Рішення

від 23.04.2012 по справі 5017/27/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2012 р.Справа № 5017/27/2012

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Чумаченко І.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник діючий за довіреністю);

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧП ОСОБА_2";

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 7500,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧП ОСОБА_2." звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 7500 грн., з яких 5000,00 грн. вартість неповернутого обладнання, 500,00 грн. -штраф за нецільове використання суборендного обладнання, 2000 грн. -штраф за прострочення оплати суборендного обладнання та покласти на відповідача судові витрати, з яких 2000,00 грн. витрати на послуги адвоката.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на укладений між сторонами договір суборенди торгівельного обладнання та меблів № 3010-2хл від 30.10.2009р., згідно умов якого позивач свої зобов'язання виконав належним чином, між тим відповідач порушив умови укладеного договору, в частині своєчасної сплати суборендної плати за користування майном та щодо умов цільового використання переданого в суборенду майна, що стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 03.01.2012р. суддею Невінгловською Ю.М. за даним позовом порушено провадження у справі № 5017/27/2012 та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 27.02.2012р. справу №5017/27/2012, на підставі розпорядження голови господарського суду від 27.02.2012 року, в зв'язку з перебуванням судді Невінгловської Ю.М. на лікарняному, прийнято до провадження судді Степанової Л.В. Крім того, даною ухвалою суду розгляд справи, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено.

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 05.03.2012р., в зв'язку з виходом судді Невінгловської Ю.М. з лікарняного, справу № 5017/27/2012 передано на розгляд судді господарського суду Невінгловської Ю.М.

Ухвалою господарського суду від 21.03.2012р. суддею Невінгловською Ю.М. справу № 5017/27/2012 прийнято до свого провадження.

У судовому засіданні 23.04.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 23.04.2012 року не з'явився, між тим, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судового відправлення. При цьому, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 у попередніх судових засіданнях була присутня, проти позову заперечувала, що також відображено в наданих до суду письмових поясненнях щодо суті спору (а.с.61). В обґрунтування свої заперечень відповідач посилається на те, що за накладною на повернення обладнання та меблів представниками ТОВ "ЧП ОСОБА_2." передане в оренду обладнання було вивезено з приміщення Нового привозу за згодою сторін, оскільки торгівля виявилась неприбутковою, а оренда занадто високою, між тим, первинні документи (перепустка на вивіз обладнання та накладна), які підтверджують вказані обставини у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не збереглись.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

02 червня 2009р. між ТОВ „Хладік-Трейд" (орендар) та ТОВ "ЧП ОСОБА_2." (суборендар) був укладений договір суборенди устаткування № 2 (опт) (надалі -договір 1), згідно якого орендар передає, а суборендар приймає у тимчасове, платне користування наступне майно: морозильний прилавок вартістю 3 100,00 грн. за одиницю.

Найменування, кількість та інші індивідуальні особливості, у тому числі стан устаткування на момент його передачі суборендарю, відображаються у накладних та актах прийому-передачі (п. 1.2 договору 1).

Згідно п. 4.2 договору 1, цей договір набуває повної юридичної сили з моменту його підписання, та діє до 31.12.2010р.

Умовами п. 4.4 договору 1 передбачено, якщо жодна із сторін цього договору за 20 днів до закінчення терміну дії цього договору, не повідомить іншу сторону про розірвання цього договору, цей договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, на тих же умовах.

Припинення договору не звільняє сторони від належного виконання своїх зобов'язань за цим договором (п. 4.5 договору 1).

Відповідно до п. 6.2.9 договору 1, у разі передачі суборендарем орендованого за цим договором устаткування третім особам за будь-яким видом цивільно- та господарськоправових угод (заставу, безоплатне користування та ін.), майнову відповідальність у будь-якому разі перед орендарем за пошкодження або знищення цього майна несе у повному обсязі суборендар.

30 жовтня 2009 року між ТОВ "ЧП ОСОБА_2." (надалі - орендар) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (надалі - суборендар) укладено договір суборенди торгівельного обладнання та меблів № 3010-2хп (надалі договір - 2), згідно якого орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове користування торгівельне обладнання, а саме: холодильне обладнання ТМ "ХЛАДИК" для використання з метою зберігання морозива та холодильне обладнання ТМ "ЛЕПОТА" для використання з метою зберігання замороженої продукції та напівфабрикатів. Перелік торгівельного обладнання вказується в акті приймання-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.2 договору 2, передача обладнання та меблів здійснюється за актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 4.3 договору 2 встановлено, якщо жодна з сторін, за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору, не вимагатиме його розірвання або переукладення на нових умовах, то даний договір продовжує діяти на той самий термін та на тих самих умовах.

Умовами п.п. 5.2.1 договору 2 встановлено обов'язок суборендаря:

- забезпечити безперешкодний доступ представникам орендаря до вказаних в п. 1.1 обладнання та меблів з метою перевірки їх правильного використання;

- використовувати обладнання та меблі, що суборендуються, за їх цільовим призначенням у відповідності до п. 1.2 даного договору;

- утримувати обладнання та меблі, що суборендуються, у повній справності;

- своєчасно сплачувати суборендну плату;

- своєчасно повернути обладнання на вимогу орендаря.

Як встановлено матеріалами справи, згідно додатку №1 до договору суборенди №3010-2хл від 30.10.2009р. позивачем передано відповідачу морозильну камеру »у кількості 1 шт., заставною вартістю 5000,00 грн.

05 жовтня 2011 року ТОВ "ЧП ОСОБА_2." направило на адресу відповідача претензію вих. №117 від 05.10.2011р. про повернення обладнання та меблів, в якій запропонувало повернути орендоване обладнання у 5-ти денний термін з моменту отримання претензії, посилаючись на використання обладнання не за цільовим призначенням.

При цьому, претензію від 05.10.2011р. №117 позивач вважає повідомленням про розірвання договору суборенди №3010-2хл від 30.10.2009р., відповідно до п. 4.4 цього договору, у зв'язку з чим вважає, що договір припинив свою дію з 05.11.2011 року. Відтак, у відповідача, згідно умов п. 6.1 договору виникло зобов'язання повернути орендоване обладнання на протязі 5-ти днів з цієї дати.

01 грудня 2011 року комісія у складі трьох представників ТОВ "ЧП ОСОБА_2." склала акт втрати суборендованого обладнання № 1, згідно якого встановлено втрату відповідачем морозильної камери », яка належить ТОВ "ЧП ОСОБА_2.", та яка відсутня за адресою: АДРЕСА_2.

За таких обставин, позивач вважає, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 на підставі ч. 2 ст. 779 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, має відшкодувати йому збитки у розмірі вартості втраченого обладнання, а саме -5 000,00 грн.

При цьому, позивач стверджує, що відповідач використовує обладнання та меблі не за цільовим призначенням, оскільки фактичне користування суперечить п. 1.2 договору №3010-2хл від 30.10.2009р., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача штраф у сумі 500,00 грн., визначений на підставі п. 7.4 даного договору.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 4.4. договору №21/09-9/1 від 21.09.2009р., даний договір може бути достроково розірваним будь-якою із сторін письмово повідомивши про це іншу сторону не менш ніж за місяць до розірвання договору. В такому випадку суборендоване обладнання та меблі повинні негайно бути повернені орендареві.

За приписами ст. 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Отже, законодавець чітко визначив підстави дострокового розірвання договору найму, при цьому, з тексту наданої до матеріалів справи претензії про повернення обладнання та меблів від 05.10.2011р., позивач вважає, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 користується річчю не за цільовим призначенням, так як фактичне користування суперечить п. 1.2 договору №3010-2хл від 30.10.2009р.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо розірвання договору суборенди №3010-2хл від 30.10.2009р. за ініціативою орендодавця, суд доходить висновку, що укладений між сторонами договір є розірваним.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до п. 3.2 договору №3010-2хл від 30.10.2009 року, вартість суборендованого обладнання становить 5000,00 грн. у відповідності з актом приймання-передачі обладнання.

Умовами п. 1.2 договору №3010-2хл від 30.10.2009р. встановлено, що суборендар бере в суборенду обладнання, вказані в п. 1.1 даного договору, з метою реалізації продукції, придбаної у орендаря. Суборендоване обладнання та меблі використовуються тільки для продажу продукції орендаря.

Згідно п. 7.4 договору №3010-2хл від 30.10.2009р., у разі нецільового використання суборендованого обладнання та меблів, вказаних в п. 1.1 та п. 1.2 даного договору, суборендар сплачує орендареві штраф в розмірі 10% від вартості вищевказаного обладнання та меблів, та зобов'язується негайно повернути обладнання та меблі орендареві.

У відповідності до п. 7.6 договору №3010-2хл від 30.10.2009р., у випадку навмисного пошкодження, втрати орендованого обладнання, суборендар зобов'язується сплатити орендареві повну вартість орендованого обладнання. Пошкодження або втрата суборендованого обладнання фіксується актом комісії орендаря.

Як встановлено матеріалами справи, згідно наданих письмових пояснень (а.с. 61) передане відповідачу в оренду обладнання за умовами договору №3010-2хл від 30.10.2009р., на момент розгляду справи відсутнє у відповідача.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Між тим, в порушення вищезазначених норм, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, не доведено належним чином наявність спірного обладнання у її користуванні та не надано будь-яких доказів, які б спростовували заявлені позивачем обставини.

З огляду на викладене, враховуючи зміст акту втрати суборендованого обладнання № 1, який складено 01.12.2011р. комісією у складі трьох представників ТОВ "ЧП ОСОБА_2." та, згідно якого встановлено втрату відповідачем, а також враховуючи обставини заявлені відповідачем щодо відсутності спірного обладнання, суд доходить висновку про втрату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та про понесення ТОВ "ЧП ОСОБА_2." збитків на суму втраченого майна.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи обставини щодо втрати відповідачем переданого обладнання, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5000,00 грн. загальної вартості орендованого обладнання у якості заборгованості за передане в суборенду обладнання є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що положення договору №3010-2хл від 30.10.2009р. не містять зобов'язання суборендаря використовувати суборендне обладнання лише за адресою, куди зазначене обладнання було поставлено, отже відсутність даного обладнання за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 21 «Новий привоз»не свідчить про його нецільове використання відповідачем. Крім того, вищенаведені обставини свідчать про втрату обладнання, що виключає наявність можливості його нецільового використання.

З огляду на викладене, акт втрати суборендованого обладнання № 1, який складено 01.12.2011р. комісією у складі трьох представників ТОВ "ЧП ОСОБА_2." та, згідно якого встановлено втрату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 морозильної камери ell», яка належить ТОВ "ЧП ОСОБА_2.", та яка відсутня за адресою: АДРЕСА_2, не може бути доказом того, що обладнання використовується відповідачем не за цільовим використанням, в зв'язку з чим, позовні вимоги ТОВ "ЧП ОСОБА_2." про стягнення штрафу у розмірі 500,00 грн. за нецільове використання відповідачем переданим в оренду обладнання не підлягають задоволенню.

Згідно з п. 3.1 договору №3010-2хл, за користування зазначеним в п. 1.1 даного договору обладнанням та меблями суборендар сплачує орендареві суборендну плату, розмір якої становить 1 грн. за рік.

Суборендна плата сплачується суборендарем у безготівковому порядку: на розрахунковий рахунок орендаря протягом 3-х календарних днів з моменту передачі обладнання (з моменту підписання акту приймання-передачі). Послідуюча суборендна плата нараховується на розрахунковий рахунок орендаря шляхом передплати, але не пізніше 5-го числа поточного місяця. Розрахунок з орендарем також може здійснюватись у готівковому порядку; в касу орендаря в ті є строки, що й при безготівковому розрахунку (п. 3.3. договору №3010-2хл).

Як встановлено матеріалами справи, згідно довідки позивача від 17.01.2012р., суборендна плата сплачується відповідачем за договором №3010-2хл від 30.10.2009 року протягом періоду з квітня по грудень 2011 року не вносилась, у зв'язку з чим ТОВ "ЧП ОСОБА_2." нараховано відповідачу у відповідності до п. 7.5 договору №3010-2хл від 30.10.2009 р. штраф у розмірі 2000,00 грн.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Положеннями п. 7.5 договору №№3010-2хл встановлено, що у випадку прострочення сплати суборендної плати, встановленої в п. 3.3. даного договору, суборендар сплачує орендатору штраф у розмірі 5% від загальної вартості орендованого обладнання та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості обладнання за кожен день прострочки. Так, на підставі даного пункту позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення 2000 грн. штрафу, розрахованого виходячи з 5% загальної вартості обладнання помноженої на 8 місяців. Стягнення пені позивачем не заявлено.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення 2000 грн. штрафу на підставі п.7.5 договору, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Між тим, при розрахунку 2000 грн. штрафу, позивач необґрунтовано визначив, що стягнення з відповідача штрафу за прострочення сплати суборендної плати, нарахованого на підставі п. 7.5 договору, повинно бути визначено не в кратній сумі, а щомісячно, в зв'язку з чим, суд здійснив власний розрахунок та визначив, що оскільки положеннями п. 7.5 договору не передбачено можливості нарахування даного штрафу за кожен місяць прострочення плати суборендної плати, розмір штрафу, що підлягає стягненню на підставі п.7.5 договору складає 250,00 грн.

Між тим, згідно ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п.1 ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, ступінь та причини виниклого порушення зобов'язань, неспіврозмірність заявленої до стягнення суми штрафу за прострочення внесення орендної плати, порівняно з самою орендною платою (1 грн. за рік), а також відсутність в справі будь-яких доказів щодо наявності збитків у позивача, суд, керуючись наданим п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України правом на зменшення розміру штрафу, вважає за можливе та необхідне зменшити розмір стягуваного з відповідача штрафу за прострочення сплати суборендної плати з 250 грн. до 10 грн., що не суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства.

Згідно до ст. 44. Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат віднесено судовий збір, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про адвокатуру", оплата праці адвоката здійснюється згідно угоди між громадянином чи юридичною особою та адвокатським об'єднанням або адвокатом.

Частиною 5 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, виданим відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ордеру адвоката обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

В матеріалах справи міститься договір № 41/12-11 про надання правової допомоги від 22.12.2011р., який укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Виконавець) та ТОВ „ЧП ОСОБА_2." (Замовник), згідно умов якого виконавець зобов'язався та виконав роботи по підготовці та подачі позовних заяв, зокрема, позовної заяви до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. Вартість цих робіт за актом виконаних робіт склала 2000,00 грн. Оплата робіт здійснена платіжним дорученням № 77 від 07.12.2011р.

Разом з тим, згідно п. 2.1 Договору № 41/12-11 про надання правової допомоги від 22.12.2011р. та Витягу з Адвокатської угоди від 22.12.2011р. виконавець (адвокат ОСОБА_4) також зобов'язався представляти інтереси замовника у судових справах з фізичними та юридичними особами, зокрема у справі за позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, між тим, адвокат ОСОБА_4 брав участь лише в одному судовому засіданні.

Відповідно до п. 10 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищевикладене, суд, застосовуючи аналогію закону (положення ст. 49 ГПК України), та, вважаючи, що розмір витрат на юридичні послуги є завищеним та неспіврозмірним, вважає за необхідне обмежити цей розмір до 1336,00 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „ЧП ОСОБА_2." та стягнення з відповідача 5000,00 грн. вартості неповернутого обладнання та 10,00 грн. штрафу за прострочення оплати суборендного обладнання.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у розмірі 942,80 грн. покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65005, АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ЧП ОСОБА_2." (Одеська обл., Овідіопольський р-н, Таїровська селищна рада, вул. Стара Люстдорфська дорога, 7, код ЄДРПОУ 30628775) 5000/п'ять тисяч/грн. вартості неповернутого обладнання, 10/десять/грн. штрафу за прострочення сплати суборендної плати, 942/дев'ятсот сорок дві/грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору та 1336/одна тисяча триста тридцять шість/грн. витрат на послуги адвоката.

3. В решті позову -відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 28.04.2012р.

Суддя Невінгловська Ю.М.