Постанова

від 30.10.2008 по справі 14/38-08 (5/389-07)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/38-08 (5/389-07)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 жовтня 2008 р.                                                                                    № 14/38-08 (5/389-07)  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційне подання прокуратури Сумської області (далі –Прокуратура)

на рішеннягосподарського суду Сумської області

від05.08.08

у справі№ 14/38-08 (5/389-07)

господарського судуСумської області

за позовомПрокуратури

в інтересах держави в особіДержавної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі –Інноваційна установа)

додочірнього підприємства госпрозрахункового складу-магазину "Товари повсякденного попиту" Сумської облспоживспілки (далі –Підприємство)

простягнення 1 359 800,00 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- Прокуратури:Громадський С.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 76 від 10.02.05)- у судовому засіданні 22.05.08;

- Інноваційної установи:Тарасенко Ю.І. (за дов. № 1069 від 24.06.08);

- відповідача:

Алфімов В.В. (за дов. б/н від 19.12.07).

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.10.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 20.09.07 господарського суду Сумської області (суддя Гудим В.Д.) в позові було відмовлено.

Постановою від 20.12.07 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Інноваційної компанії задоволено частково, рішення від 20.09.07 господарського суду Сумської області скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 20.03.08 Верховного Суду України Підприємству було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови від 20.12.07 Вищого господарського суду України.

Під час нового розгляду справи рішенням від 05.08.08 господарського суду Сумської області (суддя Миропольський С.О.) в позові відмовлено.

Вказане рішення, винесене під час нового розгляду справи, мотивовано тим, що при зверненні з позовом у даній справі Прокуратурою порушено строк позовної давності. При цьому, суд зазначив, що оскільки зобов'язання по поверненню інноваційної позики виникли в четвертому кварталі 1998 року, але кошти від позичальника не надходили, то фактично з наступного дня після укладення договору застави, тобто з 31.05.00 позивач набув право на звернення стягнення на предмет застави, разом з тим, позов у даній справі заявлено лише в липні 2007 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Не погодившись з вказаним рішенням, прийнятим під час нового розгляду справи, Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення від 05.08.08 господарського суду Сумської області скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: п. 2 ст. 543, п. 1 ст. 589, п. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України.

У своєму відзиві на касаційне подання Підприємство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить оскаржене рішення залишити без змін, а касаційне подання Прокуратури –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, згідно п. 1.1 договору застави від 30.05.00 (далі –Договір застави), такий Договір було укладено з метою забезпечення повернення інноваційної позики в розмірі 906 552,00 грн., яка була отримана виробничим комерційним підприємством "Еко-продукт" від заставодержателя на підставі додаткових угод за № 1 від 06.01.98 та № 2 від 27.03.00 до інноваційного договору № 39 від 12.08.97 (далі –Інноваційний договір) для здійснення інноваційного проекту "Впровадження технології розливу природної столової води "Іволжанська" та інших напоїв на базі сучасного високопродуктивного обладнання", строком впровадження до 10.08.02.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 4.1.3 Договору застави Заставодержатель має право у випадку неповернення в строк інноваційної позики, повернути заборгованість Боржника та збитки, пов'язані з її поверненням, шляхом звернення стягнення на майно предмету застави в порядку, передбаченому Законом України "Про заставу".

Разом з тим, встановлено, що відповідно до п. 2.3 Договору застави, заставлене майно забезпечує вимоги Заставодержателя щодо повернення інноваційної позики в строк до 10.08.02, обумовлений в Інноваційному договорі та додаткових угодах № 1 від 06.01.98 та № 2 від 27.03.00, в тому обсязі, який вони мають на момент задоволеності, зокрема, повернення позики та відшкодування збитків, завданих її несвоєчасним поверненням, а також відшкодування необхідних витрат Заставодержателя по стягненню боргу.

Місцевим судом встановлено, що строки і розміри повернення Інвестору його вкладу вказані у Плані повернення платежів до Держінфонду України, який є додатком № 4 до Інноваційного договору. При цьому, встановлено, що згідно зазначеного Плану, строк повернення платежів в частині настав в четвертому кварталі 1998 року, а кінцевий строк перерахування всіх платежів Держінфонду України, згідно пункту 4.9 Інноваційного договору –12.08.00.

Вирішуючи спір суд першої інстанції врахував, що рішенням від 20.02.02 господарського суду Сумської області у справі № 1935-11/129 встановлено, що наміри сторін про продовження терміну дії Інноваційного договору до 10.08.02, передбачені Постановою № 88 від 15.07.99 та № 274 ИТР ДІФ від 16.12.99, не були виконані в зв'язку з реорганізацією Державного інноваційного фонду України в Українську державну інноваційну компанію (згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 13.04.00).

З урахуванням наведених обставин суд першої інстанції встановив, що термін виконання ТОВ ВКП "Еко-продукт" зобов'язання по поверненню інноваційної позики в частині настав в 4-му кварталі 1998 року, але кошти Державному інноваційному фонду України не надходили, а отже, уклавши 30.05.00 Договір застави, Інноваційна установа відповідно до п. 4.1.3 такого Договору та приписів ст. 20 Закону України "Про заставу" набула право звернути стягнення на предмет застави з наступного дня після його укладення, тобто з 31.05.00.

Водночас, місцевий суд врахував, що факт звернення Інноваційної установи до судових органів з позовами до інших суб'єктів не є підставою для зупинення або переривання перебігу строку позовної давності звернення з позовом до Підприємства, а оскільки Інноваційна установа звернулась з позовом до Підприємства про стягнення за рахунок заставленого майна тільки в липні 2007 року, то така обставина свідчить про відсутність правових підстав для зупинення чи переривання строку позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Статтею 181 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено договором. Таким чином, відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності для позову про звернення стягнення на предмет застави починається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання щодо повернення кредиту.

Згідно приписів ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється тривалістю у три роки. Аналогічна норма міститься у ст. 257 Цивільного кодексу України.

Законодавчо визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Отже, Закон не пов'язує початок перебігу позовної давності з наявністю (відсутністю) порушень вимог закону на час пред'явлення позову.

Разом з тим, ст. 77 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності, а ст.ст. 78, 79 вказаного Кодексу визначено вичерпний перелік підстав зупинення чи переривання перебігу строку позовної давності.

Так, відповідно до ст. 78 Цивільного кодексу УРСР у відносинах між підприємствами і організаціями перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила), а також у зв'язку з встановленою законодавством України відстрочкою виконання зобов'язань (мораторій).

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що ст. 73 Цивільного кодексу УРСР (чинної на момент укладення Договору застави) встановлено, що зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не допускається.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача, про те, що п. 7.3 Договору застави сторони обумовили право звернення Заставодержателя з позовом про звернення стягнення на предмет застави без обмеження будь-яким строком позовної давності, суперечать вимогам чинного на час укладення Договору застави цивільного законодавства України, а отже є безпідставними та не можуть бути взяті до уваги.

Як вбачається з правового аналізу матеріалів справи, під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях Підприємство просило відмовити в задоволенні позовних вимог у даній справі у зв'язку з пропуском строку позовної давності. При цьому, поважних причин для поновлення строку позовної давності місцевим господарським судом встановлено не було, відповідного письмового клопотання до суду не подавалось.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий суд правомірно прийшов до висновку про порушення строку позовної давності без поважних причин.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу УРСР, ст. 267 Цивільного кодексу України, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок суду першої інстанції, що позовна вимога у даній справі всупереч нормам цивільного законодавства України заявлена з пропуском строку позовної давності.

Отже, з урахуванням наведених правових положень колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені

Прокуратурою в касаційному поданні, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Прокуратурою в касаційному поданні стверджуються факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційного подання.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційне подання прокуратури Сумської області № 05/1-09 від 08.09.08 залишити без задоволення.

Рішення від 05.08.08 господарського суду Сумської області у справі

№ 14/38-08 (5/389-07) господарського суду Сумської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська