Постанова

від 18.11.2008 по справі 43/380

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

43/380

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 листопада 2008 р.                                                                                    № 43/380  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Короткевича О.Є.,

Продаєвич Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на ухвалугосподарського суду  м. Києва від 21 вересня 2007 року

у справі господарського суду№ 43/380м. Києва

за заявоюПриватного підприємства "Моя справа"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Єврофактор"

провизнання банкрутом,

за участю представників сторін:

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва –Мишковець О.В. (дов. від 06.06.2008),

встановив:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.07.2007 за заявою Приватного підприємства "Моя справа" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Єврофактор" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду м. Києва від 18.07.2007 (суддя Пасько М.В.) Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврофактор" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, якого зобов'язано повідомити про визнання боржника банкрутом всіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс банкрута.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.09.2007 (суддя Пасько М.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута. Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврофактор" ліквідовано як юридичну особу. Провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з винесеною у справі ухвалою ДПІ у Голосіївському  районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та припинити провадження у справі. В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Відповідно до ст. 107 Господарського процесуального кодексу України право касаційного оскарження надано, зокрема, особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується  їх прав та обов'язків.

Статтею  52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон) передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, законодавцем передбачено особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за ст. 52 Закону, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства. До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори можуть бути встановлені за наслідками здійснення публікації в офіційних друкованих органах про визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

З матеріалів справи вбачається, що приймаючи постанову про визнання ТОВ "Єврофактор"  банкрутом на підставі  ст. 52 Закону місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені вимоги ініціюючого кредитора визнані боржником, документально підтверджені, не виконані боржником після настання встановлено строку їх оплати, а факт відсутності боржника за юридичною адресою підтверджено актами відсутності юридичної особи від 22.02.2007, які складені директором ініціюючого кредитора (а.с. 18).

29.08.2007 до господарського суду до завершення строків ліквідаційної процедури, визначених постановою про визнання банкрутом згідно п.7 її резолютивної частини (а.с.63), подано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс на затвердження. Ухвалою суду від 21.09.2007 подані звіт та ліквідаційний баланс були затверджені.

Однак, при винесенні оскаржуваної ухвали господарський суд не з'ясував дійсних обставин справи, прав і обов'язків учасників спірних правовідносин, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушення судами вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, реєстру (переліку) вимог кредиторів, який є обов'язковим додатком, згідно з ч. 1 ст. 32 Закону, даних інвентаризації майна боржника; не дає оцінки відсутності запитів фондам соціального страхування, управлінню пенсійного фонду та податковому органу на предмет встановлення їх кредиторських вимог; не встановлює переліку кредиторів, чиї вимоги виявились незадоволеними за наслідками проведеної ліквідаційної процедури; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

До поданого звіту ліквідатора додані оригінали запитів до відповідних органів (а.с. 56-61). При цьому жодного доказу, що ці запити направлялись адресатам не надано, як й не надано жодної відповіді на ці запити.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема,  встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

З врахуванням викладеного оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду на стадії ліквідаційної процедури.

При новому розгляді справи суду слід врахувати приписи статей 17-18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, ст.ст. 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", повно та всебічно дослідити всі суттєві обставини, що мають значення для правильного  вирішення спору, перевірити ствердження  та  заперечення сторін,  всім зібраним  доказам надати належну оцінку в їх сукупності та вирішити спір  відповідно  до вимог  закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119  - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва  задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду м. Києва від 21 вересня 2007 року у справі № 43/380  скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий                                                                                 М.І. Хандурін

Судді                                                                                           О. Є. Короткевич

                                                                                                    Л.В. Продаєвич