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  15/763-6/34

17.07.08

За позовом                    Українсько-американського спільного підприємства «Пульсар»у формі товариства з обмеженою відповідальністю

До                              Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття»

Про                              стягнення 111600 грн.

                                                              Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

Від позивача                Болтян В.І. (директор)

Від відповідача            Климов А.Р. (за дов.)

                                     Дяченко П.О. (директор)

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом Українсько-американське спільне підприємство «Пульсар»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття»(далі - відповідач) про стягнення 111600 грн. збитків, понесених позивачем внаслідок зберігання майна відповідача на підставі договорів відповідального зберігання № 44 від 30.12.2004 та № 27 від 30.12.2005, укладених позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «ДЮК-2003».

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок розірвання укладеного між сторонами договору про співробітництво № 48/I від 01.03.1999 у відповідача виникло зобов'язання забрати обладнання, яке було передане ним позивачеві до дати розірвання договору. Оскільки відповідач своє обладнання не забрав, позивач був змушений здійснити витрати на забезпечення схоронності цього майна, які позивач визначив як збитки та просив стягнути з відповідача.

Заперечення на позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів з належного виконання зобов'язання щодо взаємного обміну обладнанням.

Рішенням uгосподарського суду міста Києва від 15.03.2007 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2007 вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

За наслідками касаційного перегляду Вищий господарський суд України постановою від 10.12.2007 скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2007 та рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2007, справу направив на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Передаючи справу на новий судовий розгляд, Вищий господарський суд України вказав на те, що судами під час вирішення спору по суті не були всебічно досліджені подані сторонами докази, зокрема, місцевий господарський суд не дав оцінку обставинам, викладеним відповідачем у відзиві від 09.01.2007 року (т. 1, а.с. 59), у якому стверджується, що позивач не віддавав йому спірне майно. Іншим мотивом передачі справи на новий судовий розгляд стало твердження відповідача, що згідно з умовами договору про порядок взаєморозрахунків № 11408/5667 від 14 серпня 2006 року саме позивач зобов'язаний був доставити спірне майно відповідачу, тоді як дане твердження не перевірене судами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2008 справу прийнято до розгляду, присвоєно їй номер 15/763-6/34, судове засідання призначено на 18.02.2008.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2008 розгляд справи відкладений у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів. У той же день до господарського суду Одеської області направлений запит щодо надання доказів.

Ухвалою від 19.05.2008 господарським судом міста Києва розгляд справи призначено на 07.07.2008.

У судовому засіданні 07.07.2008 було оголошено перерву до 17.07.2008.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

01 березня 1999 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про співробітництво № 48/I (далі –Договір про співробітництво).

Відповідно до п. 1.1 Договору про співробітництво сторони домовились про надання один одному обладнання для взуттєвого виробництва.

Відповідачем на адресу позивача за умовами Договору про співробітництво було надано 4 одиниці обладнання: пила стрічкова, пила настільна виробництва Австралії, машина розгладження заднього шва IKOS 608-1 та машина затягування геленка USM DVTZ-R. Крім вказаного, позивач надав відповідачу гарантійний лист, в якому просив передати на адресу відкритого акціонерного товариства «Прилуцька взуттєва фабрика»обладнання для виробництва взуттєвих колодок, а також взяв на себе зобов'язання по забезпеченню зберігання вказаного обладнання.

Відповідно до цього листа відкрите акціонерне товариство «Прилуцька взуттєва фабрика»під гарантією позивача отримало 6 одиниць обладнання: машина обробки підошов 30 А, машина спускання підошов і задників, машина двоїльна «CAMOGA»С-480, машина маркіровочна, кульман креслярський та навантажувач виробництва Болгарії.

Отже, всього позивач надав відповідачу 10 одиниць обладнання згідно з Договором про співробітництво, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2004 у справі № 15/330-03-8826 Договір про співробітництво розірвано.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що після розірвання договору у відповідача виникло зобов'язання забрати обладнання, передане на виконання розірваного договору. Оскільки відповідач своє обладнання не отримав, позивач був змушений здійснити витрати на забезпечення схоронності цього майна.

Господарський суд міста Києва вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 111600,00 грн. не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Аналогічні правила встановлені статтею 224 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту даних норм, необхідними умовами для відшкодування збитків є доведення факту спричинення одного із передбачених частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України різновидів збитків саме тією особою, до якої висунуто вимогу про їх відшкодування. Крім того, заявлені до стягнення збитки мають бути завданими внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача у справі, а розмір збитків має перебувати у необхідному і безпосередньому причинному зв'язку із вчиненим відповідачем правопорушенням.

Заявляючи на вирішення позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми витрат, позивач у якості протиправної дії відповідача визначає ту обставину, що останній порушив свої зобов'язання, які виникли за результатами розірвання договору про співробітництво. Суть порушення, за висновком позивача, зводиться до того, що відповідач не виконав свого обов'язку з вивезення майна, яке знаходилось у позивача.

Разом з тим, при перевірці зазначеного доводу суд не знайшов підстав для визнання його обґрунтованим.

Так, умови повернення майна після розірвання Договору про співробітництво мали визначатись договором про порядок взаєморозрахунків №11408/5667, який укладений між сторонами 14 серпня 2006 року у засіданні господарського суду Одеської області (справа № 6/213-06-5667 господарського суду Одеської області).

Разом з тим, умовами даного договору у прямій та вичерпній формі так і не була визначена особа, на яку покладався обов'язок здійснити вивезення майна. Зокрема, в останньому абзаці пункту 2 договору про порядок взаєморозрахунків № 11408/6557 зазначено, що заборгованість погашається шляхом самовивозу стороною-2, якою, згідно з преамбулою договору, є позивач у даній справі (товариство з обмеженою відповідальністю «Пульсар»), але одночасно з цим в договорі № 11408/6557 згадується і товариство з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття»–відповідач у справі.

За таких обставин, сторони, уклавши договір № 11408/6557, не погодили відповідних істотних умов, зокрема, не погодили питання особи, на яку покладається обов'язок із здійснення поставки майна.

Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є для неї обов'язковими.

Крім того, судом встановлено, що сторони визнають той факт, що відповідач надсилав позивачу іншу редакцію договору про порядок взаєморозрахунків № 11408/6557, яка з його сторони була підписана директором  відповідача.

Згідно з вищезгаданою редакцією обов'язок здійснити самовивіз 10 одиниць обладнання, які були передані позивачу, з місця їх зберігання за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Земська, № 76-А, покладається на сторону-2, тобто позивача у даній справі.

Проте, під час розгляду справи господарського суду Одеської області № 6/213-06-5667 у судовому засіданні 14 серпня 2006 року представник позивача замінив запропоновані відповідачем умови договору про порядок взаєморозрахунків № 11408/6557, що не заперечується сторонами.

Зміна умов договору № 11408/6557, проект якого було викладено на двох аркушах, відбулась шляхом заміни представником першого аркуші тексту договору. Вказана зміна відбулась без згоди директора директор, підпис якого наявний у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (ч. 1 ст. 646 ЦК України).

З огляду на викладене, зміна позивачем умов, викладених на першому аркуші у надісланому відповідачем проекті договору № 11408/6557, є новою пропозицією, яка не була погоджена відповідачем, у зв'язку з чим відсутні правові підстави вважати, що договір № 11408/6557 укладеним і є підставою для виникнення відповідних правовідносин між сторонами.   

Той факт, що відповідач сам намагався забрати своє обладнання, не є свідченням існування договору № 11408/6557 як юридичного факту, з яким пов'язано виникнення цивільних прав та обов'язків, а лише підтверджує прагнення відповідача досягти повних взаєморозрахунків.

Відповідно до викладеного, суд не знаходить підстав для висновку, що відповідач в силу статті 14 Цивільного кодексу України був зобов'язаний здійснити самовівіз майна, оскільки судом такого обов'язку відповідача не встановлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в діях відповідача по не здійсненню вивозу майна власними силами відсутня протиправна поведінка, наявність якої є необхідною умовою для притягнення особи до відповідальності згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України.

При цьому суд також приймає до уваги акт, складений 4 липня 2006 року директором відповідача, представником відповідача, представником позивача (який відмовився від підпису) та представником Прилуцького МРВ УМВС України в Чернігівській області ОУ ВДСБЕЗ лейтенантом міліції О.М. Клімаченком. Як вбачається з даного акту, позивачем відмовлено представникам відповідача у видачі майна, яке є предметом спору, тобто відповідач за власною ініціативою мав намір самостійно врегулювати спірне питання щодо вивозу майна, проте позивач відмовив у реалізації цього наміру.

Також суд не знайшов будь-якого зв'язку між не вивезенням майна відповідачем та здійсненням позивачем витрат на охорону майна. Зокрема, позивачем не доведений факт відсутності у нього власних складських приміщень, про що він зазначав у своїй позовній заяві, тоді як зі змісту Договору про співробітництво вбачається, що позивач, приймаючи певне обладнання, мав можливості для його зберігання, ніс відповідальність за ризики випадкового знищення майна і зобов'язувався дбайливо ставитись до майна.

За таких обставин, з огляду на відсутність вини і протиправної поведінки відповідача, у позивача відсутні правові підстави для пред'явлення вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 111600,00 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Українсько-американське спільне підприємство «Пульсар»у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя                                                                                 С.А. Ковтун

Рішення підписано 26.08.2008