Рішення

від 12.04.2012 по справі 508/207/12

ВОРОШИЛОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ДОНЕЦЬКА

508/207/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого -судді Орєхова О.І.,

при секретарі - Шендері Л.І.,

за участю представника позивача -ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, посилаючись на наступні обставини.

Він, ОСОБА_2, є власником нежитлового вбудованого приміщення, розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 площею 44,5 кв.м. на підставі Свідоцтва про право власності від 20.03.2002р №50/10.

17 січня 2001 між ним та Виконавчим комітетом Донецької міської Ради (надалі -Відповідач) було укладено Договір оренди земельної ділянки 3045 №Ф - 5414/2003 (надалі - Договір), яким Відповідач надав в строкове платне користування без виділення в натурі земельну ділянку площею 33,08 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1

12 квітня 2011 року він звернувся до Донецької міської ради з пропозицією розірвання зазначеного вище Договору.

12 травня 2011 року листом № 11/1272 від імені начальника Управління земельних ресурсів Донецької міської ради ОСОБА_3, йому було відмовлено у розірванні Договору у зв'язку з тим, що Договір є безстроковим, а по-друге відповідно до п. 6.1., Договір припиняє свою дію внаслідок припинення права власності на нерухоме майно, що належить Орендарю.

Вважає таку відмову невмотивованою, оскільки Договір є недійсним з наступних підстав.

По-перше, Відповідач згідно з п. 1.1. Договору, надав йому у безстрокове платне користування (оренду) частину земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 Ця земельна ділянка призначена для обслуговування багатоквартирного будинку та є прибудинковою територією.

Пунктом 4 «Положення про порядок встановлення та закріплення меж

прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування

або спільну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків»

(затверджено спільним наказом Держкомзему, Держжитлокомунгоспу,

Держкоммістобудування та Фонду держмайна України вад 05.04.96 p. N 31/30/53/396, який зареєстровано в Мін'юсті України 26.04.96 p. N 203/1228) визначено, що частка власності (користування) земельної ділянки кожного власника квартири (квартир) чи нежитлового приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, до спільної площі всіх квартир і нежитлових приміщень будинку. Виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЗК України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Оскільки ним не ведеться діяльність щодо управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 Відповідач не мав законних підстав щодо надання в оренду частину прибудинкової території цього будинку та укладання Договору.

Статтею 203 ЦК України, встановлено що, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч.2 ст. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, також актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі -закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже оскільки дії Відповідача щодо надання йому у безстрокове платне користування (оренду) частини земельної ділянки на якій розташований багатоквартирний житловий будинок суперечать чинному законодавству, зокрема ст. 42 ЗК України, вважає Договір недійсним.

По-друге, відповідно до вступної частини Договору, Відповідач надає у безстрокове платне користування частину земельної ділянки на підставі Рішення Виконкому Донецької міської ради «Про укладання договорів оренди землі»від 25.07.2001 р. № 344.

П. 34 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування»в редакції від 20 грудня 2000 року встановлено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

П. «а»ст. 19 Земельного Кодексу України в редакції від 08 червня 2000 року встановлено що, міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Тобто Відповідач, який відповідно до Договору надав йому у безстрокове платне користування частину земельної ділянки без відповідного рішення чергової сесії Донецької міської ради, не мав задля цього необхідних повноважень.

П. 4.2 ст. 203 ЦК України, встановлено що, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Стаття 207 ЦК визначає вимоги до письмової форми правочину. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою..

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тому, оскільки Відповідач надав йому у користування земельну ділянку на підставі Рішення Виконкому Донецької міської ради «Про укладання договорів оренди землі»від 25.07.2001 р. № 344, тобто не маючи для цього необхідного обсягу цивільної дієздатності, договір є недійсним, а дії Відповідача незаконними.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.1 ч.І ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Просив суд визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 3045 №Ф -5414/2003.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності підтримав позовні вимоги позивача, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві позивача та просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності в судове засідання не з»явилася, надала до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку із зайнятістю в іншому судовому процесі. Крім того, посилалася на застосування строку позовної давності та просила відмовити позивачу ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів -одного місяця.

Ухвалою суду від 18.01.2012 року відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Оскільки розгляд справи триває вже значний час, а представник відповідача не з»являється неодноразово в судове засідання, у зв»язку з чим утворюється тягонина по справі, тому, суд вважає, занеобхідне продовжити розгляд справи у відсутність відповідача виконавчого комітету Донецької міської ради, визнати причину відсутності неповажною.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач ОСОБА_2 є власником нежитлового вбудованого приміщення, розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 площею 44,5 кв.м. на підставі Свідоцтва про право власності від 20.03.2002р №50/10 ( а. с. 8 ).

Позивач посилається, що між ним та відповідачем виконавчим комітетом Донецької міської ради 17 січня 2001 року було укладено Договір оренди земельної ділянки 3045 №Ф - 5414/2003, яким відповідач надав в строкове платне користування без виділення в натурі земельну ділянку площею 33,08 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Встановлено, що 12 квітня 2011 року позивач звернувся до Донецької міської ради з пропозицією розірвання зазначеного вище Договору, де 12 травня 2011 року листом № 11/1272 від імені начальника Управління земельних ресурсів Донецької міської ради ОСОБА_3, було відмовлено у розірванні Договору у зв'язку з тим, що Договір є безстроковим, а по-друге відповідно до п. 6.1., Договір припиняє свою дію внаслідок припинення права власності на нерухоме майно, що належить Орендарю.

Позивач вважає таку відмову невмотивованою, оскільки вважає, що Договір є недійсним, так як було укладено в порушення Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування».

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов»язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Згідно ч. 2 ст. 131 ЦПК України докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Позивач ОСОБА_2 ( згідно паспортних даних а.с. 7 ) посилається, що між ним та відповідачем виконавчим комітетом Донецької міської ради було укладено договір оренди земельної ділянки, однак з огляду вказаного договору оренди земельної ділянки № 3045 № Ф-5414/2003 від 17 січня 2001 року, який в подальшому зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № В/2-81 від 18 квітня 2003 року вбачається, що вищевказаний договір було укладено між виконавчим комітетом Донецької міської ради, іменований надалі «Орендодавець»з одного боку, та ОСОБА_5 іменований надалі «Орендар»( а. с. 9-10 ).

Згідно розрахунку орендної плати за землю вбачається, що його надано саме ОСОБА_5 ( а. с. 11 ).

Отже, в судовому засіданні встановлено, що вищевказаний договір було укладено між відповідачем виконавчим комітетом Донецької міської ради та позивачем, однак складаючи договір оренди земельної ділянки прізвища, ім»я та по батькові позивача було помилково вказано так, як складено російською мовою.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є подія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Як визначає п. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно ст.627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (свобода укладення договору).

Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також у зв»язку з підписанням цього договору свідчить про те, що Позивачу всі умови даного Договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Правочин -є актом вільного волевиявлення особи, тобто позивач ОСОБА_2 свідомо брав на себе зобов»язання укладаючи договір оренди земельної ділянки.

Посилання позивача на те, що відповідач надав йому у корисчтування земельну ділянку на підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради «Про укладання договорів оренди землі»від 25.07.2001 року за № 344 не маючи для цього необхідного обсягу цивільної дієздатності у зв»язку з чим, договір є недійсним не заслуговує на увагу, оскільки вищевказане рішення виконавчого комітету Донецької міської ради на даний час не скасовано та є чинним, а тому твердження позивача його незаконності є необгрунтованими та безпідставні.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за заверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до ЦПК України, в межах заявленних ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогами про визнання договору оренди земельної ділянки 13.01.2012 року за вх. № 1023, про що свідчить штапм суду ( а. с. 1 ).

Встановлено, що між позивачем та відповідачем договір оренди земельної ділянки № 3045 № Ф-5414/2003 було укладено 17 січня 2001 року, який в подальшому зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № В/2-81 від 18 квітня 2003 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто, з моменту укладання договору оренди земельної ділянки сплинуло більш 10 років, а з моменту його державної реєстрації близько 9 років.

Отже, позивач про нібито порушення своїх прав повинен був дізнатися в момент укладання договору оренди земельної ділянки.

Тому, за вказаних обставин, суд вваажає, що позовні вимоги ОСОБА_2 до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати понесені при подачі позовної заяви.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 5, 10, 15, 60, 88, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 202, 203, 215, 256, 257, 526, 610, 626, 627, 638 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд міста Донецька шляхом подачі протягом 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, однак не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення можуть оскаржити рішення суду до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд міста Донецька шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його отримання.

Суддя