cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"19" квітня 2012 р. Справа № 24/012-12
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянский дом» про стягнення 10 968, 80 грн. за участю представників:
позивача:Фляшовський В.А. відповідача:не з'явились суть спору:
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 10 968, 80 грн. заборгованості за поставлений товар.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду Київської області від 07.03.2012 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 05.04.2012 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.04.2012 р. розгляд справи було відкладено на 19.04.2012 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.
Присутній у судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду від 07.03.2012 р. та від 05.04.2012 р. в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом було зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що станом на 07.03.2012 р. місцезнаходження відповідача: 07800, Київська область, Бородянський район, селище міського типу Бородянка, вулиця Леніна, будинок 224 Б, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).
Згідно з ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 19.04.2012 р., відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Позивач по видатковим накладним № 1 199 від 20.04.2011 р. на суму 7 484, 40 грн. та № 1 241 від 27.04.2011 р. на суму 7 484, 40 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму -14 968, 80 грн., а відповідач, на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 154 від 20.04.2011 р., № 161 від 26.04.2011 р., вказаний товар отримав. Копії зазначених документів залучені до матеріалів справи.
Проте, в порушення своїх господарських зобов'язань, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме у розмірі 4 000, 00 грн., що підтверджується виданим банком реєстром платіжних документів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 19.12.2011 р. на адресу відповідача було направлено вимогу вих. № 228 від 19.12.2011 р. з проханням сплатити існуючу заборгованість за поставлений товар у розмірі 10 968, 80 грн. В підтвердження надіслання вказаної кореспонденції позивач надав до суду опис вкладення у цінний лист від 19.12.2011 р., копії цих документів долучено до матеріалів справи.
Проте, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.
Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким позивач зобов'язувався поставляти відповідачеві товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти та оплатити відповідно до загальних вимог цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення повністю не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 968, 80 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна»задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянский дом»(07800, Київська область, Бородянський район, селище міського типу Бородянка, вулиця Леніна, будинок 224 Б, ідентифікаційний код - 30684452) на користь Приватного акціонерного товариства «Могунція-Україна»(01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 97/37, ідентифікаційний код - 21667547) 10 968 (десять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 80 коп. заборгованості за поставлений товар, 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Т.В. Лутак
Дата підписання рішення: 20.04.2012 р.
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 19.04.2012 |
Оприлюднено | 26.04.2012 |
Номер документу | 23665841 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Лутак Т.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні