Постанова

від 07.08.2006 по справі а41/155

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А41/155

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

07.08.06р.

Справа № А41/155

за позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ 

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІУС", м. Дніпропетровськ 

про стягнення 8200 грн.

                                                                                                                Суддя  Орєшкіна Е.В.  

Представники сторін:

Від позивача: Іващенко С.В.  довіреність № 03-06/22 від 11.01.06 року

Ахметова О.О., довіреність № 03-06/04 від 05.01.06 року

Від відповідача: Широка К.В.  довіреність б/н від 10.04.06 року

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з  відповідача адміністративно-господарських санкцій в розмірі 8200  грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів України” не виконано норматив по створенню одного  робочого місця для забезпечення працевлаштування інваліда та всупереч встановленому порядку відповідач відмовився самостійно сплатити штрафні санкції, сума яких пред'явлена позивачем.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить суд в позові відмовити, посилаючись на те, що:

- ним здійснені заходи по створенню робочого місця для інваліда, інформовано органи працевлаштування інвалідів про наявність вільного робочого місця, на якому може використовуватись праця інваліда;

- працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів;

- Кіровський районний центр зайнятості населення м. Дніпропетровська не направив у 2005 році інвалідів ТОВ „ГІУС” для працевлаштування, не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача з цією метою.

- обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Основні правила щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, приписи стосовно органів та організацій, що мають здійснювати працевлаштування інвалідів, нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та штрафних санкцій за його невиконання, містять ст. ст. 17-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів України” (далі Закон).

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Обчислення загальної чисельності працюючих на підприємствах має здійснюватися відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 року № 171 (зі змінами та доповненнями, внесеними наказом Державного комітету статистику України від 18.02.1999 року  № 67 , далі Інструкція).

За визначеним Інструкцією загальним правилом, встановлений Законом норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається за показником середньо облікової чисельності всього  персоналу в еквіваленті повної зайнятості.

Відповідно до статті 218 ГК України, підприємства зобов'язані вживати всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення, яким, зокрема, є невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. До числа таких заходів відносяться обов'язки підприємства, визначені у п.п. 3, 5, 14  Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 03.05.95 р. № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінета Міністрів України від10.01.95 р. № 19 (далі Положення).  Зокрема, у п. 14 названого Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та ваканті посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Робоче місце інваліда, згідно з п. 1 Положення –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні) в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

У визначенні того, чи створено робоче місце  інваліда, слід враховувати норми    п. 3 Положення, яким передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, ограни місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, визначені у ч. 1 ст. 18 Закону, та створення робочих місць має відбуватись з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в  Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих  місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх, працевлаштування.

У відповідності до п. 9 ст. 19 Закону підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Наказом Мінпраці України від 29.12.2004 № 338.

До матеріалів справи подано звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік  за формою 10-ПІ річна.

З наведених у звіті даних вбачається, що:

- у 2005 році середньооблікова чисельність штатних працівників ТОВ „ГІУС” становила 10 осіб;

- чисельність інвалідів, штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до чотиривідсоткового нормативу, у 2005 році складала 1 особу, у той час коли у звітному періоді відповідачем не було працевлаштовано інваліда;

- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2005 році становила 16 400 грн.

Відповідачем подані копії  наказу № 1 від 02.01.05р. ТОВ „ГІУС”, яким головний бухгалтер товариства Ульянова А.В. зобов'язана з метою працевлаштування на підприємстві інваліда подавати звітність в центр зайнятості населення з інформацією про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів та розробити посадову інструкцію робочого місця інваліду, та затвердженої директором ТОВ „ГІУС” посадової інструкції робочого місця інваліду: експерт судово –транспортної експертизи (код КП 2429).

Наказ № 1 від 02.01.05 року з урахуванням п. 3 Положення, не є належним доказом створення робочого місця інваліда в розумінні ст. 34 ГПКУ, а може лише свідчити про наміри відповідача створити таке робоче місце.

Відповідач щомісячно інформував Кіровський районний центр зайнятості про наявність вільного робочого місця, на якому може використовуватись праця інваліда, до матеріалів справи долучені копії звітів за формою № 3 –ПН за січень –грудень 2005 року.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення  з відповідача передбачених ст.20 Закону штрафних санкцій за недотримання установленого нормативу працевлаштування інвалідів.

На вимогу суду докази створення за встановленими вимогами робочого місця інваліда, а саме його атестації спеціальною комісією підприємства за участю представників  медико-соціальної   експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, а також докази повідомлення місцевих органів соціального захисту населення про вільне робоче місце та вакантну посаду, на якій може використовуватися праця інваліда, суду не надані, в матеріалах справи вони відсутні.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем за встановленими вищенаведеними вимогами в 2005 році не створено 1 робочого місця для інваліда, (не атестоване у встановленому порядку), не інформовано місцеві органи соціального захисту населення про вільне робоче місце та вакантну посаду, на якій може використовуватися праця інваліда за встановленим нормативом, що унеможливило вищевказаному органу направити та працевлаштувати інваліда на підприємстві відповідача , а відповідачу атестувати робоче місце конкретного інваліда, за відсутністю відповідної інформації про вільне робоче місце та вакантну посаду, на якій може використовуватися праця інваліда.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону , підприємства, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону, щороку сплачують, відповідним відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні  санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно з розрахунком позивача, сума штрафних санкцій за нестворене робоче місце у кількості 1 одиниці, складає 8200 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону, порядок і терміни сплати підприємствами штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом міністрів України. Постановою Кабінету міністрів України від 28.12.01 року № 1767 затверджено порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів. Пунктом 4 порядку передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно, не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

У частинах 3 та 4 статті 20 Закону передбачено, що сплату штрафних санкцій підприємства провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства в порядку, передбаченому законом.

Крім того, Закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій в наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати, таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 14.06.05 року № 6/324.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГКУ підставою господарсько –правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обгрунтованими, оскільки відповідачем не вжито всіх заходів щодо виконання вимог ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та не виконано у встановленому порядку обов'язків щодо створення робочого місця для інвалідів з урахуванням вимог Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

           За таких обставин, суд вбачає підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 94 Кодексу Адміністративного судочинства України, судовий збір з відповідача не стягується.

З огляду на  вищевикладене,

керуючись ст.ст. 70, 71, 94, 160 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ГІУС” –49101, м. Дніпропетровськ, пр-т Кірова,31, код ЄДРПОУ 21917814, р/р 26007104934001 у КБ „Приватбанк”, МФО 305299 на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів –49000, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса,60, к. 18, код ЄДРПОУ 25005978, р/р 31219230600007 в банку УДКУ в Дніпропетровській області, МФО 805012    адміністративно-господарській санкції –8 200 грн.( вісім тисяч двісті грн.).

Постанова набирає законної сили згідно ст.254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.186 КАС України.

Суддя                                                                                                 Е.В. Орєшкіна

Дата складення постанови в повному обсязі, оформленої у відповідності до ст.163 КАС України –11.08.2006р.