Ухвала

від 24.04.2012 по справі 2а-1878/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 р. Справа № 66405/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Довгополова О.М.,

Святецького В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Техмаш» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року в адміністративній справі № 2a-1878/11/0970 за позовом управління Пенсійного фонду України в місті Калуші Івано-Франківської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Техмаш» про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 131413,24 грн.,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2011 року управління Пенсійного фонду України в місті Калуші Івано-Франківської області (далі - УПФУ в м.Калуші) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та, з уточненням позовних вимог, просило стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Техмаш» (далі - ТОВ «Завод Техмаш») на свою користь заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.03.2011 року до 30.04.2011 року в розмірі 131413 грн. 24 коп.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеною постановою, її оскаржило ТОВ «Завод Техмаш», яке вважає, що вказана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права та є такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт просив скасувати постанову суду першої інстанції щодо відмови в розстроченні боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та прийняти нову постанову, якою вказаний борг розстрочити терміном на 6 місяців.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував при прийнятті постанови вимоги частини 1 статті 257 КАС України, якою передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання рішення можуть бути визначені у самому судовому рішенні. У зв'язку із зменшенням об'ємів виробництва у товариства виник значний дефіцит обігових коштів; фінансовий стан відповідача не дозволяє виконувати грошові зобов'язання негайно, в тому числі оплатити суму боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не належить до задоволення з наступних міркувань.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір і ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, а також порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (ч.2 ст.2 вказаного Закону).

Згідно із п.10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Платниками такого внеску, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частинами 4, 5 статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається виключно цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами. Єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності.

Згідно із частинами 8, 12 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як видно із матеріалів справи, ТОВ «Завод Техмаш» є платником єдиного внеску і за період з 01.03.2011 року до 01.04.2011 року ним подано звіти до УПФУ в м.Калуші про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 227925,55 грн. На час вирішення справи в суді єдиний внесок сплачено не у повному обсязі, сума недоїмки становила 131413,24 грн., що сторони не оспорювали.

Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону № 2464-VI Пенсійному фонду та його територіальним органам надано право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Абзацами 6 та 7 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки

У випадках, зазначених в абзаці шостому цієї частини, територіальний орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, згідно з вимогами Закону № 2464-VI, зобов'язаний погасити недоїмку зі сплати єдиного внеску, однак добровільно її не погасив, а розмір цієї недоїмки підтверджений належними доказами.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними.

Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на те, що завданням апеляційного провадження є перегляд судового рішення на предмет пра-вильності встановлення судом першої інстанції обставин у справі та застосування норм права. Разом з тим, відстрочення виконання судового рішення регулюється статтею 263 КАС України, якою визначаються підстави та порядок відстрочення виконання судового рішення, що набрало законної сили, у процесі виконавчого провадження.

У відповідності до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Техмаш» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року в адміністративній справі № 2a-1878/11/0970, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя Р.Й. Коваль

Судді О.М.Довгополов

В.В.Святецький