Ухвала

від 24.04.2012 по справі 2а-10049/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 р.Справа № 2а-10049/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі № 2а-10049/11/2070

за позовом іноземного підприємства "Аркадія"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Іноземне підприємство "Аркадія", звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 02.03.2011 року № 0000442302/0, № 0000432302/0, № 0000922303.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі № 2а-10049/11/2070 позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 02.03.2011 року № 0000442302/0, № 0000432302/0, № 0000922303, прийняті відносно іноземного підприємства "Аркадія".

Відповідач, Державна податкова інспекція у Фрунзенському районі м. Харкова, не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не досліджені обставини реальності здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Карпос», ТОВ «Венттехсервіс», ПФ "Віка", ІП "Еолія", на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку. Вказує, що оскільки іноземне підприємство "Аркадія" не є професійним торговцем цінних паперів, тому воно не мало права враховувати при визначенні фінансових результатів витрати на придбання тих векселів, які у подальшому не було реалізовано. Зазначає, що у зв'язку з документальним не підтвердженням фактичної передачі товару, кошти, які надійшли від ТОВ «Карпос»у сумі 13 948 835 грн. вважаються безповоротною фінансовою допомогою та підлягають включення до складу валових доходів підприємства.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, доводи апеляційної інстанції, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ІП "Аркадія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої 14.02.2011 року було складено акт перевірки № 370/23-2121/34756064, де були зафіксовані порушення вимог:

- Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, 4.1 ст. 4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, в результаті чого, на думку відповідача, ІП "Аркадія" було занижено суму ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет за липень-грудень 2009 р. та за січень-вересень 2010 року в розмірі 10 302 168,00 грн.;

- Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: пп. 4.1, ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5, ст. 4, ст. 8, що на думку податкового органу призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період в розмірі 16 463 964,00 грн. та пп. 7.6.1, пп. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, в результаті чого підприємством зменшено збиток від операції з векселями на суму 636 953 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.03.2011 року № 0000432302/0, № 0000442302/0, № 0000922303, згідно з якими позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 12877710,00 грн., по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1257995,00 грн. та суму штрафних фінансових санкцій - 170,00 грн.

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про завищення позивачем валового доходу по операціям з продажу товарів на користь ТОВ "ВентТехСервіс" на суму 2043,0 грн. та ТОВ "Карпос" на суму 15016000,0 грн. та завищення валових витрат при придбанні товарів від вказаних контрагентів відповідно на 2775175,0 грн. та 43618115,0 грн. з огляду на нікчемність проведених операцій.

Аналогічні висновки відповідачем були зроблені при дослідженні укладених позивачем з ТОВ «Карпос»та з ТОВ «Венттехсервіс»договорів комісії відповідно № 169/07/09 від 01.04.09 р. та № 167/07/09 від 01.05.09 р., які перевіряючі оцінені як нікчемні.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає необхідним відмітити, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.11 р. по справі № 2-а-1740/11/2070, яке набрало законної сили, та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.12 р. по справі № 2-а-1484/11/2070 були підтверджені реальний характер господарських операцій, проведених ТОВ "ВентТехСервіс" та ТОВ "Карпос", в т.ч. з позивачем по даній справі.

Висновки перевіряючих ґрунтуються на тому, що в ході проведеної перевірки не були встановлені відповідні первинні документи, що підтверджують відвантаження та отримання товару і до цих обов'язкових документів перевіряючі віднесли ТТН, супроводжувальні документи, приймально-здавальні акти, довіреності, посилаючись на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., де зазначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи і їх застосування є усіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності, Правила оформлення перевізних документів, затверджені наказом Міністерства транспорту № 644 від 21.11.00 р., де зазначено, що накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу, а відправнику видається квитанція про приймання вантажу.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН і про те, що її відсутність безумовно свідчить про відсутність факту відвантаження або отримання товарів, не враховують того, що рішенням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 27 від 24.02.06 р. був скасований спільний наказ Державного комітету статистики України, Міністерства транспорту та зв'язку України N 228/253 від 07.08.96 р. "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи" та п. 11.2 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерству транспорту та зв'язку України N 363 від 14.10.97 р., а тому ТТН і дорожні листи вантажного автомобіля не належать до документів суворої звітності.

Слід відмітити, що посилання перевіряючих на нормативні документи, що регулюють залізничні перевезення, є надуманим, оскільки ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідача відсутні відомості про застосування саме такого способу перевезення товарів від позивача до контрагентів і від контрагентів до позивача.

Також перевіряючі послалися на Інструкцію «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затверджену наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р., яка передбачає оформлення довіреностей при отриманні товарів. Проте дана Інструкція не містить застережень стосовно того, що передача ТМЦ в іншій спосіб може вплинути на порядок оподаткування операцій господарюючих суб'єктів, а лише передбачає, що невиконання її вимог матиме наслідком порушення встановленого в Україні порядку ведення бухгалтерського обліку і звітності, що тягне за собою адміністративну відповідальність, встановлену ст. 1642 КУпАП, зокрема до посадових осіб підприємства застосовується адміністративний штраф у розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином відсутність довіреностей у позивача на відпуск товарів та реєстрація виданих довіреностей на отримання товару не є підставою для однозначних висновків про нереальність здійснених операцій.

Слід відмітити, що відповідно приписам п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідач ні під час проведення перевірки, ні в подальшому не заперечував того, що у позивача проведені операції були оформлені видатковими та податковими накладними, проданий та придбаний товар був відображений в бухгалтерському обліку, розрахунки за проданий товар проведені в повному обсязі, заборгованість покупців за отриманий товар станом на 01.10.10 р. становить 2450,0 грн.

Вищенаведені обставини свідчать про правомірність формування позивачем валового доходу, валових витрат по вказаним операціям, а тому у відповідача не було підстав для визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток.

Зважаючи на те, що податкові зобов'язання по ПДВ та податковий кредит по ПДВ по вказаним операціям позивачем були визначені відповідно приписам ст. 7 Закону України «Про ПДВ»при наявності належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, платіжних документів, у перевіряючи не було належних підстав для донарахування податкових зобов'язань по ПДВ по вказаним операціям.

В акті перевірки зазначено, що перевіряючими було встановлено, що за період, що перевірявся, у рядку 01.4 Декларацій «прибуток від операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами»підприємством задекларований прибуток за 1 півріччя 2010 р. в сумі 49998,0 грн. Перевірка відображеного показника за період з 01.10.07 р. по 30.09.10 р. в сумі 49998 грн. здійснена на підставі угод, банківських виписок, актів прийму-передачі векселів та встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 01.4 Декларацій «прибуток від операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами»всього у сумі 1049998,0 грн., в т.ч. за 2009 р. в сумі 399998,0 грн., за 9 місяців 2010 р. в сумі 650000,0 грн.

Дані висновки обумовлені тим, що позивач отримав векселі від покупців в оплату за відвантажені товари. Передача векселів підтверджена наданими до перевірки актами прийому-передачі. Облік отриманих векселів підприємство веде на рахунку 341 «Короткострокові векселі отримані». Векселі, отримані від покупців, ІП «Аркадія»у подальшому використовує для розрахунків з постачальниками за придбані ТМЦ.

Посилаючись на приписи п. 7.6.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де встановлено, що до валових доходів включається лише позитивне значення фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами, а зазначений прибуток (фінансові результати) визначається як перевищення доходів, отриманих (нарахованих) платником податку в зв'язку з продажем (відчуженням) цінних паперів і деривативів, над витратами, понесеними (нарахованими) платником податку в зв'язку з придбанням цінних паперів і деривативів протягом такого звітного періоду, збільшених на суму некомпенсованих балансових збитків від таких операцій минулих періодів, при цьому такий прибуток визначається за кожною операцією з купівлі-продажу цінних паперів та деривативів окремо, перевіряючими був зроблений висновок про порушення позивачем приписів наведеної норми, оскільки останній не має статуту торговця цінними паперами, а тому у разі якщо особа, яка не має статусу торговця цінними паперами, придбала цінні папери (деривативи) і не реалізувала їх, то витрати такої особи, понесені (нараховані) в зв'язку з їх придбанням, не враховуються при визначенні її фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперам. При цьому відповідач зазначив, що торгівлею цінними паперами і деривативами вважаються будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів, тобто визначення прибутку (збитку) з торгівлі цінними паперами та деривативами для таких осіб можливе лише у разі якщо відбулись купівля (витрати) і продаж (дохід) цінних паперів (деривативів).

Колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що відповідач не правильно визначив вид господарської операції з використанням векселів, оскільки позивачем вони не були придбані і не були реалізовані за відповідними договорами купівлі-продажу цінних паперів, а отримані від покупців та передані продавцям в якості оплати за поставлений та придбаний товар, тобто в даному випадку векселі виступали в якості платіжного документа з відстроченням платежу в розумінні ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», де вказано, що вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Для проведення платежів за отримані ТМЦ (роботи, послуги) з використанням векселів учасники цих господарських операцій можуть не мати статус торговця цінними паперами, оскільки векселі не є товаром, а лише засобом платежу.

Зважаючи на те, що відповідач не вірно визначив характер господарських операцій купівлі -продажу товарів з оплатою у вексельній формі та застосував норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які не регулюють фактичні правовідносини, здійснене ним визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток є незаконним.

В акті перевірки вказано, що перевіряючими було встановлено, що на розрахунковий рахунок позивача від ТОВ «Карпос»надійшли грошові кошти у сумі 13948835,0 грн. в оплату за товар за договором № 118/05/09 від 01.03.09 р. Оскільки за висновками відповідача фактична передача товару документально не підтверджена, отримані грошові кошти вважаються безповоротною фінансовою допомогою та відповідно п. 4.1.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підлягають включення до складу валових доходів підприємства, що свідчить про заниження ІП "Аркадія" валових доходів в сумі 13948835,0 грн. у т.ч. за 9 місяців 2009 р. -4203542,0 грн., за 2009 р. -12649531,0 грн., за 1 квартал 2010 р. -1299304,0 грн.

Як вказано вище, висновки перевіряючих про безтоварність операцій з ТОВ «Карпос»є безпідставними. Крім того слід відмітити, що відповідно визначенню, наведеному в п. 1.22.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротною фінансовою допомогою є сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Оскільки кошти, що надійшли на рахунок позивача від ТОВ «Карпос», не були предметом договорів дарування, інших подібних договорів, які не передбачають відповідну компенсацію чи повернення таких коштів, не є безнадійною заборгованістю, твердження по необхідність включення вказаної суми до валового доходу і нарахування на неї податкових зобов'язань по податку на прибуток є помилковими і ґрунтуються на хибному розумінні господарських операцій та довільному тлумаченні норм податкового законодавства.

В акті перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства пов'язується з тим, що ним з ПФ «Віка»був укладений договір № 13/03/09 від 01.03.09 р., предметом якого є надання послуг по транспортному експедируванню, перевозки вантажів та пасажирів. За цим договором позивачем до складу валових витрат віднесено 1346832,0 грн. та до складу податкового кредиту -269366,0 грн., але за надані послуги підприємством були перераховані на рахунок виконавця кошти в сумі 1029,0 грн. і станом на 01.10.10 р. рахується кредиторська заборгованість у сумі 587116,0 грн.

Висновки перевіряючих про неможливість формувати валові витрати та податковий кредит по даній операції обумовлені тим, що оформлені при перевезенні вантажів з одного складу позивача на інший склад, що також належить йому, ТТН не містять інформації щодо номера та дати доручення, за яким отримано ТМЦ, відсутні інформація стосовно організації, яка виконували завантажувальні-розвантажувальні операції, спосіб завантажування - розвантаження, назва механізму, що завантажувало - розвантажувало, характеристики цього механізму, вихідні дані для розрахунку вартості транспортних послуг, розрахунок вартості транспортних послуг та інше, а тому визначити належність транспортних послуг, наданих ПФ «Віка»на адресу ІП «Аркадія»до господарської діяльності підприємства не надається можливим.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що переміщення вантажу відбувалося в межах підприємства позивача з одного його складу на інший і не передбачало перетину кордону або виїзду за межи Харківської області, а тому вимоги про необхідність підтвердження інформація стосовно організації, яка виконували завантажувальні-розвантажувальні операції, спосіб завантажування - розвантаження, назва механізму, що завантажувало - розвантажувало, характеристики цього механізму є недоречними та надуманими, оскільки ґрунтуються виключно на припущенні про виконання таких робіт на складах підприємства іншими організаціями.

Крім того, як вказано вище, ТТН не є документом суворої звітності, а тому не заповнення якихось її розділів не може бути підставою для висновків про те, що ці перевезення не відносяться до господарської діяльності платника податків. Також є безпідставними вимоги відповідача стосовно оформлення довіреностей для отримання вантажу, оскільки вищенаведеною Інструкцією не передбачається застосування довіреностей при здійсненні внутрішньої передачі товарів.

Наведене свідчить про те, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 5.1.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»щодо операцій з ПФ «Віка»є безпідставними.

В акті перевірки вказано на те, що перевіряючими визнані такими, що не відносяться до господарської діяльності позивача (замовник) послуги, отримані ним від ІП «Еолія»(виконавець) за договором № 15/03/09 від 01.03.09 р., предметом якого є надання виконавцем послуг, визначених у додатках 1-22 до цього договору, де визначається перелік посад та функціональні обов'язки, які будуть виконуватися працівниками виконавця при наданні замовнику послуг. За цим договором надання послуг має підтверджуватися актами здавання-приймання робіт, якими також визначається вартість послуг. при проведенні перевірки були досліджені додатки та додаткові угоди до договору № 15/03/09 від 01.03.09 р., де зазначений перелік посад співробітників, які працюють на об'єктах замовника. За надані послуги ІП «Аркадія»перерахувало на розрахунковий рахунок ІП «Еолія»кошти в сумі 589677,0 грн. і станом на 01.10.10 р. рахується кредиторська заборгованість в сумі 1959145,0 грн., але до складу валових витрат позивачем віднесено 2124018,0 грн. і до складу податкового кредиту -424804,0 грн.

Як стверджує відповідач, в ході перевірки підприємством не надано жодного замовлення виконавцю на послуги про надання персоналу з переліком про обсяг послуг, кількісний та посадовий склад працівників виконавця. Крім того, в актах виконаних робіт відсутня інформація щодо фактичного тимчасового відрядження виконавцем у розпорядження замовника з переліком прізвищ та спеціальностей фахівців. Книга реєстрації відряджених, які були залучені від ІП «Еолія»до господарської діяльності підприємства до перевірки не надана. Трудові угоди або трудові контракти з фізичними особами - працівниками ІП «Еолія», які були направлені у розпорядження ІП «Аркадія», відсутні.

Також відповідач вказує на те, що договором передбачений обов'язок замовника надавати виконавцю усю необхідну інформацію для надання послуг за даним договором, але первинні документи, на підставі яких здійснювалась передачі інформації (акти прийому-передачі або тощо) на підприємстві відсутні. На запит відповідача від 03.02.11 р. про надання щомісячної (щоквартальної) деталізації до акту виконаних робіт стосовно кількісного та посадового складу працівників, що фактично працювали на ІП «Аркадія»у відповідному місяці (кварталі), а також замовлення про обсяг послуг та кількісний та посадовий склад працівників виконавця, передбачені п. 2.2 вищезазначеного договору, та пояснення стосовно пов'язаності з власною господарською діяльністю витрат, понесених з придбання послуг з персоналу у ІП «Еолія»та економічне обґрунтування цих витрат, позивач листом від 07.02.11 р. повідомив про те, що ІП «Еолія»зобов'язується надавати в розпорядження ІП «Аркадія»персонал, який буде виконувати наступні функціональні обов'язки: складські послуги, формування персоналу, охорона праці, програмне забезпечення діяльності підприємства, виробничо-господарська діяльність підприємства, а замовлення на працівників ІП «Еолія»надаються в усній формі, деталізацію до актів виконаних робіт не надано, а тому відповідачем був зроблений висновок про неможливість віднесення цих послуг до господарської діяльності підприємства.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що зв'язок витрат, пов'язаних з використанням послуг персоналу, наданого ІП "Еолія", з господарською діяльністю позивача підтверджується умовами договору про надання послуг № 15/03/09 від 01.03.09 р., який був досліджений в ході перевірки. Так, у додатках до цього договору наведений перелік працівників, їх функціональні обов'язки по відношенню до замовника, вимоги до їх кваліфікації. Цих осіб, відповідно до договору, було залучено на різні ланки господарської діяльності підприємства (бухгалтерські послуги, торгівельний персонал, менеджери, формування персоналу, охорона праці, програмне забезпечення діяльності підприємства, тощо). У зв'язку з отриманням цих послуг підприємство понесло витрати відповідно до умов договору.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції і вважає доцільним також зауважити, що вимоги відповідача про необхідність оформлення позивачем трудових договорів з працівниками ІП "Еолія" або останнім відряджень цим працівникам є безпідставними, оскільки не відповідають умовам договору, де сторони не передбачали такого порядку використання працівників. Зважаючи на те, що ні під час проведення перевірки, ні в подальшому відповідач не спростував того, що послуги були реально надані, що працівники відповідної категорії та кваліфікації працювали саме на підприємстві позивача і виконували роботи в межах господарської діяльності підприємства, висновки перевіряючих про неправомірність віднесення витрат до валових витрат та ПДВ до податкового кредиту відповідного періоду, з урахуванням дати виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту, є помилковими.

Як вбачається з акту перевірки, в ході її проведення було встановлено, що у позивача були взаємовідносини з ТОВ „АПК Улан" (код ЄДРПОУ 36371820), стосовно якого за даними автоматизованої бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів були виявлені розбіжності на загальну суму 162697,0 грн., а до ЄДРПОУ був внесений запис про відсутність підтвердження відомостей. У відповідь на запит відповідача №503/7/23-218 від 31.01.11 р. від ДПІ у Червонозаводському району м. Харкова була отримана відповідь № 888/7/23-313 від 02.02.11 р., де повідомлено про неможливість проведення перевірки ТОВ „АПК Улан" у зв'язку з тим, що платник податків не знаходився за юридичною адресою про що було складено акт № 1744/233/36371820 від 27.08.10 р. та переданий запит № 581 від 30.08.10 р. на розшук до ВПМ ДНІ у Червонозаводському районі м. Харкова. Крім того, у позивача була інформація про втрату фінансово господарських документів ТОВ „АПК Улан".

При проведенні перевірки позивачем були надані реєстри отриманих податкових накладних та податкові накладні, які підприємство віднесло до складу податкового кредиту по операціям з ТОВ «АПК Улан», але відповідач виключив з податкового кредиту суми ПДВ по даній операції, з посиланням на те, що його податковий кредит не відповідає податковим зобов'язанням його контрагента.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 р. по справі № 2а-10049/11/2070 суд дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі № 2а-10049/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Макаренко Я.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Мінаєва О.М.

Повний текст ухвали виготовлений 30.04.2012 р.