Постанова

від 01.03.2012 по справі 2а-5737/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 березня 2012 року № 2а-5737/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: судді Качур І.А., при секретарі Хрімлі К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень рішень.

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду м. Києва Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»(надалі -Позивач) з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (надалі -Відповідач) про скасування податкових повідомлень рішень.

Позовні вимоги заявлено про визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення рішення від 28.12.2010 р. №0001894310/0, податкового повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001934310/0, податкового повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001874310/0, податкового повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001904310/0, податкового повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001884310/0, податкового повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001914310/0, податкового повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. №0001924310/0, податкового повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001894310/0, податкового повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001944310/0.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства України та не відображають дійсних обставин справи, порушують законні права та інтереси Позивача, а відтак підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вважав спірні податкові повідомлення рішення законними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства, а відтак скасуванню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду про наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК" змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", документальне підтвердження даного юридичного факту є у матеріалах справи.

Матеріалами справи встановлено, Відповідачем була здійснена планова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства "ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 р.

За результатами перевірки було складено Акт перевірки № 649/43-10/14361575 від 15.12.2010 р. (надалі - Акт).

На підставі Акту Відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001894310/0, податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001934310/0, податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001874310/0, податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001904310/0, податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001884310/0, податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001914310/0, податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001924310/0, податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001894310/0, податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001944310/0.

Вищевказаними податковими повідомленнями рішеннями Позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на загальну суму (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) 294 363,81 грн. на підставі акту перевірки від 15.12.2010 р. №649/43-10/14361575.

В Акті перевірки Відповідачем зазначено, що при здійсненні діяльності Позивачем порушено п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 р. №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», ч. 5 ст. 14 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992р. №2535-Х (далі - Закон №2535) із змінами та доповненнями, а саме заниження податкового зобов'язання з земельного податку за період з 01.04.2009 р. по 01.07.2010 р. підставі чого визначено податкове зобов'язання у розмірі 294 363, 81 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що таке твердження спростовується матеріалами справи та нормами чинного законодавства України.

Так згідно ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Виходячи з цієї норми плата за землю існує у двох різновидах: - земельний податок; - орендна плата.

При цьому цією нормою чітко встановлено, що сплачувати земельний податок або орендну плату за земельну ділянку зобов'язані: а) власники земельний ділянок; б) землекористувачі.

Таким чином, виходячи із вищевикладеного вбачається, що Позивач не є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4 відповідно до норм ст. 78 та ст. 82 глави 14 розділу 3 Земельного кодексу України.

Окрім того, Позивач не може набувати право постійного користування земельною ділянкою відповідно до норм ст. 92 глави 15 розділу 3 Земельного кодексу України, оскільки даною нормою визначено вичерпний перелік осіб, які мають таке право, а саме: - підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; - громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; - релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Позивачем на виконання вимог ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" було сплачено 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (вказаний факт відображений у Акті, а тому у відповідності до ч. З ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підстави для доказування цього факту відсутні).

Згідно ч. 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Проте Закон України "Про оренду землі" у відповідності до ст. 1 регулює відносини між орендарем та орендодавцем, які виникли виключно на договірній основі. Отже, підставою для виникнення у Позивача відповідних прав та обов'язків орендодавця є відповідний договір (аналогічні положення встановлені у ст. 93 глави 15 Розділу 3 Земельного кодексу України). Більше того ст. 792 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) прямо встановлює, що найм (оренда) земельної ділянки виникає виключно на підставі договору найму (оренди) земельної ділянки. Необхідно зазначити, що в силу ч. 2 ст. 4 ЦК України акти цивільного законодавства приймаються у відповідності до Конституції України та цього кодексу.

Таким чином, на підставі Закону України "Про оренду землі", ЦК України, Земельного кодексу України єдиною підставою для виникнення орендних відносин є відповідний договір без укладення якого не існують та не можуть існувати вказані відносини.

В ході розгляду справи судом встановлено, що жодного договору оренди на підставі якого у Позивача виникають обов'язки орендаря земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4 Позивачем не укладено.

Більш того, вищевказана земельна ділянка була надана Київською міською радою в оренду СП фірмі "Київ-Донбас" (ЄДРПОУ 19025988) згідно з договором оренди земельної ділянки від 01.08.2001 p., зареєстрованим 29.03.2002 р. за № 91-06-00038.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши ряд нормативно -правових норм, які регулюють спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про те, що правові підстави для сплати орендної плати, що встановлена у ч. З ст. 21 Закону України «Про оренду землі»відсутні. Позивач не є орендарем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, а відтак не є платником орендної плати.

При цьому, один й той самий об'єкт оподаткування, зокрема вказана земельна ділянка, не може виступати об'єктом оподаткування у різних платників податку відповідно до норм діючого законодавства з питань оподаткування.

Твердження Відповідача про те, що підставі договорів купівлі - продажу квартир укладених із іншими суб'єктами господарювання від 18.04.1997, від 18.04.1997р., від 03.07.2003 №323260, від 21.07.2003р. №323046, від 23.04.2004р., від 28.03.2005р.,від 27.07.2004р. № 288366, від 25.04.2005р., від 03.11.2033р. №867500, від 15.07.2004 №263341, від 16.09.2005, від 29.12.2004р., Позивач є співкористувачем частин відповідних земельних ділянок, а відтак зобов'язаний сплачувати земельний податок пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в його користуванні є помилковим та не сприймається судом до уваги з огляду про наступне.

На земельних ділянках за адресами: просп. Перемоги, 75/2; вул. Луначарського, 1/2; просп. Миру, 2/3; бул. Перова, 16; вул. Фрунзе, 109а; вул. Героїв Дніпра, 32; просп. 40 Річчя Жовтня, 120 (к. 1); вул. Щербакова, 45; вул. Мельникова, 75; просп. Повітрофлотський, 50/2, вул. Драгоманова, 31, знаходяться багатоквартирні жилі споруди та багато комплексні нежилі приміщення, що мають кілька співвласників. Вказаний факт підтверджується копією Договору купівлі-продажу квартири від 12.07.2004 р., за реєстровим № 2052, за яким Позивач придбав у власність лише квартиру № 11, у будинку № 75/2 на проспекті Перемоги (інші квартири знаходяться у власності інших осіб); копією Договору купівлі-продажу квартири від 23.04.2004 р. за реєстровим № 3003, за яким Позивач придбав у власність лише квартиру в„– 3, у будинку в„– 109а по вул. Фрунзе (інші квартири знаходяться у власності інших осіб); Договором купівлі-продажу від 03.07.2003 р., за реєстровим № 2148, за яким за яким Позивач придбав у власність лише квартиру № 4, у будинку № 2/3 на проспекті Миру (інші квартири знаходяться у власності інших осіб); Договором купівлі-продажу від 21.07.2003 року, за реєстровим № 6028, за яким Позивач придбав у власність лише квартиру № 4, у будинку № 16 на бульварі Перова (інші квартири знаходяться у власності інших осіб), договором купівлі-продажу квартири від 19.05.2004 р., за реєстровим № 1575, за яким Позивач придбав у власність лише квартиру № 396, у будинку № 1/2 на вул. Луначарського (інші квартири знаходяться у власності інших осіб), Договором купівлі-продажу квартири від 27.07.2004 р., за реєстровим № 2210, за яким Позивач придбав у власність лише квартиру № 99, у корпусі 1, будинку № 120 на проспекті 40-річчя Жовтня (інші квартири знаходяться у власності інших осіб), Договором купівлі-продажу квартири від 28.03.2005 р., за реєстровим № 1051, за яким Позивач придбав у власність лише квартиру № 184, у будинку № 32 на вул. Г. Дніпра (інші квартири знаходяться у власності інших осіб), Договором купівлі-продажу квартири від 03.11.2003 року, за реєстровим № 8828, за яким Позивач придбав у власність лише квартиру в„– 37, у будинку в„– 45 по вул. Щербакова (інші квартири знаходяться у власності інших осіб), Договором купівлі-продажу квартири від 15.07.2004 р., за реєстровим № 5525, за яким Позивач придбав ) власність лише квартиру № 21, у будинку № 75 на вул. Мельнікова (інші квартири знаходяться ) власності інших осіб), Договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 16.09.2005 р., зе реєстровим № 1286, за яким Позивач придбав у власність лише нежилі приміщення з № 1 по №30 (із групи приміщень у кількості 107 на проспекті Повітрофлотському, 50/2 (інші нежиле приміщення знаходяться у власності інших осіб), Договором купівлі-продажу квартири від 25.04.2005 р., за реєстровим № 1367, за яким Позивач придбав у власність лише квартиру в„– 210, у будинку в„– 31 по вул. Драгоманова (інші квартири знаходяться у власності інших осіб).

Частина 5 ст. 14 Закону України "Про плату за землю" передбачала, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

З цього приводу повідомляємо суд, що всі вищевказані жилі багатоквартирні будинки та нежилий комплекс не перебувають у спільній власності Позивача та інших власників квартир, нежилої споруди, оскільки у відповідності до ст. 382 Цивільного кодексу України квартира є самостійним об'єктом права власності.

Вказане свідчить, що застосування ч. 5 ст. 14 Закону України "Про плату за землю" для регулювання земельних відносин в частині сплати земельного податку або орендної плати за землю в даному випадку є неправомірним. Зазначене питання регулюється наступними спеціальними нормами.

Так у відповідності до ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

В свою чергу ст. 38 Земельного кодексу України прямо вказує, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. З цього слідує, що дія норми ст. 42 вказаного нормативно-правого акту розповсюджуються на земельні ділянки, на яких розташовані багатокомплексні нежилі приміщення чия (споруди), які мають кілька власників.

Тобто, чинним законодавством чітко встановлена передача у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками та багатокомплексними нежилими приміщеннями (спорудами) лише об'єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками (Позивач у всіх випадках не підпадає під жодну вказану категорію осіб).

Крім того, статтею 79 Земельного кодексу України визначено поняття земельної ділянки, а саме: земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Отже, в силу ст. 2 Закону України «Про плату за землю», ст.ст. 38, 42 Земельного кодексу України суб'єктами плати за земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, багатокомплексні нежилі приміщення (споруди), а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності є: -об'єднання власників такого жилого будинку (нежилої споруди); - підприємства, установи, організації, що здійснюють управління цими будинками.

В свою чергу п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п. 56.21 ст. 5 (Податкового кодексу України прямо вказують, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішенні приймається на користь платника податків.

Таким чином, враховуючи наведене, а також Лист Державного комітету України і земельних ресурсів від 26.05.2010 р. № 10046/17/4-10, надати в оренду або у власність земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого приміщення в багатоповерховому будинку неможливо, оскільки неможливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, - виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки як складова поняття "земельна ділянка".

Відповідно до Рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»від 25 грудня 2008 року № 944/944 (далі - «Рішення №944/944»), то згідно п. 2. ,з 01.04.2009 р. плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними (казенними) підприємствами, підприємствами оборонно-промислового комплексу, визначеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №1382-р, для будь-яких потреб та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України "Про оренду землі".

Отже, враховуюче наведене вище та на підставі ст. 2 Закону України "Про плату за землю", ст.ст. 38, 42 Земельного кодексу України, п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, Рішення № 944/944 щодо вищевказаних земельних ділянок до Позивача не застосовується.

Стаття 56 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) чітко визначає порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Так відповідно до п. 56.19. ст. 56 ПК України прямо вказано, що у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із меж заявленого позову, системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку що, спірні податкові повідомлення рішення прийняті неправомірно, порушують охоронювані законом права та інтереси Позивача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи на яких грунтувались заперечення Відповідача протии позову спростовані матеріалами справи та імперативними приписами закону.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ :

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001894310/0; податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001934310/0; податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001874310/0; податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001904310/0; податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001884310/0; податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010p. № 0001914310/0; податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001924310/0; податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001894310/0; податкове повідомлення - рішення від 28.12.2010 р. № 0001944310/0.

3. Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. на користь «Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур