Рішення

від 10.04.2012 по справі 5023/1460/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2012 р. Справа № 5023/1460/12

вх. № 1460/12

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судового засідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 01/03/12-01ДВ від 01.03.2012 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. № 25/12 від 27.02.2012 р.)

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "ДЕК", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Євроцемент -Україна", м. Балаклія

про стягнення 45 494,77грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "ДЕК", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Євроцемент -Україна" (надалі - Відповідач) 44 000,00 грн. - основної заборгованості, 1 494,77 грн. - пені та 1 609,50 грн. судового збору.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Також надав докази сплати судового збору відповідно до чинного законодавства, які суд долучає до матеріалів справи.

Представник Відповідача у судовому засіданні та у наданій заяві визнає позовні вимоги в частині основного боргу, а саме в розмірі 44 000,00 грн., а також надає копію платіжного доручення за № 707 від 27.03.2012 р. про сплату 44 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог просить суд відмовити.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

14.11.2011 р. між Приватним підприємством " ДЕК" (Виконавець) та Публічним акціонерним товариством "ЄВРОЦЕМЕНТ УКРАЇНА " (Замовник) було укладено договір підряду № 01-14/11/11.

На виконання умов договору Позивач поставив і передав по акту від 13.12.2011 року 4 (чотири) комплекти промислових секційних воріт " АЛЮТЕХ" та здійснив монтаж і наладку на загальну вартість 220 000,00 грн. (Двісті двадцять тисяч грн. 00 коп.), що підтверджується Актом прийому-передачі № 000000187 від 30.12.2011 року (а.с 13).

Згідно п.п. 4.2.2 Договору у момент постачання секційних воріт на об'єкт, Замовник сплачує Підрядникові суму в 29 000,00 грн. (двадцять дев'ять тисяч гривен 00 копійок) в т.ч. ПДВ 20 4833,33 грн. Моментом постачання вважається підписання Сторонами Акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей.

Згідно п.п. 4.2.3 Договору на протязі 2 (двох) календарних днів з моменту підписання Акту виконаних робіт, Замовник здійснює остаточний розрахунок з Підрядником у розмірі 15 000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривен 00 копійок ) в т.ч. ПДВ 20 500,00 грн.

Позивач зобов'язання виконав в повному об'ємі, виконані послуги (роботи) передані Відповідачеві, претензій за якістю виконаних послуг (робіт) від Відповідача не отримано.

Позивач зазначає, що до цього часу, за виконані за Договором послуги (роботи), грошові кошти в сумі 44 000,00 грн. не перераховані Замовником на розрахунковий рахунок Виконавця.

Згідно з актом звіряння взаємних розрахунків станом на 30.12.2011 року Замовник визнає і підтверджує наявність заборгованості в сумі 44 000,00 грн. (Сорок чотири тисячі гривен 00 копійок).

03.02.2012 року Виконавець направив претензію Замовникові № 03/02/12-01 від 03.02.2012 р. відповідь не отримана. На повторну претензію Виконавця № 20/02/12-01. від 20.02.2012 р. відповідь від Замовника також не отримана.

Відповідно до п.п. 7.1.2 п. 7 Договору за порушення Замовником п. 4.2.3 Договору, встановлюється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення, але не більше суми за даною угодою.

Також суд зазначає, що Відповідачем через канцелярію суду за вхідним № 7656 від 10.04.2012 р. надано заяву про визнання основного боргу у розмірі 44 000,00 грн., яку останній оплатив та в підтвердження чого надав копію платіжного доручення за № 707 від 27.03.2012 р. про сплату суми у розмірі 44 000,00 грн. за договором підряду № 01-14/11/11 від 14.11.2011 р.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В порядку ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність передбачену шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку встановленому ч.1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Згідно приписів статей 549-552 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Статтею 1 даного Закону передбачено, що розмір пені за прострочення платежу повинен встановлюватися за згодою сторін.

За порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що Відповідач надано до суду документ, який підтверджує сплату основної заборгованості у розмірі 44 000,00 грн. (платіжне доручення № 707 від 27.03.2012 р.), але не надано доказів, які підтверджують сплату у розмірі 1 494,77 грн. - пені, на підставі чого, суд визнає вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми заборгованості у розмірі 1 494,77 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги, що заборгованість, яка станом на 27.03.2012 р. утворилась у Відповідача перед Позивачем в розмірі 44 000,00 грн., за договором підряду № 01-14/11/11 від 14.11.2011 р., Публічним акціонерним товариством "Євроцемент -Україна" повністю погашена і в зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині, суд вважає за необхідне провадження в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 44 000,00 грн. - припинити, на підставі ч.1 ст. 80 ГПК України - відсутній предмет спору.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 15, 16, 525, 526, 549, 553, 554, 625 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Євроцемент -Україна" (64200, Харківська область, м. Балаклея, промплощадка, код 00293060, р/с 260080231212 в АТ "Сбербанк Росії" м. Харків, МФО 320627) на користь Приватного підприємства "ДЕК" (61168, м. Харків, вул. Героїв Праці, 12, кв. 239, код 34330625, р/с 26008278130010 в ПАТ "АКБ "Базис" м. Харків, МФО 351760) суму у розмірі 1 494,77 грн. - пені та 1 609,50 грн. - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення основної заборгованості в розмірі 44 000,00 грн. провадження у справі № 5023/1460/12 припинити.

Суддя Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 12 квітня 2012 року

по справі № 5023/1460/12.