Постанова

від 03.04.2012 по справі 2а/0470/1820/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2012 р. Справа № 2а/0470/1820/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВрони О. В. при секретаріГудим І.В. за участю: представника прокуратури Лободи Н.М. представника позивача Постольник Н.М. представників відповідача Киричка О.О., Денисової І.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Карат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро - горілчаний завод "Карат", про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 02.09.2011р. №0000888822 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом скарги, податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 11.11.2011р. № 0001178822.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на підставі акту перевірки, було винесено податкове повідомлення-рішення від 02.09.2011р. №0000888822 яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 4 121 911,00 грн. за порушення позивачем п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Проте, дане податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем помилково були зроблені висновки, що придбані позивачем маркетингові послуги, не були ним використані у своїй господарській діяльності. Отримані послуги призначалися саме для їх використання позивачем в своїй господарській діяльності, а тому ТОВ «ЛГЗ «Карат» мав право відносити до податкового кредиту суму податку на додану вартість з цієї операції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник прокуратури в судовому засіданні проти позову заперечував.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, письмово виклавши свої заперечення, та зазначили, що відповідачем обґрунтовано було встановлено порушення законодавства позивачем під час віднесення до податкового кредиту сум сплачених за надання маркетингових послуг, оскільки надані для перевірки первинні документи по операціях з придбання маркетингових послуг, а саме договори про надання маркетингових послуг, акти приймання-здачі послуг не містять інформації про конкретні обсяги та напрямки досліджень, та не підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача.

Заслухавши, пояснення представників сторін, представника прокуратури, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі СДПІ з ВПП) була проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальінстю «Лікеро-горілчаний завод «Карат» (далі ТОВ «ЛГЗ «Карат») з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2011 р., вимог валютного законодавства України за період з 01.07.2010 р. по 31.05.2011 р.

За результатами перевірки був складений акт № 1340/08-03/2-25524359 від 15.08.2011р., який був підписаний із зауваженням головним бухгалтером ТОВ «ЛГЗ «Карат» про незгоду із висновками контролюючого органу.

Під час позапланової виїзної перевірки серед інших порушень було встановлено, що ТОВ «ЛГЗ «Карат» порушено: п. п. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, п.198.3 ст. 198 Податкового Кодексу від 02.12.2010 р. № 275- VI (із змінами та доповненнями), ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ІУ, пп. 2.4, 2.7 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (із змінами та доповненнями). ТОВ «ЛГЗ «Карат» завищено суму податкового кредиту на загальну суму 3 609 092,00 грн., у тому числі: в липні 2010 р. -133432,0 грн.; в серпні 2010 року - 1 107 530,04 грн.; в вересні 2010 р. - 1 203 700,00 грн.; в жовтні 2010 року - 594 430,0 грн.; в березні 2011 року -570 000,0грн.

Даний висновок відповідачем у акті перевірки обґрунтований наступним.

ТОВ «ЛГЗ «Карат» протягом перевіреного періоду віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 3 411 492,0 грн. по отриманим маркетинговим послугам від: ТОВ «ТД «Вікові традиції» на суму ПДВ 1 164 430,0 грн.; ТОВ «Суперпак» на суму ПДВ 468 720,0грн; ПП «Креаре» на суму ПДВ 441 210,0 грн.; ТОВ «Промбудскло» на суму ПДВ 1203700,0грн.; ТОВ «Алкогольна традиція» на суму 133 432,0 грн.

За результатами аналізу документів по маркетинговим послугам, отриманих від ТОВ «ТД Вікові традиції», ТОВ «Суперпак», ПП «Креаре», ТОВ «Промбудскло», ТОВ «Алкогольна традиція» встановлено, що завданням дослідження у всіх 5 вищенаведених підприємств, які виконували ці послуги, було дослідження ринку алкогольної продукції України з використанням методу попиту на основі методики особистого інтерв'ю по місцезнаходженню населення в віці від 21 року, які потребляють горілку частіше одного разу в півроку, що мешкають в містах з населенням від 100 тис.чол. Методики дослідження ринку по всім підприємствам, які були надані в пакеті документів по маркетингу є однотипними, та складаються з наступних розділів: організація дослідження, масив опитуваних, тип вибірки, наступний етап, відрізняються лише періодом, територією проведення дослідження та підписами посадових осіб.

Звітним документом, який підтверджує факт отримання послуг є акт приймання - здачі наданих послуг, який не містить в собі змістовну інформацію про проведення маркетингових досліджень.

Згідно наданих до перевірки документів, встановлено, що ТОВ «ЛГЗ «Карат» є виробником лікеро-горілчаної продукції.

ТОВ «ЛГЗ «Карат» в перевіреному періоді здійснювало реалізацію власної готової продукції на території України ТОВ «ТД «Вікові традиції», яке є основним та єдиним покупцем.

Загальний обсяг поставки за 2 півріччя 2010 рік - 91 824,24 тис.грн. (у т.ч. ПДВ - 15 304,04 тис.грн.), 1 квартал 2011 року - 20 229,12 тис.грн. (у т.ч. ПДВ - 3 371,52 тис.грн.).

Власної торгівельної роздрібної мережі ТОВ «ЛГЗ «Карат» не має. Реалізація іншим покупцям не здійснювалась.

Висновок, щодо неправомірного віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту зроблено згідно пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 ПК України, згідно яких у складі податкового кредиту враховуються тільки податок на додану вартість з понесених витрат, що пов'язані з оплатою послуг, використаних у власній господарській діяльності.

Згідно з Інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств та організацій затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 №291, витрати на рекламу та маркетинг відносяться до складу витрат на збут.

З огляду на характер проведених маркетингових послуг, слідує, що маркетингові послуги по яким ПДВ враховано у складі податкового кредиту, досліджували сферу збиту продукції в роздрібній мережі, оскільки направлені на проведення особистого інтерв'ю по місцезнаходженню населення в віці від 21 року.

Збут продукції в торговій мережі здійснювало ТОВ «ТД «Вікові традиції», тому ці дослідження мали значення і були пов'язані з господарською діяльністю саме цього підприємства.

Матеріалами перевірки зафіксовано, що виробнича програма ТОВ «ЛГЗ «Карат» формувалась виключно на підставі заявок, які підприємство отримувало від ТОВ «ТД «Вікові традиції» (п.5.1 договорів на поставку товару), тобто саме покупець визначав марки та кількість виробів, які він мав намір придбати.

ТОВ «ЛГЗ «Карат» не розширено коло покупців як в перевіреному періоді, так і в наступних періодах. Також динаміка оподатковуваних операцій свідчить про зменшення обсягів продажу товару, так за 3 квартал 2010 р. - 41 771 887,5 грн., 4 квартал 2010 р. - 40 277 273,0 грн., 1 квартал 2011 р. - 16 857 575,43 грн.

Крім того, відповідно наявної інформації відповідача по ТОВ «Суперпак», ПП «Креаре», ТОВ «Промбудскло», отриманої від ДПІ на обліку яких знаходяться контрагенти, в теперішній час проводяться заходи щодо їх розшуку, основні фонди відсутні, штатна чисельність складає 1 - 4 працівника, що недостатньо для проведення маркетингових досліджень такого характеру (проведення опитувань респондентів).

По ПП «Креаре» в ланцюгу придбання встановлені взаємовідносини з контрагентом ПП «Тумор» (код ЄДРПОУ 36803807, м. Бориспіль), у відношенні посадових осіб якого, в провадженні СВ ПМ Бориспільської ОДПІ перебуває кримінальна справа за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва, тобто створення з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст. 205 КК України. За результатами аналізу податкової звітності встановлено, що дане підприємство використовувалось для незаконного формування податкового кредиту по ланцюгу, а саме від ПП «Фулгор» до ПП «Тумор», від ПП «Тумор» до ТОВ «Суперпак» та ПП «Креаре» та в подальшому до діючих підприємств. Одним з цих підприємств є ТОВ «ЛГЗ «Карат».

22 серпня 2011 р., ТОВ «ЛГЗ «Карат» подало до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську письмові заперечення до акту перевірки про незгоду із висновками контролюючого органу щодо порушення п. п. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», про завищення суми податкового кредиту на загальну суму 3 609 092,00 грн.

За результатами розгляду заперечення 30.08.2011 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську листом від 30.08.2011 року за вих. № 34257/00/08-03/2-12 повідомила, що висновки, які відображені в акті перевірки, залишені без змін.

02.09.2011 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську було винесено податкове повідомлення - рішення за № 0000888822, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 4 121 913,00 грн., у т.ч. за основним платежем -3 411 537,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 710 376,0 грн.

12.09.2011 року, ТОВ «ЛГЗ «Карат» подало до ДПА у Дніпропетровській області скаргу на вищевказане податкове повідомлення - рішення в порядку адміністративного оскарження.

04.11.2011 року рішенням ДПА у Дніпропетровській області за № 32313/10/25-008 було скасовано в частині застосованої штрафної санкції у сумі 2 грн. податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську від 2 вересня 2011 року № 0000888822 про визначення зобов'язання ТОВ «ЛГЗ «Карат» з податку на додану вартість, а у іншій частині залишено зазначене податкове повідомлення-рішення без змін і скаргу - без задоволення.

11 листопада 2011 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську направлено податкове повідомлення-рішення за № 0001178822, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 4 121 911,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 3 411 537,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 710 374,0 грн.

17.11.2011р. ТОВ «ЛГЗ «Карат» подало до ДПА України скаргу на податкове повідомлення-рішення та рішення ДПА у Дніпропетровській області.

24.01.2012 р. ТОВ «ЛГЗ «Карат» отримав рішення про результати розгляду скарги від ДПА України в якому зазначено, що ДПА України залишає без змін податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську від 02.09.2011р. № 0000888822 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом скарги (податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську від 11.11.2011 р. № 0001178822), а скаргу без задоволення.

Суд вважає, що висновки відповідача є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (який діяв на час здійснення господарських операцій) передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) та є підставою для нарахування податкового кредиту; платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 7.5 зазначеного Закону визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з таких подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У пп. 7.4.5 Закону зазначається, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З матеріалів справи та наданих позивачем пояснень вбачається, що керівництвом ТОВ «ЛГЗ «Карат» було прийнято наказ № 3-а від 30.03.2010 р. в якому обгрунтовано необхідність для підприємства проведення маркетингових досліджень. На підставі наказу було розроблено план заходів за якими планувалося вирішити чи буде підприємство й надалі випускати той самий асортимент товару, що був, або буде здійснювати розробку та вироблення нового товару.

За період з 01.01.2010 р. по 30.06.2010 р. ТОВ «ТД «Вікові традиції» було поставлено товар на суму 114 758 527, 57 грн. Станом на 30.06.2010 р. залишок несплаченої суми склав 57 210 019,27 грн.

У зв'язку з тим, що сума за придбаний товар ТОВ «ТД «Вікові традиції» сплачується не вчасно, підприємство ТОВ «ЛГЗ «Карат» несе збитки та керівництвом ТОВ «ЛГЗ «Карат» було прийнято рішення провести маркетингові дослідження з метою дослідження ринку збуту з метою врегулювання відносин з ТОВ «ТД «Вікові традиції» щодо збуту товару ТМ «Карат». За висновками маркетингу планувалося вивчити та переглянути: орієнтацію виробничо-збутової діяльності на задоволення потреб існуючих і потенційних споживачів; гнучке реагування виробника на зміну потреб покупців і пристосування до них; цілеспрямований і активний вплив виробника на купівельний попит (маркетинг мав на меті формувати попит наперед; стимулювання збуту і забезпечення форм і методів після продажного обслуговування (збут спочатку потрібно стимулювати); творчий і цілеспрямований підхід спеціалістів до виробничої діяльності; забезпечення прибутковості.

Для цього було укладено договори на отримання маркетингових послуг з контрагентами, а саме: ТОВ «ТД «Вікові Традиції» договори № 18 від 28.09.2009 р., № 112 від 01.02.2011 р.; ТОВ «Суперпак» договір №18 від 23.07.2010 р.; ПП «Креаре» договір №12 від 15.07.2010 р.; ТОВ «Промбудскло» договір № 21 від 01.09.2010 р.; ТОВ «Алкогольна традиція» договори № 15/11 від 15.11.2007 р., № 124 від 01.02.2011 р., з метою подальшого використання в діяльності підприємства.

Проведення маркетингових досліджень за зазначеними договорами повністю відповідає положенням статей 901-907 Цивільного кодексу України, які регулюють укладення та виконання договорів про надання послуг. Маркетингове дослідження проведено на ринку алкогольної продукції, внаслідок чого позивач отримав необхідну інформацію для здійснення виробничо-збутової діяльності.

Таким чином, в даному випадку зв'язок наданих послуг з господарською діяльністю позивача встановлений шляхом аналізу призначення результатів цих послуг з урахуванням їх сутності, які і є безпосереднім використанням цих послуг позивачем. Сфера проведеного дослідження цілком відповідає діяльності позивача.

Згідно ст. 43 Господарського кодексу України встановлено - підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Частиною першою ст. 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частиною другою тієї ж статті прямо передбачено, що фіктивний правочин визнається недійсним виключно судом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони вказаних правочинів, шляхом укладання договорів виклали своє дійсне та вільне волевиявлення, мали намір створити та створили реальні правові наслідки.

Зміст договорів про надання послуг та їх особливість в цілому полягає в тому, що вони споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст.901 Цивільного кодексу України). Тобто результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено прямої залежності формування податкового кредиту звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок здійснення яких платник податків отримав прибуток. Суми нарахованого податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише при умові не підтвердження цих сум податковими накладними. Крім того, формування податкового кредиту не залежить від фінансового результату звітного періоду.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Фактичність виконання договорів надання маркетингових послуг підтверджується наступними первинними документами: договорами; звітами з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків досліджень; актами здачі - приймання наданих послуг; податковими накладними.

Акти здачі - приймання наданих послуг повністю відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999р.

З вищевикладеного вбачається, що позивач виконав всі вимоги зазначених законів і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку та отриманих податкових накладних в деклараціях з ПДВ відобразив податковий кредит на суму ПДВ, сплаченого постачальникам маркетингових послуг.

Посилання відповідача на обставини, що деякі контрагенти позивача, не мають достатньої матеріально-технічної бази та персоналу для проведення господарської діяльності по наданню маркетингових послуг, не знаходяться за юридичною адресою, та здійснювали підприємницьку діяльність з підприємствами, щодо керівництва яких порушено кримінальну справу, не мають правових наслідків для позивача, оскільки встановлені відповідачем в акті перевірки порушення законодавства контрагентами позивача, виникли після здійснення господарських операцій по наданню маркетингових послуг та розрахунків за них.

В судовому засіданні було доведено обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, які не визнала податкова інспекція, оскільки на момент здійснення господарських операцій ТОВ «ТД «Вікові Традиції», ТОВ «Суперпак», ПП «Креаре», ТОВ «Промбудскло», ТОВ «Алкогольна традиція» знаходилися в Єдиному державному реєстрі та були платниками ПДВ. За таких обставин замовник не несе відповідальність як за несплату податків постачальниками, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагенти позивача в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Таким чином, відповідачем необгрунтовано було зроблено висновок, про порушення ТОВ «ЛГЗ «Карат» пп. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р., ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, 2.7 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995р. № 88, у зв'язку з чим протиправно нараховано ТОВ «ЛГЗ «Карат» грошові зобов'язання з податку на додану вартість.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Карат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 02.09.2011р. №0000888822 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом скарги (податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 11.11.2011р. №0001178822).

Стягнути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Карат» ( код ЄДРПОУ 25524359) 32,19 грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Текст постанови у повному обсязі складено 02 квітня 2012 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 02.04.12 СуддяО.В. Врона О.В.Врона