Ухвала

від 03.05.2012 по справі 2018/2-503/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/2090/ 2583 /2012 Головуючий 1-ої інст.: Ніколаєнко І.В.

Справа № 2- 129 /2012

Категорія: договірні Доповідач: Маміна О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Маміної О.В.

суддів -Крилової Т.Г., Цвірюка В.О.,

при секретарі - Хромовій Н.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 15 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»в особі Харківської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт»про визнання договорів недійсними та зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт»про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2010 року Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Відповідача ПАТ «Укрсоцбанк»(далі - банк) , в якій просила визнати договір кредиту № 805\16\18-4\7-68 від 03.04.2007 року, договір іпотеки № 805\13\18-5\7-369 від 03.04.2007 року та договір поруки № 805\13\18-5\7-370 від 03.04.2007 року, недійсними. В обґрунтування вимог посилається на те, що на момент укладення спірних договорів у відповідача була відсутня генеральна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за договором, в той час як згідно умов договору позивач повинен вносити на рахунок кошти, в тому числі сплату процентів та плату за обслуговування рахунку в доларах США.

В зустрічній позовній заяві ПАТ «Укрсоцбанк»просив солідарно стягнути з ОСОБА_1, ТОВ «Моноліт»заборгованість за договором кредиту № 805\16\18-4\7-68 від 03.04.2007 року в сумі 1 639 891, 86 грн. та судові витрати.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 15 лютого 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк»задоволено в повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ТОВ «Моноліт»солідарно заборгованість за договором кредиту в сумі 1 639 891, 86 грн., а також судові витрати по 910, 00 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції від 15 лютого 2012 року скасувати, та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити, в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк»відмовити в повному обсязі. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України -в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 03 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 805/16/18-4/7-68, згідно умов якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 199 931, 00 доларів США зі сплатою 13, 20 % річних, щомісячний платіж передбачено в розмірі 833, 04 долари США.

На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору між АКБ «Укрсоцбанк»та ТОВ «Моноліт»укладено договір поруки № 805/13/18-5/7-370, згідно умов якого ТОВ «Моноліт»зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за виконання боржником зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у розмірі, строки і в порядку, передбачених договором кредиту.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 217 Цивільного Кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно статті 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Статтею ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

У відповідності до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на вест період дії режиму кредитування.

Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07,2001р. № 275. передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, до яких належить і іноземна валюта.

При цьому п.5.3 цього Положення визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Отже валютне законодавство України, що діяло на момент укладення договору, надає право банкам, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл, здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті.

Підпункт «в»зазначеного пункту 4 статі 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачає необхідність отримання індивідуальної ліцензії тільки у випадках, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а законодавством України не встановлено жодних обмежень щодо граничних розмірів сум та термінів таких кредитів.

Пунктом 8.12. «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 р. №200 визначено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

Одночасно, пунктом. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (надалі - Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, передбачено, що якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), використання іноземної валюти як засобу платежу - дозволяється без ліцензії. Іншими словами Положенням встановлено, що сплата Позивачем процентів банку (отримувачу за валютною операцією), за користування кредитними коштами в валюті, не вимагає наявності у Позивача індивідуальної ліцензії.

Як вбачається з банківської ліцензії Національного банку України № 5 виданої Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»зареєстрованому Національним банком України 27.09.1991 року за № 3 надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-І 1 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до дозволу Національного банку України № 5-1 виданого Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»зареєстрованому Національним банком України 27.09.1991р. за номером 3, який має банківську ліцензію за номером 5 виданому Національним банком України 29.12.2001р. надано право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову про визнання договорів недійсними, оскільки відсутні докази недодержання при його укладенні вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України

На час звернення позивача до суду відповідач повністю припинив виконувати обов'язки щодо повернення заборгованості за кредитом та сплаті процентів за його використання. Станом на 10.02.2010р. у відповідача склалась заборгованість в сумі 1 639 891, 86 грн. Обов'язок по поверненню кредитних коштів та сплаті штрафних санкцій до теперішнього часу не виконано.

За змістом положень ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За правилами частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено сплату неустойки, як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення суми заборгованості, відсотків та пені з Позичальника та Поручителя солідарно. При цьому розмір заборгованості доведений матеріалами справи.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 15 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя -

Судді -