Постанова

від 24.02.2012 по справі 2а-6084/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2012 р. Справа № 2а-6084/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Донець Л.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011р. по справі № 2а-6084/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаурусс"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаурусс», звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000982307/0 та № 0001002307/0 від 24 грудня 2010 року, за якими позивачу визначено відповідно податкове зобов'язання в сумі 27 292,20 грн. з податку на прибуток підприємств та податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25 192,50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 р. адміністративний позов задоволено повністю.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова від 24 грудня 2010 року № 0000982307/0 та податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова від 24 грудня 2010 року № 0001002307/0.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом приписів Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та "Про податок на додану вартість".

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова проведено позапланову документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Бонус» за період з 06.03.2008 р. по 19.10.2010 р.

За результатами перевірки складено акт від 07.12.2010 р. № 7157/23-304/35699526, згідно висновків якого встановлено порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними відносно угод, укладених між позивачем та ПП «Бонус» за накладними, податковими накладними по договору поставки № 8 від 01.02.2010 р., відображеними у лютому 2010 року; порушення вимог пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 20994,00 грн. в І кварталі 2010 року; порушення вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16795,00 грн. за лютий 2010 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000982307/0 від 24.12.2010 р., згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 27 292,20 грн., в тому числі 20 994,00 грн. основного платежу та 6 298,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також податкове повідомлення-рішення № 001002307/0 від 24.12.2010 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25 192,50 грн., в тому числі 16 795,00 грн. основного платежу та 8 397,50 штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті податкових повідомлень-рішень, які оскаржуються, невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція " (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами ст. 4 цього ж Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не відбулось, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством (довідка Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що між позивачем та ПП «Бонус» 01.02.2010 р. укладено договір № 8 на поставку товарів технічного призначення, згідно якого ПП «Бонус» (постачальник) зобов'язувався надавати у власність (постачати) позивачу (покупець) товари на умовах укладеного договору.

В підтвердження реальності вказаного договору позивачем надано належним чином засвідчену його копію, який викладено у формі єдиного письмового документу, підписано обома сторонами та скріплено печатками позивача та ПП «Бонус», а також копії податкових та видаткових накладних.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що надані позивачем лише копії податкових та видаткових накладних жодним чином не доводять реальності виконання умов Договору між позивачем та його контрагентом - ПП «Бонус».

Так, на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем не було надано документів, що належним чином підтверджують сплату за товар, його транспортування, довіреностей на отримання цього товару, доказів щодо завантажувально-розвантажувальних робіт, специфікацій товару, оприбуткування товару на склад, документи складського обліку товарів.

Надані до матеріалів справи документи в підтвердження подальшого руху товару колегією суддів не приймається до уваги, оскільки не можливо встановити, що саме товар придбаний у ПП "Бонус" був в подальшому реалізований іншим підприємствам.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення перевірки є отримана відповідачем постанова Прокуратури міста Харкова від 19.10.2010 р. про призначення документальної перевірки (вх. № 839/9 від 20.10.2010 р.) у зв'язку з порушенням щодо посадових осіб ТОВ «Лаурусс» кримінальної справи № 17100031 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Відповідачем, відповідно до ст.ст. 10, 11 Закону №509 було надіслано директору ТОВ «Лаурусс» запит про надання документів та забезпечення проведення позапланової документальної виїзної перевірки підприємства № 24004/10/23-310 від 05.11.2010 р.

Вказаний запит був отриманий 05.11.2010 р. особисто директором ТОВ «Лаурусс» ОСОБА_1 та було зазначено, що витребовувані документи будуть надані 10.11.2010 р. Крім того, в матеріалах справи міститься лист від директора ТОВ «Лаурусс» до ДПІ (вх. № 24983/10 від 05.11.2010 р) з проханням провести перевірку в приміщенні ДПІ у зв'язку з тимчасовою відсутністю у підприємства офісних приміщень та було зазначено, що документи щодо фінансової діяльності ТОВ «Лаурусс» за період з 06.03.2008 р. по 19.10.2010 р. будуть надані до ДПІ 10.11.2010 р.

Однак, всупереч вказаній інформації, жодних документів ТОВ «Лаурусс» відповідачу надано не було.

Відтак, для проведення перевірки були використані документи, надані Прокуратурою м. Харкова, а саме: податкові та видаткові накладні за період, що перевірявся, договір поставки № 08 від 01.02.2010 р., висновки, документи, отримані в ході проведення оперативних заходів (протоколи допитів та пояснення посадових осіб щодо посадових осіб в діях посадових осіб ТОВ «Лаурусс» та ПП «Бонус»), а також - декларації з ПДВ та податку на прибуток, надані ТОВ «Лаурусс» до ДПІ у Київському районі м. Харкова.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в ході проведення оперативних заходів Прокуратурою м. Харкова було здійснено опитування директора ПП «Бонус» ОСОБА_2, яка дала пояснення, що ПП «Бонус» було створено нею у зв'язку з прикрим матеріальним становищем за запропоновану їй матеріальну допомогу. До її обов'язків входило ставити підпис в накладних та інших документах. Підприємство було створено без мети здійснення господарської діяльності, про місце знаходження документів та печатки підприємства їй не відомо. ОСОБА_2 також пояснила, що фінансово-господарську діяльність не здійснювала, угоду не укладала, не складала жодних бухгалтерських та податкових документів. З керівниками інших підприємств, з якими від імені ОСОБА_2 ніби-то були укладені угоди вона не зустрічалась і нікого не знає. Вказані угоди були укладені без її відома. Податкову звітність вона не підписувала і не здавала, довіреностей не виписувала.

Також, відповідно до протоколу допиту директора ТОВ «Лаурусс» ОСОБА_1 від 05.08.2010 р. встановлено, що остання підписує всі документи від імені підприємства, зміст документів їй невідомий, функціональних обов'язків своїх співробітників вона не знає, засновників підприємства вона не знає, де знаходиться печатка підприємства - їй невідомо, укладала вона чи ні договір з ПП «Бонус», вона не пам'ятає.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16.07.1999 р. визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на висновки почерковознавчої експертизи стосовно підпису директора ПП "Бонус" ОСОБА_2 на первинних бухгалтерських документах по взаємовідносинах з позивачем. Так, в акті перевірки підприємства позивача зафіксовано (а.с.14), що Науково дослідним експертно-криміналістичним центром при ГУ МВС України в Харківській області, судовим експертом ОСОБА_3, було зроблено висновок почерковознавчої експертизи №216 від 17.11.2010р. Згідно з цим висновком підпис від імені директора ПП «Бонус», код за ЄДРПОУ 31468918, ОСОБА_2 на податкових накладних №№ 0225/01, 0224/01, 0223/01, 022/01, 0219/01, 0217/01, 0216/01, 0215/02, 0215/01, 0211/02, 0211/01, 0210/02, 0210/01, 0209/01, 0205/01, 0205/02, 0203/01, 0203/02; на видаткових накладних №№0225/01, 0224/01, 0223/01, 0222/01, 0219/01, 0217/01, 0216/01, 0215/02, 0215/01, 0211/02, 0211/01, 0210/02, 0210/01, 0209/01, 0205/01, 0205/02, 0203/01, 0203/02; і у договорі поставки №8 від 01.02.10р., укладеної між ПП «Бонус» та ТОВ «Лаурусс», виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

Враховуючи вищевикладене, договір між ТОВ «Лаурусс» та ПП «Бонус», відповідні видаткові та податкові накладні не містять особистого підпису чи інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що прямо суперечить положенням ст. 9 Закону № 996.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані документи не можуть враховуватися як належні та допустимі докази реальності господарської діяльності.

Щодо транспортування товару колегія суддів зазначає на таке.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.97 (далі - правила перевезення), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім того, п.п.11.1 п.11 Правил перевезення визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. В свою чергу товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів, які він засвідчує підписом і при необхідності печаткою (штампом). При цьому перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів господарської діяльності (як для вантажовідправника, так і для вантажоодержувача), а тому посилання директора ТОВ "Лаурусс" в пояснюваній записці, наданій в судовому засіданні 24.02.2012 року, на те, що вказаний документ не є обов'язковим та не має жодного сенсу, на думку колегії суддів, є недоречними.

Позивачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, а з договору оренди автомобіля від 04.01.2010 року неможливо встановити місце навантаження та місце розвантаження вищевказаних товарів.

Таким чином, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону 168/97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на викладене вище, не приймаються до уваги доводи позивача та висновки суду першої інстанції про те, що валові витрати при господарських відносинах з ПП «Бонус» підтверджені відповідними первинними документами.

Оскільки, факт реальності операцій по придбанню товарів на адресу ТОВ "Лаурусс", документально не підтверджено, суд дійшов висновку, що позивачем було безпідставно включено до складу валових витрат суми по взаємовідносинам з ПП «Бонус».

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про те, що ТОВ "Лаурусс" було безпідставно занижено податок на прибуток у сумі 20994,00 грн. в порушення вимог пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вищевказані господарські операції мали вплив на формування позивачем податкового кредиту у перевіряємий період.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість на момент виникнення правовідносин регламентувався Законом України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що була чинною на той момент).

Відповідно до чинного законодавства ПДВ є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг), незалежно від факту походження товарів. При цьому особи за умови реєстрації їх як платників ПДВ мають право відшкодовувати свої витрати із сплаченого податку за рахунок податку, отриманою з покупця.

При цьому, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати, зокрема, податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п. 7.4.1 п.7.4. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених платником податку за ставкою), встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. (Підпункт 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість.).

До матеріалів справи позивачем не було надано документів в підтвердження реальності договору поставки, укладеного між ПП "Лаурусс" та ПП "Бонус", що належним чином підтверджують сплату за товар, транспортування товарів, довіреностей на отримання товару, доказів щодо завантажувально-розвантажувальних робіт, специфікацій товару, оприбуткування його на склад, документи складського обліку товарів. Надані до матеріалів справи документи в підтвердження подальшого руху товару колегією суддів не приймається до уваги, оскільки не можливо встановити, що саме товар придбаний у ПП "Бонус" був в подальшому реалізований іншим підприємствам.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем документально не підтверджений факт реальності договору поставки.

Оскільки не підтверджена реальність господарської операції між підприємством позивача та його контрагентом - ПП"Бонус", не підтверджено зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, тому віднесення їх до складу податкового кредиту є безпідставним та суперечить чинному законодавству.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками відповідача про те, що ПП "Лаурусс" занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16795,00 грн. внаслідок порушення вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність проведення господарських операцій позивача з ПП «Бонус» не доведена, операції не підтверджені первинними документами, які мають юридичну та доказову силу в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлені перевіркою порушення позивачем правил формування валових витрат та податкового кредиту за результатами взаємовідносин позивача із ПП «Бонус» мали місце та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000982307/0 від 24.12.2010 р. та № 001002307/0 від 24.12.2010 р., оскільки вони прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому дана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011р. по справі № 2а-6084/11/2070 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаурусс" відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)П'янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Донець Л.О. Кононенко З.О.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.

Повний текст постанови виготовлений 29.02.2012 р.