Ухвала

від 19.04.2012 по справі 2а-317/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2012 р.Справа № 2а-317/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2012р. по справі № 2а-317/12/2070

за позовом Приватної фірми "Денталюкс"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Приватна фірма "Денталюкс" (далі по справі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі по справі - відповідач) в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 року №0006422305

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2012 року зазначений позов задоволено .

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 року №0006422305.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про податок на додану вартість ".

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПФ "Денталюкс" (код ЄДРПОУ 31439056) зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради 23.05.2001 року, та знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова з 29.05.2001 року за №12857, та є платником податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва №28297497 від 30.05.2001 року.

28.11.2011 року Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ПФ "Денталюкс" з питань, щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Тех-Агроремонтпоставка" (код ЄДРПОУ 36457279) їх реальності та повноти відображення обліку за березень-листопад 2010 року.

За наслідками перевірки було складено акт перевірки №5742/23-05/31439056 від 02.12.2011 року, згідно висновків якого було встановлено з боку позивача наступні порушення: пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 189670,00 грн., в тому числі: березень 2010 року 48152,00 грн.; квітень 2010 року 20684,00 грн.; травень 2010 року 30672,00 грн., червень 2010 року 30754,00 грн.; липень 2010 року 25225,00 грн.; серпень 2010 року - 34183,00 грн.

На підставі зазначених висновків, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0006422305 від 16.12.2011 року про суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 237087,50 грн., за основним платежем 189670,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 47417,50 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПФ "Денталюкс", код 31439056 та ТОВ "Тех-Агроремпоставка", було укладено договір купівлі-продажу б/н від 01.03.2010 року товарів народного споживання, а саме стоматологічних виробів та матеріалів.

На виконання умов договору б/н від 01.03.2010 року ТОВ "Тех-Агроремпоставка", було виписано: видаткову накладну №301 від 01.03.2010 року, податкову накладну №453 від 01.03.2010 року, податкову накладну №458 від 01.03.2010 року, видаткову накладну №302 від 01.03.2010 року, податкову накладну №1110 від 01.04.2010 року, видаткову накладну №401 від 01.04.2010 року, податкову накладну №1126 від 01.04.2010 року, видаткову накладну №402 від 01.04.2010 року, податкову накладну №1702 від 05.05.2010 року, видаткову накладну №501 від 05.05.2010 року, податкову накладну №1716 від 05.05.2010 року, видаткову накладну №502 від 05.05.2010 року, податкову накладну №2284 від 01.06.2010 року, видаткову накладну №601 від 01.06.2010 року, податкову накладну №2350 від 02.06.2010 року, видаткову накладну №602 від 02.06.2010 року, податкову накладну №2998 від 01.07.2010р., видаткову накладну №701 від 01.07.2010р., податкову накладну №3040 від 01.07.2010р., видаткову накладну № 702 від 01.07.2010р., податкову накладну №3792 від 02.08.2010 року, видаткову накладну №801 від 02.08.2010 року, податкову накладну №3810 від 02.08.2010 року, видаткову накладну №802 від 02.08.2010 року, податкову накладну №4450 від 01.09.2010 року, видаткову накладну №901 від 01.09.2010 року, податкову накладну №4549 від 02.09.2010 року, видаткову накладну №902 від 02.09.2010 року, податкову накладну №5383 від 04.10.2010 року, видаткову накладну №1001 від 04.10.2010 року, податкову накладну №5398 від 04.10.2010 року, видаткову накладну №1002 від 04.10.2010 року.

Згідно умов договору б/н від 01.03.2010 року поставка товару здійснювалась самовивозом за рахунок покупця. Товар отримувався особисто директором ПФ "Денталюкс" на складі продавця у м. Мерефа, Харківської області, Железнодорожний тупік, 32.

Перевезення товару здійснювалось на автомобілі Toyota Land Cruiser Prado 120 номерний знак АХ 0304ВТ, який належать директору ПФ "ДенталюксС" на підставі права приватної власності відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію автомобілів, які були залучені до матеріалів справи.

Зберігання придбаного товару проводилося на складі ПФ "Денталюкс", що розташований за адресою м. Харків, проспект Перемоги, 55-в.

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому, в процесі ведення господарської діяльності, придбаний товар, а саме стоматологічні вироби та матеріали, був реалізований ПФ "Денталюкс" ТОВ "Спектр" відповідно до договору поставки №122 від 04.01.2012 року, ПП "Оптимед" відповідно до договору поставки №107 від 04.01.2012 року, ТОВ ПКФ "СТОМАТОЛОГ-Ж" відповідно до договору поставки №126 від 04.01.2012 року, фірмі "КРИМ-МЕДМАРКЕТ" відповідно до договору поставки №63 від 04.01.2012 року, ПП "УКРМЕД ВІННИЦЯ" відповідно до договору поставки №137 від 04.01.2012 року, ПП "ВІТАДЕНТ-СІЧ" відповідно до договору поставки №25 від 04.01.2012 року, ФОП ОСОБА_1 відповідно до договору поставки №101 від 04.01.2012 року, ПП "ПРОМЕДИКА" відповідно до договору поставки №1 від 04.01.2012 року, ТОВ "МЕДТЕХНИКА-СУМИ" відповідно до договору поставки №491 від 04.01.2012 року, ТОВ "МЕДЦЕНТР" відповідно до договору поставки №415 від 04.01.2012 року, ТОВ "ВОМЕР" відповідно до договору поставки №28 від 04.01.2012 року, ПНПП "ГАЛИС" відповідно до договору поставки №31 від 04.01.2012 року, ТОВ ПКФ "СИЛМЕТ" відповідно до договору поставки №118 від 04.01.2012 року, ПП "МЕДСЕРВІС" відповідно до договору поставки №80 від 04.01.2012 року, ТОВ "Магазин "МЕДТЕХНИКА" ЛТД" відповідно до договору поставки №85 від 04.01.2012 року, ПП "МЕДТЕХНИКА ХЕРСОН СЕРВІС" відповідно до договору поставки №1385 від 04.01.2012 року ПП "СПАРТУС" відповідно до договору поставки №7 від 04.01.2012 року, ФОП ОСОБА_2 відповідно до договору поставки №12 від 04.01.2012 року, ФОП ОСОБА_3 відповідно до договору поставки №69 від 04.01.2012 року.

Оплата на виконання договорів позивача з ТОВ "Тех-Агроремпоставка" здійснена в повному обсязі, що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

При розгляді справи колегією суддів встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін спірних правочинів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за переліченими вище правочинами у ДПІ не має.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" колегія суддів робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до п.198.1 ст.198. ПК України, передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 ЦК у України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

При аналізі положень ст.ст. 54, 58, 76, 86 ПК України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за №34/18772; далі за текстом Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 року №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 року за №1440/18735; далі за текстом Порядок №985), колегія суддів доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень рішень з приводу самостійного визначенодаткових повідомленнях - рішеннях.

Між тим, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Додатково колегія суддів бере до уваги, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова.

Разом з тим, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Інших мотивів нікчемності спірних правочинів відповідач в основу оскарженого податкового повідомлення-рішення не поклав.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентами.

У відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження в матеріалах справи, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2012р. по справі № 2а-317/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Гуцал М.І. Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.