Постанова

від 26.04.2012 по справі 0870/1382/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2012 року 12:55 Справа № 0870/1382/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представників позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 23 квітня 2012 року) та Тилика Р.Г. (рішення №1 від 27 серпня 2009 року), представника відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 28 березня 2012 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд» до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

20 лютого 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд» (далі іменується - позивач) до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі іменується - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.09.2011 №0000482310.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить приписам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з його контрагентом, оскільки за даними операціями товар був поставлений, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, товар використовується в межах господарської діяльності платника податків.

Ухвалою судді від 13.03.2012 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

26.04.2012 в судове засідання прибули представники позивача, підтримали заявлена позовні вимоги в повному обсязі та просять суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, підтримав викладену в письмових запереченнях на адміністративний позов позицію щодо предмета спору та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 26.04.2012.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд», пройшов процедуру державної реєстрації, отримав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №030054 від 03.09.2009, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з яким державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

За приписами ст. 93 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд» зареєстроване за юридичною адресою: 69123, місто Запоріжжя, бульвар Будівельників, будинок в„–13, квартира в„–95 ; ідентифікаційний код 36648671; взято на облік в органах державної податкової служби 04.09.2009 за №1202К; у періоді, за який проводилась перевірка, був зареєстрований платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.03.2011 №1003292255.

На підставі направлень на перевірку від 02.08.2011 №645, від 02.08.2011 №646 та наказу керівника Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 02.08.2011 №1158, фахівцями Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд», за результатами якої складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Югметаллтрейд», код за ЄДРПОУ 36648671 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р.» від 17.08.2011 №700/2310/36648671 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 21).

Перевіркою встановлені та викладені в Акті перевірки порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд» приписів п.п. 185.1, 185.6 ст. 185, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму в розмірі 153464 грн. 00 коп., в тому числі за травень 2011 року на суму в розмірі 153464 грн. 00 коп.; встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) в період з 01.05.2011 по 31.05.2011 в розумінні ст. 185 Податкового кодексу України в частині правовідносин з підприємством-постачальником ПП «Контесса «Р».

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 02.09.2011 №0000482310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 153465 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 153464 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 01 грн. 00 коп. (а.с. 16).

Не погоджуючись з винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням та висновками суб'єкта владних повноважень, викладеними в Акті перевірки, позивач пройшов процедуру адміністративного оскарження такого рішення, за результатами якої Державною податковою службою України винесено рішення від 20.01.2012 №1363/6/10-2115 про відмову в задоволенні скарги та залишення податкового повідомлення-рішення від 02.09.2011 №0000482310 без змін (а.с. 86).

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 02 вересня 2011 року №0000482310.

Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, за наступних підстав.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в Акті перевірки від 17.08.2011 №700/2310/36648671, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд» та Приватним підприємством «Контесса «Р» укладено договір купівлі-продажу від 04.05.2011 №11, предметом якого являлась передача у власність позивачу товару: Ножиці для різки металу, Деревообробний станок та Перевізне модульне приміщення, у порядку та на умовах, визначених даним договором (а.с. 50).

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: накладну від 04.05.2011 №131 на товар - Ножиці для різки металу, на суму в розмірі 250000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 41666 грн. 67 коп. (а.с. 53), податкову накладну від 04.05.2011 на даний товар (а.с. 54); накладну від 18.05.2011 №144 на товар - Деревообробний станок, на суму в розмірі 10000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 1666 грн. 67 коп. (а.с. 56), податкову накладну на даний товар від 18.05.2011 (а.с. 57); накладну від 25.05.2011 №153 на товар - Перевізне модульне приміщення, на суму в розмірі 660784 грн. 45 коп., в тому числі ПДВ 110130 грн. 74 коп. (а.с. 59), податкову накладну на даний товар від 25.05.2011 (а.с. 60).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд зазначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Позивачем на виконання вказаних вище договорів та на підставі рахунків-фактур від 04.05.2011 №131 (а.с. 52), від 18.05.2011 №144 (а.с.55) та від 25.05.2011 №153 (а.с. 58) здійснена оплата за придбаний товар, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера: №189, №186, №185, №176, №173, №171, №170, №163, №160, №154, №153, №151, №131, №125, №126, №122, №121, №120, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 142-147).

За приписами п. 1.2 Постанови Національного банку України від 15.12.2004 №637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (Типові форми NN КО-1, КО-2, КО-3, КО-4, КО-5)» касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Досліджуючи питання руху активів, суд встановив, що об'єктом купівлі-продажу у спірних правовідносинах є відповідних товар, що передбачає приймання-передачу предметів у матеріальній формі. В підтвердження факту отримання такого товару позивачем надано суду акти передачі товарно-матеріальних цінностей від 04.05.2011, від 18.05.2011 та від 25.05.2011 (а.с. 61-63).

Посилання відповідача як на одну з підстав нереальності здійснення операції на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б факт перевезення товару, суд не приймає до уваги, оскільки зі змісту договору купівлі-продажу №11 не вбачається окремих приписів щодо порядку перевезення товару та покладення на одну із сторін договору цього обов'язку. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що товар був перевезений продавцем по договору за його рахунок та за відсутності умов оплати такого перевезення з боку покупця.

Судом також досліджені акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, які підтверджують факт отримання товару від продавця по договору та його прийняття на склад позивача (а.с. 162-168).

Крім того, позивачем надано суду інвентаризаційний опис основних засобів №11 від 10.08.2011, в якому визначено перелік об'єктів, зокрема тих, що буди поставлені позивачу на виконання умов укладеного договору №11.

Суд звертає увагу на той факт, що інвентаризаційний опис №11 був підписаний в присутності фахівців органів державної податкової служби, які були присутні на підприємстві під час проведення інвентаризації (а.с. 173).

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що товар - Ножиці для різки металу, Деревообробний станок та Перевізне модульне приміщення, дійсно був на виробничих територіях підприємства, але зазначив, що даний товар, на думку перевіряючих, був поставлений на виконання правочинів, укладених задовго до підписання та виконання договору купівлі-продажу №11, тобто придбаний раніше.

Оцінивши дані доводи відповідача, суд зазначає, що ним не було надано суду жодних доказів укладення правочинів між Товариством з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд» та іншими контрагентами на придбання товару: Ножиці для різки металу, Деревообробний станок та Перевізне модульне приміщення, які були б датовані раніше, ніж договір купівлі-продажу №11 та доказів наявності даного товару на територіях підприємства до моменту укладення договору №11.

Оцінивши сказані правочини за правилами ст. 86 КАС України, суд відзначає, що вони укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, їх предметом є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених а Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем приписів ст.ст. 203, 215, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Не є обов'язковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладаються за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вказане підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини, а також практикою Верховного Суду України, врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст. 244-2 КАС України.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, оцінивши докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в Акті перевірки та не спростовані докази позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 7-12, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 02 вересня 2011 року №0000482310.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Югметаллтрейд» суму сплаченого судового збору в розмірі 1534 (одна тисяча п'ятсот тридцять чотири) грн. 65 (шістдесят п'ять) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська