Ухвала

від 06.03.2012 по справі 2а-13824/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2012 р.Справа № 2а-13824/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011р. по справі № 2а-13824/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю клінінгова компанія "Асклін"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач-ТОВ клінінгова компанія "Асклін", звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкові повідомлення -рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова № 0000041800 від 28.04.2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму - 29117,50 грн. з яких за основним платежем - 23294,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5823,50 грн. та № 0000051800 від 28.04.2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 36397,50 грн. з яких за основним платежем - 29118 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7279,50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова № 0000041800 від 28.04.2011 року та № 0000051800 від 28.04.2011 року .

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5, п. 1.32 ст.1, п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 7.4.4 п.7.4 ст.7, п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

Враховуючи неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, повідомлених належним чином і про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу від 08.04.2011 року № 826 та згідно п.п 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінінгової компанії «Асклін» з питань взаємовідносин з ТОВ НВО «Енерговторресурс» за період з 01.03.2009р. по 31.03.2009р., результати перевірки оформлені актом від 14.04.2011 року № 1191/1800/32437023 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінінгової компанії «Асклін» з питань взаємовідносин з ТОВ НВО «Енерговторресурс» за період з 01.03.2009р. по 31.03.2009р.

Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ТОВ «Клінінгової компанії «Асклін», а саме: ч. 1, ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених, НВП «Енергосвторресурс» з ТОВ Клінінгова Компанія «Асклін»; - п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, ст.. 5 та п. 1.32 ст. 1, п.п. 11.2.1 п. 11.2. ст.11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін та доповнень, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 29117,5 грн., у тому числі за 1 квартал 2009 на суму 29118 грн.; пп.7.44 п. 7.4 ст. 7 , пп. 7.7.1 п. 7.7. ст..7 «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23294 грн., а саме за місяцями: березень 2009р. завищена сума податкового кредиту на суму 23294 грн.

На підставі висновків акту від 14.04.2011 року № 1191/1800/32437023 ДПІ у Дзержинському районі були прийняті податкові повідомлення - рішення від № 0000041800 від 28.04.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму - 29117,50 грн. з яких за основним платежем - 23294,00 грн. та за штрафними (фінансовими)санкціями (штрафами) - 5823,50 грн. та № 0000051800 від 28.04.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 36397,50 грн. з яких за основним платежем - 29118 грн. та за штрафними (фінансовими)санкціями (штрафами) - 7279,50 грн.

В рамках процедури адміністративного оскарження скарги позивача на вищевказані податкові повідомлення-рішення були залишені без задоволення, а податкові-повідомлення залишені без змін (рішення про результати розгляду скарги ДПС України від 15.09.11 №192/6/10-2115; ДПА у Харківській області №2887/10/25-203 від 01.07.11) з тих же мотивів, що містяться у акті перевірки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ні документально, а ні нормативно не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова № 0000041800 від 28.04.2011 року та № 0000051800 від 28.04.2011 року .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень став відображений у акті перевірки від 14.04.11 висновок іншого суб'єкта владних повноважень - ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська.

Так, листом від 06.07.10 №27174/7/18-321 ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська відповідачу було надано витяг з акту невиїзної документальної перевірки «НВП» Енерговторресурс» (код 31850627) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.08. по 31.12.09, відповідно до якого зроблено висновки, що договори поставки, укладені ТОВ НВП «Енерговтроресурс» мають ознаки нікчемного правочину в розумінні ст.ст.203, 215, 228 ЦК України.

З огляду на наведені обставини фінансово-господарської діяльності контрагента позивача, ДПІ дійшла висновку про невідповідність угод, укладених позивачем з ТОВ НВП «Енерговтроресурс», вимогам ЦК України, що спричинило завищення суми податкового кредиту та суми валових витрат, та відповідно привело до заниження сум грошових зобов'язань з ПДВ та податку на додану вартість.

Ращом з тим колегія суддів вважає необґрунтованими доводи податного органу з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, 02.03.09 року між ТОВ «Клінінгова компанія «Асклін» (Покупець) та ТОВ НВП «Енерговторресурс» (Продавець) укладений договір купівлі-продажу №02-03/х, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності - побутову хімію та витратні матеріали. Відповідно до п.1.2 найменування товару, його кількість, асортимент, ціну за одиницю Товару, вартість партії Товару зазначається у накладних (ТТН, інших передаточних документах). Накладні оформлюються на кожну партію Товару за заявками Покупця та окрім передаточного документу виконують одночасно функцію специфікації на Товар та є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п.4.1 договору передача товару оформлюється підписанням відповідної накладної. Датою поставки товару вважається дата, зазначена в накладній. Пунктом 4.2 спірного договору обумовлена доставка кожної партії товару транспортним засобом Продавця на умовах Інкотермс-2000 СРТ.

Сторонами були повністю виконані умови вищевказаного договору щодо поставки партії товару (а саме, віники, відра, щітки, контейнери для мусора та інші ТМЦ, які призначені для використання у прибиранні приміщень) на загальну суму 139764,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №313 від 27.03.09 та податковою накладною №321 від 27.03.09, відповідно до якої вартість отриманого товару склала 139764,00 грн., в тому числі ПДВ 23294,00 грн. Позивач в свою чергу повністю виконав свої зобов'язання за спірним договором прийнявши та оплативши отриманий товар, що підтверджується вищевказаною видатковою накладною та платіжними дорученнями №2713 від 27.03.09 на суму 121500,00 грн., № 2749 від 09.04.09 на суму 15500,00 грн. та №2807 від 24.04.09 на суму 2764,00 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки з ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача є прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування та транспортних засобів.

З пояснень позивача, даних під час розгляду справи в суді першої інстанції вбачається, що отримання за спірною угодою товару обумовлено його використанням у господарській діяльності позивача. Позивачем надані угоди про надання клінінгових послуг зі своїми контрагентами, предметом яких є прибирання офісних та виробничих приміщень.

Також, в матеріалах справи наявний договір №81 від 01.10.08р. оренди нежилого приміщення, укладений ТОВ «Бетахон Капітал» та ТОВ «Клінінгова компанія «Асклін», відповідно до якого у користування позивача надаються офісні приміщення загальною площею 53,4 кв.м. та складські приміщення (підвал) площею 14,3 кв.м., що свідчить про наявність місця для зберігання отриманого товару.

Крім того, матеріалами справи встановлено наявність у позивача трудових ресурсів на виконання основного виду господарської діяльності. Так, відповідно до наказу №8-К від 19.01.09 р. у штатному розкладі ТОВ «Клінінгова компанія «Асклін» рахуються окрім інших 10 прибиральниць офісних приміщень, 4 двірника. Фактична наявність працівників вказаних спеціальностей підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 661: співробітники та табелем обліку використання робочого часу за березень 2009 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ НВП «Енерговторресурс», а тому висновки податкового органу про відсутність реальності здійснення господарської операції та нікчемності укладеного між позивачем та ТОВ НВП «Енерговторресурс» договору купівлі-продажу, не відповідають фактичним обставинам справи.

Судом першої інстанції правомірно спростовано твердження відповідача про відсутність ТОВ НВП «Енерговторресурс» за місцемзнаходження, оскільки взаємовідносини позивача з зазначеним підприємством відбувались до вказаної події. З пояснень, відібраних у засновника, директора та бухгалтера ТОВ НВП «Енерговторресурс» також не вбачається підстав для висновків податкового органу про неможливість виконання договору купівлі-продажу №02-03/х від 02.03.09.

Крім того, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції, що чинне законодавство України не покладає на покупця при укладанні договорів обов'язку здійснювати перевірку господарського стану його контрагентів.

Така позиція узгоджується із ст. 61 Конституції України, в якій закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник, а не той, хто мав з ним господарські відносини.

Крім того, у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо висновків суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем приписів податкового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість при здійсненні Позивачем спірної операції були наявні всі необхідні первинні бухгалтерські документи, а саме: податкова накладна, видаткова накладна, документи, що підтверджують розрахунки за отриманий товар.

Згідно з пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Окрім того, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначав лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно з п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно з пп. 7.2.3 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» було передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме, наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної належними суб'єктами господарювання та не позбавлено платника податку права на включення до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна.

Як вбачається з матеріалів справи, в Акті відповідачем не заперечується факт включення позивачем до податкового кредиту виплати по сплаті податку, які підтверджені податковою накладною, оформленою відповідно до вимог п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Законом України «Про податок на додану вартість».

З матеріалів справи вбачається, що на момент виконання умов договору купівлі-продажу та складання податкової накладної №321 від 27.03.09 ТОВ НВП «Енерговторресурс» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто мало цивільну правоздатність та було платником ПДВ, зареєстрованим у порядку, передбаченому ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість». Доказів анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ НВП «Енерговторресурс» на момент укладення договору та видачі податкової накладної відповідачем не надано.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позивач виконавши вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та сплативши ПДВ в ціні отриманого товару, а ТОВ НВП «Енерговтроресурс», в свою чергу виконавши вимоги п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» - видав покупцю, яким є позивач, належним чином оформлену податкову накладну на визначені суми податку, при наявності підтвердження здійснення господарської операції, правомірно сформував податковий кредит на підставі цієї накладної та валові витрати на відповідну суму.

Щодо доводів апеляційної скарги про нікчемність спірного договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правил.

З наявних в матеріалах справи доказів, судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом у спірних правовідносинах договір у судовому порядку не оспорювався, такого, що набуло законної сили, рішення суду з приводу визнання вказаного договору недійсним не має.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку №984, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735), можно дійти висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Клінінгової компанії "Асклін" , документально та нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011р. по справі № 2-а-13824/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011р. по справі № 2а-13824/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В. Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.