Постанова

від 13.11.2008 по справі 5/423-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/423-08

Україна

 Харківський апеляційний господарський суд

 ПОСТАНОВА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2008 р.                                                           Справа № 5/423-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. ,  Шевель О. В.

при секретарі Черкашиній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Грасюкова О.І. (дов. № б/н від 20.07.2008р.)

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної фірми "Будтехмонтаж", м. Суми (вх. № 2383 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 18.09.08р. по справі № 5/423-08

за позовом Приватного підприємства "Українські будівельні склади", м. Дніпропетровськ

до  Приватної фірми "Будтехмонтаж", м. Суми

про стягнення 21104,88 грн., -

встановила:

У серпні 2008 року Приватне підприємство "Українські будівельні склади", м. Дніпропетровськ звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Приватної фірми "Будтехмонтаж", м. Суми про стягнення 21104 грн. 88 коп., в тому числі 12710 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору поставки від 12.04.07р., 2275 грн. 97 коп. пені нарахованої за несвоєчасну оплату товару, 373 грн. 99 коп. 3% річних, 3202 грн. 92 коп. інфляційних збитків, 2542 грн. 00 коп. штрафної неустойки відповідно до п. 5. Договору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.09.2008р. по справі № 5/423-08 (суддя Гудим В.Д.) позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Приватного підприємства "Будтехмонтаж" на користь Приватного підприємства "Українські будівельні склади", 12710 грн. 00 коп. заборгованості, 3202 грн. 92 коп. інфляційних збитків, 373 грн. 99 коп. 3% річних, 2275   грн.   97   коп.   пені;   103   грн.   79  коп.   витрат  на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 185 грн. 63 коп. держмита, видати наказ. В іншій частині позовних вимог –відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 18.09.2008р. по справі № 5/423-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, а судові витрати покласти на позивача.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання 11.11.08р. не з'явився, хоча  належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення за №4647231 (в матеріалах справи), про причини неявки свого представника відповідач суд апеляційної інстанції не повідомив.

Враховуючи ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також беручи до уваги те, що відповідач належним чином був повідомлений про час, день і місце розгляду справи, тому мав можливість скористатись своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представника Приватної фірми "Будтехмонтаж", оскільки явка представників сторін у судове засідання не є обов'язковою; позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі; а останній також не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, який підтримав свою  позицію у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 12 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем у справі укладено договір б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався поставити та передати у власність відповідача товар, а останній в свою чергу прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах зазначеного Договору.

На виконання умов даного Договору позивач поставив відповідачеві товар, що підтверджується наявними у справі копією видаткової накладної від 13 червня 2007 року та копією довіреності (а. с. 16-17).

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо своєчасної і повної оплати отриманого товару, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 12710,00 грн.

Крім того, відповідно до загальних засад відповідальності учасників господарських відносин, сторони у п. 5.2. Договору передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань, шляхом застосування до правопорушника санкцій у вигляді сплати пені, що відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачеві пеню в розмірі 2275,97 грн.

Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скориставшись своїм правом та відповідними приписами чинного цивільного законодавства позивач у даній справі заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 3202,92 грн. та 373,99 грн. 3 % річних.

Крім того, відповідно до п. 5.2. Договору сторони обумовили, що відповідач у випадку прострочення оплати товару більш ніж на З0 календарних днів зобов'язується додатково виплатити штрафну неустойку в розмірі 20 % від суми простроченого зобов'язання, яка згідно з поданим позивачем розрахунком складає 2542,00 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оцінивши доводи позивача та відповідача у справі, а також те, що  відповідач не подав доказів належного виконання договірних зобов'язань стосовно  своєчасної і в повному обсязі оплати отриманого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 12710 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 2275 грн. 97 коп. пені, 373 грн. 99 коп. 3% річних та 3202 грн. 92 коп. інфляційних збитків, з огляду на їх правову обґрунтованість.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 2542 грн. 00 коп. штрафної неустойки, господарський суд визначився, що вони задоволенню не підлягають, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт наявності підстав для нарахування штрафної неустойки за прострочення оплати товару.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному  розгляді в судовому  процесі всіх обставин справи в їх сукупності,  керуючись законом.

Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Так, заявник апеляційної скарги посилається на те, що господарський суд не врахував відсутність у матеріалах справи документів, які підтверджують перехід права власності на товар відповідачеві.

Проте вказані твердження не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що регулюють дані правовідносини, та спростовуються наявними у справі матеріалами.  

Аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем у справі Договору від 12.04.2007р. колегія суддів визначає, що за своєю правовою природою він є Договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного та Господарського кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, зокрема положення ст. 712 Цивільного кодексу щодо договорів поставки, параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу "Загальні положення про купівлю-продаж" та глави 30 параграфу 1 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України по договору поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлений термін іншої стороні - покупцю товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) та уплатити за нього встановлену грошову суму. Положення вказаної статті кореспондуються з нормами ст. 712 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що Постачальник (позивач у справі) зобов'язується поставити та передати у власність Покупця (відповідача у справі) товар відповідно до заявки Покупця, а Покупець - прийняти та своєчасно оплатити його на умовах цього Договору.

Стаття 655 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. А частиною 2 цієї статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України зобов'язання продавця передати товар покупцю вважається виконаним в момент вручення товару покупцю.

Пунктом 3.6. спірного Договору сторони передбачили, що товар вважається переданим Постачальником та прийнятим Покупцем в момент підписання накладних. Одночасно при цьому переходить до Покупця право власності та всі ризики на товар.

Таким чином, сторонами даним Договором було обумовлено, що перехід права власності на товар, поставлений на підставі цього Договору, здійснюється на підставі накладної, зокрема в момент її підписання. Між тим, саме наявна в матеріалах справи копія видаткової накладної № ХУ-0613003 від 13.06.2007 року підтверджує факт передачі товару відповідачеві та виникнення у останнього права власності на цей товар. Отже, господарський суд належним чином з'ясував факт поставки товару відповідачеві та факт переходу права власності на нього.

Колегія суддів вважає також необхідним зазначити, що 17.04.2008 року  відповідачем була підписана угода про розстрочення погашення заборгованості за Договором поставки від 12.04.2007 року, що свідчить про визнання відповідачем факту поставки товару та перехід права власності на нього (а.с. 20).

Із матеріалів справи також вбачається, що відповідач до позивача з вимогою про витребування будь-яких документів, що стосуються поставки товару відповідно до укладеного Договору, не звертався. Наявні у справі докази свідчать про те, що всі необхідні документи були надані відповідачеві при передачі товару.

Не приймаються колегією суддів до уваги і посилання відповідача на те, що  поставлений товар є неналежної якості, оскільки питання відносно якості поставленого товару не було предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, пунктом 2.2. Договору сторони передбачили складання акту про недоліки саме в момент отримання Товару Покупцем. При цьому, прийом Товару по якості та кількості здійснюється відповідно до п. 3.6. Договору.

Пункт 3.6. Договору передбачає, що приймання товару по якості та кількості здійснюється безпосередньо при передачі Товару Покупцю в пункту поставки.

Таким чином, в момент прийняття Товару та підписання накладних  відповідач підтвердив якість поставленого Товару і в подальшому до позивача з вимогами або претензіями стосовно неякісності товару у встановленому чинним  законодавством порядку не звертався.

З урахуванням вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони, колегія суддів вважає, що позивач обґрунтував та належним чином довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Проте, твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування господарським  судом  норм  матеріального  та процесуального права   при прийнятті  оскарженого рішення не знайшли свого підтвердження,  в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування  законного  та  обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 18.09.2008р. по справі № 5/423-08 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,  -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватної фірми "Будтехмонтаж", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 18.09.2008р. по справі                    № 5/423-08 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Шевель О. В.