Постанова

від 26.03.2012 по справі 2а-18767/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2012 року 14:55 № 2а-18767/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пласт і К" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення за участю представників сторін:

від позивача, ОСОБА_1, довіреність № б/н, від 10.01.12,

від відповідача, ОСОБА_2, довіреність № 30/10-021 , від 19.03.12,

від позивача, ОСОБА_3, довіреність № б/н , від 10.01.12,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пласт і К», (далі - позивач, ТОВ «Пласт і К»), звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), про скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення №0002222370 від 30.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101 772,00 грн., у тому числі: за основним платежем -101 771,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн., прийняте на підставі акту перевірки, підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки прийняте на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень, що стали підставою для прийняття вказаного повідомлення-рішення.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.п.14.1.181 п. 14.1, ст. 14, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України та відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентом, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість на суму 101 771,00 грн., в т.ч. за квітень 2011 року - на суму 101 771,00 грн., а тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та обгрунтованим, просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі направлення № 2560/23-10П від 29.07.2011 року згідно з п. 78.1.1 ст. 78, ст. 20 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ та на підставі наказу ДПІ у Святошинському районі м. Києва № 2361 від 29.07.2011р. посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Пласт і К» (код ЄДРПОУ 33998772) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» (код ЄДРПОУ 37046350) за період з 01.04.2011р. по 30.04.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений Акт від 25.08.2011 року № 17533/10/23-722 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Пласт і К» (код ЄДРПОУ 33998772) з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Авитек Груп ЛТД» (код ЄДРПОУ 37046350) за період з 01.04.2011р. по 30.04.2011р., відповідно до висновків якого, відповідачем встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.181 п. 14.1, ст. 14, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 101 771,00 грн., в т.ч. за квітень 2011 року - на суму 101 771,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002222370 від 30.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101 772,00 грн., у тому числі: за основним платежем -101 771,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у квітні 2011 року податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом, - ТОВ «Авитек Груп ЛТД» у загальній сумі 101 771,00 грн. у зв'язку з відсутністю факту поставки товарів від ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

Відповідачем для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» були використані матеріали акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 09.06.2011 року № 688/23-3/37046350 Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 17.07.2010р. по 30.04.2011р.

Як зазначено в акті перевірки від 09.06.2011 року № 688/23-3/37046350, в ході перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД» встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Авитек Груп ЛТД» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності; відсутність необхідних умов досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень; порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Авитек Груп ЛТД» з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі викладеного, в акті перевірки відповідачем зроблений висновок, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Авитек Груп ЛТД» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Судом встановлено, що між ТОВ «Пласт і К» та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» був укладений договір поставки № АГ01-03/11ЄК від 01.03.2011 року, згідно із яким ТОВ «Авитек Груп ЛТД», у договорі - постачальник, зобов'язується поставити і передати, а ТОВ «Пласт і К», як покупець, - прийняти та оплатити євроконтейнери 1000л. на умовах DDP (Інкотермс 2000), у кількості, в асортименті, по цінам та строкам поставки згідно умов Договору.

02.03.2011 року між ТОВ «Пласт і К», як покупцем, та ТОВ «Авитек Груп ЛТД», як постачальником, був укладений договір поставки № АГ02-03/11, згідно з яким, постачальник зобов'язується поставити і передати, а покупець прийняти та оплатити ємкості 1000л. п/е б/у на умовах DDP (Інкотермс 2000), у кількості, в асортименті, по цінах у строки поставки згідно умов Договору.

03.03.2011 року між ТОВ «Пласт і К», як покупцем, та ТОВ «Авитек Груп ЛТД», як постачальником, був укладений договір поставки № АГ3-03/11, згідно з яким постачальник зобов'язується поставити і передати, а покупець прийняти та оплатити косметичну продукцію у кількості, в асортименті, по цінам та строкам поставки згідно умов Договору.

01.04.2011 року між ТОВ «Пласт і К», як покупцем, та ТОВ «Авитек Груп ЛТД», як постачальником, був укладений договір поставки № АГ01-04/11, згідно з яким Постачальник зобов'язується поставити і передати, а Покупець прийняти та оплатити каністри 20л. п/е на умовах DDP (Інкотермс 2000), у кількості, в асортименті, по цінам та строкам поставки згідно умов Договору.

Відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Момент виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Нормою ст. 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що вказані договори підписані директорами підприємств, які на той час мали повноваження на укладення таких угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, договори містять всі обов"язкові істотні умови та не визнавались недійсними в судовому порядку.

Судом досліджено податкові накладні: № 4 від 05.04.2011 року, № 311 від 05.04.2011 року, № 23 від 12.04.2011 року, № 37 від 14.04.2011 року, № 38 від 14.04.2011 року, № 39 від 18.04.2011 року, № 68 від 21.04.2011 року, № 69 від 22.04.2011 року, № 189 від 25.04.2011 року та видаткові накладні: №№ АГ-0000413 від 05.04.2011 року, АГ-0001164 від 05.04.2011 року, АГ-0000606 від 12.04.2011 року, АГ-0000951 від 14.04.2011 року, АГ-0000952 від 14.04.2011 року, АГ-0000953 від 18.04.2011 року, АГ-0000973 від 21.04.2011 року, АГ-0000974 від 22.04.2011 року, АГ-0001061 від 25.04.2011 року, складені на виконання вище вказаних договорів та встановлено, що вказані накладні містять всі обов"язкові для первинних документів, реквізити.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції Україні 20.02.1998 року за № 128/2568, встановлено, що комплектом юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, є транспортна документація, а єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку шляхом їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, є товарно-транспортна накладна, яка відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік.

Відповідно до розділу 11 «Правила оформлення документів на перевезення»зазначених правил встановлено, що товарно-транспортна накладна виписується у кількості не менше чотирьох екземплярів, другий екземпляр якої в обов'язковому порядку передається вантажоодержувачу.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної, затверджені спільним наказом Мінтранспорту України, Мінстату України від 29.12.1995 року № 488/346 «Про затвердження форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

Отже, враховуючи однозначну необхідність застосування облікового документа при здійсненні вантажних перевезень, використання товарно-транспортної накладної є обов'язковим. Відсутність чи неправильне оформлення товарно-транспортних накладних має наслідком, відповідно відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

Факт отримання товару підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення права платника податку на включення вартості придбаного товару до складу валових витрат.

Судом досліджено надані позивачем товарно-транспортні накладні №№ 004819 від 05.04.2011 року, 004945 від 12.04.2011 року, 004957 від 14.04.2011 року, 004973 від 18.04.2011 року, 004998 від 21.04.2011 року, 005002 від 22.04.2011 року,005036 від 25.04.2011 року.

В ході судового розгляду справи судом були досліджені згадані товарно-транспортні накладні на предмет відповідності зазначених у них кількості, асортименту та ціни товару видатковим та податковим накладним на цей же товар, що складені на виконання вищевказаних договорів поставки, за результатами дослідження яких, розбіжностей не виявлено. Досліджені товарно-транспортні накладні належним чином оформлені.

Документальне підтвердження позивачем факту транспортування та подальшої передачі йому товару спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо відсутності факту поставки товарів від ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

Судом також встановлено, що за отриманий товар позивачем були у повному обсязі здійснені розрахунки з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» шляхом безготівкового переказу грошових коштів, що підтверджується виписками по рахунку позивача, з відміткою банку.

Таким чином судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобов'язання, які покладено Цивільним кодексом України за договором поставки, а саме: прийнято товар та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать вищезазначені первинні документи, рух товарів та рух коштів на виконання зобов"язань за договорами.

Також судом досліджено договори, податкові та видаткові накладні, рахунки фактури, з яких вбачається, що отриманий від ТОВ «Авитек Груп ЛТД»товар в подальшому був реалізований позивачем іншим суб'єктам господарювання з метою отримання прибутку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вищенаведене у сукупності підтверджує реальність здійснення господарських операцій по виконанню укладених ТОВ «Пласт і К» з ТОВ «Авитек Груп ЛТД»вищевказаних договорів поставки.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Аналіз вищевказаних положень Податкового кодексу України надає достатні підстави для висновку про те, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Судом встановлено, що ТОВ «Пласт і К» правомірно у відповідності до п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість у загальному розмірі 101 771,00 грн. за вищезазначеними податковими накладними, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2011 року.

Таким чином, на час проведення відповідачем перевірки, ТОВ «Пласт і К» сума податку на додану вартість була підтверджена податковими накладними, які і є документами, зазначеними в п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України, що спростовує твердження податкового органу про порушення позивачем вимог зазначеного Закону.

Як вбачається з Акту перевірки, в ході проведення перевірки та на підставі результатів перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД», а саме акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 09.06.2011 року № 688/23-3/37046350, відповідач дійшов висновку про те, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Авитек Груп ЛТД»укладені з контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а у позивача відсутнє право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених у загальній вартості придбання товару по операціям з ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

Суд критично ставиться до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Норма ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 року № 2756-VI) обумовлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладені між ТОВ «Пласт і К»та ТОВ «Авитек Груп ЛТД»правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а його висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не були підтверджені належними доказами.

Позивач та його контрагент ТОВ «Авитек Груп ЛТД», належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, що не спростовано представником відповідача.

Твердження відповідача про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, не відповідає дійсності, оскільки контрагентом позивача ТОВ «Авитек Груп ЛТД» сума податку на додану вартість у загальному розмірі 101 771,00 грн. за виданими позивачу податковими накладними була включена ТОВ «Авитек Груп ЛТД» до складу податкових зобов'язань в деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2011 року, що підтверджується даними податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 р. ТОВ «Авитек Груп ЛТД», копія якої наявна в матеріалах справи.

Таким чином, на даний час зазначені договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання вказаних договорів між позивачем та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» недійсними не приймалося.

Суд також звертає увагу, що на час укладання вищевказаних договорів, так і на час їх виконання, ТОВ «Авитек Груп ЛТД» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач, діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про свого контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» відповідні договори поставки товару, прийняв товар та оплатив його вартість у відповідності до умов цих договорів. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача не надано суду достатніх належних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Представниками позивача надано суду достатні та належні докази на підтвердження обгрунтування позовних вимог.

На стягненні судових витрат позивач не наполягав, про що подав письмову заяву.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пласт і К» задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва від 30.08.2011 року №0002222370.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 26.03.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 30.03.2012 р.

Суддя Ю.Т. Шрамко