Ухвала

від 06.12.2011 по справі 2а-9021/11/01070/1

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-9021/11/0170/1

06.12.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Омельченка В. А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Радух Ю.А.

за участю сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Желєзнодорожним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму від, 19.09.1997,

розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Трещова О.Р. ) від 25.08.11 у справі № 2а-9021/11/0170/1

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Крилова, 133, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95001)

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Обрій" (вул. Шкільна, 1, с. Маслове, Джанкойський район, Автономна Республіка Крим, 96143)

про стягнення санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.08.2011 у задоволенні адміністративного позову Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій" відмовлено (арк. с. 37-42).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що хоча кількість інвалідів, які працювали на підприємстві відповідача менша за необхідну, що є підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій, однак, відповідач виконав всі дії, встановлені законодавством, для працевлаштування інвалідів відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Не погодившись з рішенням суду, позивач: Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги (арк.с. 48-51).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідач неправомірно не виконав норматив робочих місць для інвалідів з посиланням на практику Севастопольського апеляційного адміністративного суду в окремих справах.

В судовому засіданні 06.12.2011 представник відповідача наполягав на відмові у задоволенні апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити в силі, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, надала письмовий відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання, призначене на 06.12.2011 позивач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с. 73,74), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Судом встановлено, що 07.10.2002 Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій» зареєстроване у якості юридичної особи Джанкойською районною державною адміністрацією, ідентифікаційний номер 32066228, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 10521689 від 14.07.2011, використовує найману працю (арк. с. 6-7).

28.03.2011 вх.№3831 відповідачем до позивача надано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «Обрій»складає 155, фонд оплати праці становить 2260 800,00 грн., середньорічна заробітна плата -1215,48 грн., кількість інвалідів які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону складає - 6 осіб, фактично працевлаштовано двоє (арк. с. 11).

20.05.2011 позивач повідомив відповідача про проведення позапланової перевірки виконання вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»за звітний 2010 рік (арк. с. 8-9).

За результатами перевірки позивачем складено Акт від 02.06.2011, згідно з яким виявлено розбіжності у показниках фонду оплати праці, середньорічній заробітній платі, а крім того, встановлено адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів відповідно до частини першої ст. 20 Закону та згідно з п. 3.7 Інструкції - в сумі 58 348, 00 гривень. (арк. с. 10)

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем щомісячно протягом 2010 року до Джанкойського районного центру зайнятості надавались звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, згідно з якими ТОВ «Обрій»звітувало про створення та наявність від 3 до 5 робочих місць для інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

На звітах містяться позначки про отримання звітів Джанкойським районним центром зайнятості, що підтверджується листом Джанкойського районного центру зайнятості від 23.06.2011 року № 01-07/1205, наданого Кримським республіканським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (арк. с. 20-32, 33-34).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли поширюються положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№875-ХІІ від 21.03.1991, Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами №3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і №4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 №244, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за №464/2904 (далі - Інструкція), Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"»від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідачем на виконання вимог Закону було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма №10-ПІ), що підтверджується матеріалами справи.

Згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ) на підприємстві відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 6 осіб.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»№420 від 19.12.2005 формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем систематично надавалася державній службі зайнятості відповідна інформація щодо виділення та створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів шляхом подання Звітів про наявність вакансій (форма № 3-ПН) до Джанкойського міськрайонного центру зайнятості, в яких відповідачем зазначені вакансії для працевлаштування інваліда, а також подавався позивачу щорічний звіт за формою №10-ПІ.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 18 зазначеного забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону №875-ХІІ вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону.

У статті 18 Закону №875-ХІІ зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами:

- безпосереднє звернення інваліда до підприємства;

- звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Отже, зазначена стаття не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

У частині третій статті 18 Закону №875-ХІІ чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством,

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом, не надав суду доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємства відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.

З матеріалів справи вбачається, що інваліди на підприємство для працевлаштування не направлялися ні державним органом зайнятості, ні позивачем.

Аналіз положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»дає підстави зробити висновок про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Статтею 19 зазначеного закону передбачено, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25.06.1991 №1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині другої наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог законодавства, відповідач направляв до Джанкойського міськрайонного центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда, але робочі місця залишились вакантними у зв'язку з ненаправленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами.

У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження Товариства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість застосування до відповідача санкцій, оскільки позивач не врахував, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Отже, сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів, ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності відповідача, яка могла настати лише у випадку невчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.

Оскільки відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, тому Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав накладати адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 26.09.2007 по справі № 20-4/118, від 06.11.2007 по справі № 20-4/183, від 31.10.2007 по справі № 20-9/179.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 58348,00грн. є необґрунтованими та неправомірними, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.08.11 у справі № 2а-9021/11/0170/1 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.08.11 у справі № 2а-9021/11/0170/1 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 грудня 2011 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна