Рішення

від 23.04.2012 по справі 11/90-09-1944

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2012 р.Справа № 11/90-09-1944

За позовом: Міністерства транспорту та зв'язку України;

До відповідача: Одеської міської ради;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Одеська залізниця

про визнання права власності.

Суддя Власова С.Г.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

Від третьої особи: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ : 30.04.2009 р. за вх. № 3178 до Господарського суду Одеської області звернулось Міністерство транспорту та зв'язку України з позовною заявою до Одеської міської ради про визнання за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України права власності на комплекс нежитлових будівель Одеського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1, що перебувають у Одеській залізниці на праві повного господарського відання та розташовані за адресою: м. Одеса, 5-та Заводська, 231/б:

- одноповерхова будівля боксів для автомашин на 5 відділень площею 87,4 м 2 ;

- двоповерхова будівля боксів для автомашин на 4 відділення площею 108,3 м 2 ;

- одноповерхова будівля колишньої їдальні площею 106,9 м 2 ;

- двоповерхова будівля котельні з підвальним приміщенням площею 241,1м 2 ;

- одноповерхова будівля червоного кутка площею 86,6 м 2 ;

- одноповерхова будівля столярного цеху площею 285,2 м 2 ;

- двоповерхова будівля столярного цеху площею 618,9 м 2 ;

- одноповерхова будівля складу площею 717,5 м 2 ;

- двоповерхова будівля механічних майстерень площею 498,8 м 2 ;

- одноповерхова будівля адміністративна з підвальним приміщенням площею 614,0 м 2 ;

- одноповерхова будівля распіловочного цеху площею 297,7 м 2 ;

- одноповерхова будівля зварювального цеху площею 171,7 м 2 ;

- одноповерхова будівля складу матеріалів площею 174,8 м 2 ;

- одноповерхова будівля лесосушилки площею 155,3 м 2 ;

- одноповерхова будівля будки для зберігання кісневих балонів площею 31,0 м 2 .

Ухвалою від 05.05.2009 р. до участі у справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Одеську залізницю.

Позивач на позовних вимогах наполягає, 15.06.2009 р. за вх. № 14706 надав пояснення по суті спору.

15.06.2009 р. за вх. № 14704 Одеська залізниця надала пояснення по суті спору.

Ухвалою від 15.07.2009 р. у справі було призначено судову оціночну експертизу, проведення якої доручено спеціалістам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено.

11.10.2010 р. за вх. № 26956 до суду надійшло повідомлення ОНДІСЕ про неможливість проведення експертизи.

Ухвалою від 08.11.2010 р. провадження у справі було поновлено.

03.12.2010 р. за вх. № 32478 Позивач звернувся із клопотанням про призначення нової експертизи. Обґрунтовуючи вимоги заявленого клопотання, позивач вказує, що матеріали зазначені у клопотанні експерта були направлені на адресу ОНДІСЕ балансоутримувачем спірного майна листом від 29.09.2010 р. за вих. № 2337.

Ухвалою суду від 13.12.2010 р. у справі було призначено судову оціночну експертизу, провадження у справі - зупинено.

Ухвалою від 10.04.2012 р. провадження у справі було поновлено, в зв'язку з надходженням до суду повідомлення ОНДІСЕ про неможливість проведення експертизи.

Відповідач в судові засідання від 25.05.2009 р., 15.06.2009 р., 22.06.2009 р., 08.07.2009 р., 15.07.2009 р., 17.11.2010 р., 29.11.2010 р., 13.12.2010 р. та 23.04.2012 не з'явився, представників не направив, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, заслухавши представника позивача, суд встановив наступне:

Згідно Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №789\2006 від 06.06.2006 р., Міністерство транспорту та зв'язку України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформації, користування радіочастотним ресурсом України. Міністерство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління.

Одеська залізниця, згідно Статуту, є територіально-галузевим об'єднанням, заснованим на державній власності та підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту України , що входить до сфери управління Міністерства транспорту України.

Згідно розділу 4 Статуту майно Залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, спірні об'єкти нерухомого майна знаходяться на балансі Одеського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1 і відображені в його самостійному балансі. На зазначені будівлі ведуться інвентарні картки обліку основних засобів. Зазначений структурний підрозділ за власний рахунок утримує вказане майно, самостійно здійснює його обслуговування та ремонт, сплачує амортизаційні відрахування, земельні податки та інше.

13.07.2000 відповідно до рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28.04.2000 № 1234-ХХIII Одеській залізниці, як землекористувачу, виданий Державний акт на право постійного користування землею № 99 (серія І-ОД № 000301), яким надано у постійне користування землі в межах згідно з планом землекористування. Землі надано у постійне користування для виробничої діяльності.

Позивач стверджує, що з метою проведення державної реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомого майна звернувся до Одеської міської ради із проханням оформити свідоцтво на право власності за державою Україна на спірне нерухоме майно.

Листом від 25.05.2007 р. № 5833вих Відповідач надав відповідь про можливість розгляду питання щодо оформлення права власності лише після надання актів прийняття спірних об'єктів в експлуатацію.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що згідно ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, якій засвідчує його право. При цьому, на думку Позивача, зазначена стаття ЦК України не визначає спосіб втрати цього документа - юридичне значення для можливості подання позову про визнання права власності має лише сам факт його відсутності. Крім того, положення вказаної статті не передбачає обов'язкового попереднього звернення до органу місцевого самоврядування або органу єдиної системи реєстрації речових прав та їх обмежень перед зверненням власника до суду з позовом про визнання права власності..

За таких обставин, керуючись ст.ст.16,319,321,376,392 Цивільного кодексу України Позивач просить суд визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України права державної власності на комплекс нежитлових будівель Одеського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1, що перебувають у Одеській залізниці на праві повного господарського відання та розташовані за адресою: м. Одеса, 5-та Заводська, 231/б:

- одноповерхова будівля боксів для автомашин на 5 відділень площею 87,4 м 2 ;

- двоповерхова будівля боксів для автомашин на 4 відділення площею 108,3 м 2 ;

- одноповерхова будівля колишньої їдальні площею 106,9 м 2 ;

- двоповерхова будівля котельні з підвальним приміщенням площею 241,1м 2 ;

- одноповерхова будівля червоного кутка площею 86,6 м 2 ;

- одноповерхова будівля столярного цеху площею 285,2 м 2 ;

- двоповерхова будівля столярного цеху площею 618,9 м 2 ;

- одноповерхова будівля складу площею 717,5 м 2 ;

- двоповерхова будівля механічних майстерень площею 498,8 м 2 ;

- одноповерхова будівля адміністративна з підвальним приміщенням площею 614,0 м 2 ;

- одноповерхова будівля распіловочного цеху площею 297,7 м 2 ;

- одноповерхова будівля зварювального цеху площею 171,7 м 2 ;

- одноповерхова будівля складу матеріалів площею 174,8 м 2 ;

- одноповерхова будівля лесосушилки площею 155,3 м 2 ;

- одноповерхова будівля будки для зберігання кісневих балонів площею 31,0 м 2 .

Третя особа -Одеська залізниця повністю підтримує позов Міністерства .

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1, 2 ст.124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається, та юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з частинами 1, 2, 5 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту є визнання права.

Згідно ст.41 Конституції України та ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтями 316 та 317 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст.319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак у зв'язку з необхідністю одержати правовстановлюючі документи не може належним чином реалізувати свої правомочності у цих зобов'язальних правовідносинах.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною 5 статті 22 Господарського кодексу України визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно ст.133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, у тому числі шляхом: визнання наявності або відсутності прав.

Згідно з п. 3,5 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Частинами першою та четвертою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004р. № 1952-1У (зі змінами та доповненнями) передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Пунктом 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначено, що реєстрація прав власності на нерухоме майно -це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів.

Пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності, які видаються зокрема місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерство транспорту та зв'язку України, заявляючи позов про визнання права державної власності на спірні об'єкти нерухомого майна обґрунтовувало свої позовні вимоги відмовою Одеської міської ради в оформленні та видачі свідоцтва про право державної власності на об'єкт нерухомого майна, що свідчить, на думку позивача, про невизнання та оспорювання відповідачем такого права.

Однак, Одеська міська рада здійснює оформлення та видачу свідоцтв про права власності на нерухоме майно, і у даній справі, не перебуваючи з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, стосовно якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право. Одеська міська рада не оспорює право державної власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а відмовила в його оформленні та видачі свідоцтва з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права.

Таким чином, встановивши, що Одеська міська рада не оспорює право державної власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а відмовила в його оформленні та видачі свідоцтва з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Аналогічну правову позицію про відсутність підстав для задоволення позову при відмові органу місцевого самоврядування в оформленні та видачі свідоцтва про право власності з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права та за відсутності фактичного невизнання (оспорювання) такого права викладено в постановах Верховного Суду України від 20.06.2011р. у справах № 16/252, № 16/257, № 36/237, № 40/427, від 12.09.2011р. у справах № 6/315, № 16/255.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги не обґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Рішення підписано в порядку ст. 85 ГПК України 27.04.2012 р.

Суддя С.Г Власова