Ухвала

від 20.03.2012 по справі 2а-13916/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2012 р.Справа № 2а-13916/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2011р. по справі № 2а-13916/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.10.2011 року №0000391800.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова від 18.10.2011 року № 0000391800.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що згідно з п. 1, 4 ст. 202 КАС України є підставами для скасування рішення суду.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся" зареєстровано Харківською міською радою 30.04.2003 року №Ю0028908 (а.с.25), перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова як платник податків, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №29283543 НБ №174429 від 13.05.2003 року (а.с.87).

Відповідно до довідки Харківського обласного управління статистики №3730 від 06.05.2003 року (а.с.25) видами діяльності позивача за КВЕД є: оптова торгівля автотоварами, роздрібна торгівля автотоварами, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, створення програмного забезпечення, посередництво в торгівлі різними товарами.

Фахівцем Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ "Полісся" (код 31644761) з питань взаємовідносин з ПП "СКАНТО" (код 36875101) за період з 01.06.2010 р. по 31.08.2010 р.

За результатами перевірки складено акт від 11.10.2011 року №2888/18/31644761 (а.с.8-16), яким встановлені порушення ПДВ з витрат підприємства, понесених на придбання ТМЦ (послуг), тобто п.п.7.4.1, п.п.7.4.4. п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого відповідачем зроблений висновок, що сума ПДВ у розмірі 10299,00 грн., а саме: за червень 2010 р. - 3043,00 грн., за липень 2010 р. - 3440,00 грн., за серпень 2010 р. - 3816,00 грн. не підлягає включенню до складу податкового кредиту.

За виявленими порушеннями керівником ДПІ у Московському районі м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення № 0000391800 від 18.10.2011 року на загальну суму 12873,75 грн. (10299,00 грн. - основний платіж, 2574,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

З акту перевірки вбачається, що підставою для висновку щодо порушення позивачем вищезазначених норм законодавства став акт перевірки ХОДПІ у Харківській області контрагента позивача - ПП "СКАНТО" №385/234/36875101 від 17.03.2011 року.

За висновками вказаного акту щодо ПП "СКАНТО" встановлено неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ПП "СКАНТО" та ведення ним господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, у перевіреному періоді: порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215. п. 1 ст. 216. ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "СКАНТО" з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3. 4, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, відповідачем на підставі акту перевірки ПП "СКАНТО" №385/234/36875101 від 17.03.2011 року зроблено висновок про завищення позивачем розміру податкового кредиту з ПДВ у сумі 10299.00 грн., а саме: за червень 2010 р. - 3043.00 грн., за липень 2010 р. - 3440.00 грн„ за серпень 2010 р. - 3816,00 грн., який був задекларований позивачем на підставі отриманих податкових накладних від ПП "СКАНТО".

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.10.2011 року № 0000391800 прийнято відповідачем необґрунтовано, не у відповідності до чинного законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що між ПП "СКАНТО" як продавцем та ТОВ "Полісся" як покупцем укладено договір купівлі-продажу ТМЦ (запчастин) від 01.06.2010 року № 01/06-1 (а.с.26).

На отримання товару від ПП «СКАНТО» позивачем виписано відповідні довіреності, що підтверджується витягом з журналу реєстрації довіреностей (а.с. 53-55).

На виконання умов договору ПП "СКАНТО" передало, а позивач ТОВ "Полісся" прийняв товар, сплативши його вартість грошовими коштами за безготівковим розрахунком 05.07.2010 р. на суму 22818,60 грн., 11.08.2010 р. на суму 20637,65 грн. та 10.09.2010 р. на суму 22895,63 грн.

ПП "СКАНТО" були виписані ТОВ "Полісся" податкові накладні №15208 від 01.06.2010 року на суму 22818,60 грн., в т.ч. ПДВ 3439,61 грн., № 18209 від 01.07.2010 року на суму 20637,65 грн. в т.ч. ПДВ 3803,10 грн., № 21416 від 02.08.2010 року на суму 22895,63 грн. в т.ч. ПДВ 3815,94 грн. (а.с.33-34, 42, 50), які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаного ним за вказаним договором товару, видаткові накладні (а.с.35,43,51), які підтверджують факт передачі товару. За даним договором відбулися розрахунки, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 36, 44, 52).

Податкові накладні ПП "СКАНТО" № 15208 від 01.06.2010 року, № 18209 від 01.07.2010 року, №21416 від 02.08.2010 року зареєстровані у реєстрі отриманих податкових накладних ТОВ "Полісся" (а.с.32, 41, 49).

Згідно з п.3.1 договору купівлі-продажу відвантаження запчастин відбувається за рахунок ТОВ "Полісся".

На підтвердження виконання умов поставки в матеріалах справи міститься договір надання транспортних послуг №1 від 01.06.2010 року, який укладено між ТОВ "Полісся" та ТОВ СП "Замміра" (а.с.56), акти виконаних робіт (послуг) (а.с.57-59), товарно-транспортні накладні (а.с. 60-62).

Придбаний позивачем у ПП "СКАНТО" товар відвантажено у орендованому позивачем, згідно договору суборенди нежилого приміщення від 01.03.2010 року №1 (а.с.63), магазині у м. Харкові по вул. Фейєрбаха, 19.

Також, позивачем надано до матеріалів справи роздруківку операцій по продажу ТМЦ (а.с.66-82) на підтвердження подальшої реалізації у роздріб оприбуткованого позивачем в бухгалтерському обліку товару - запчастини, які придбано у ПП "СКАНТО".

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначених договорів за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Полісся". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Полісся" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ПП "Сканто", взаємопов'язаності позивача та ПП "Сканто", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

З приводу викладеного в Акті перевірки від 11.10.2011 року №2888/18/31644761 та в апеляційній скарзі твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ПП "Сканто" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочини відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Сканто" і правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ПП "Сканто".

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ПП "Сканто" з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Щодо обґрунтування відповідачем нереальності правочинів ПП "Сканто" з ТОВ "Полісся" висновками Акту Харківської ОДПІ від 17.03.2011 р. № 385/234/36875101 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 28.02.2011 року, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2011 р. по справі №2а-2951/11/2070 визнані протиправними дії Харківської об'єднаної державної податкової інспекції щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП "СКАНТО" (код ЄДРПОУ 36875101), за наслідками якої складено Акт Харківської ОДПІ про перевірку ПП "СКАНТО"№ 385/234/36875101 від 17.03.2011р., та дії щодо викладення в цьому акті висновків щодо неможливості реального здійснення фінансово-господарських операцій, порушення вимог законів в момент вчинення правочинів, відсутності об'єктів, що підпадають під визначення, встановлені в Законі України "Про податок на додану вартість" та Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 р. по справі 2а-2951/11/2070 постанову Харківського окружного адміністративного суду в частині визнання протиправними дій Харківської об'єднаної державної податкової інспекції щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Сканто" (код ЄДРПОУ 36875101), за наслідками якої було складено Акт Харківської ОДПІ про перевірку ПП "Сканто"№385/234/36875101 від 17.03.2011р., залишено без змін.

З огляду на зазначене, висновки, викладені в Акті Харківської ОДПІ №385/234/36875101 від 17.03.2011 року не беруться колегією суддів до уваги в якості допустимих доказів по цій справі.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відсутність трудових ресурсів у контрагента, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п.7.4.1, п.п.7.4.4. п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2011 року № 0000391800.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2011р. по справі № 2а-13916/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Гуцал М.І. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. П'янова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 26.03.2012 р.