Постанова

від 23.04.2012 по справі 1170/2а-5007/11

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2012 року Справа № 1170/2а-5007/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді -Чубари Н.В.

секретар судового засідання -Черна О.Ю.

за участю сторін:

представника позивача: Волошкова Є.М., Дем'яненка О.Г.

представника відповідача: Король Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом приватного підприємства „Фауст" (далі -позивач, ПП „Фауст") до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі -відповідач, ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ПП „Фауст" звернулося до суду з позовом до відповідача, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.10.2011р. № 0001292360.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі акта перевірки, яким зроблено висновки про порушення вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" внаслідок чого збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 10175,00 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентами ПП „Тарон-Кір", ПП „Україна-Спецагро" мали реальний характер. Правомірність формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами підтверджується первинними фінансово-господарськими документами.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги із зазначених підстав.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що на виконання постанови слідчого СВПМ ДПА у Кіровоградській області від 19.01.2011 р. проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ПП „Фауст" встановлено, що господарські операції позивача з контрагентами ПП „Тарон-Кір", ПП „Україна-Спецагро" не мають реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення -рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію ПП „Фауст" зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 20.03.2008 р. (а. с. 26)

Судом встановлено, що згідно постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Кіровоградській області від 07.07.2009 р. постановлено провести в ПП „Фауст" виїмку договірних та первинних документів щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ПП „Тарон-Кір" за період з 07.04.2005 р. по 03.07.2009 р., в тому числі договорів, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних довіреностей, актів виконання робіт, рахунків на оплату, документів бухгалтерського та податкового обліку ПП „Фауст", якими підтверджується чи спростовується наявність господарських взаємовідносин з ПП „Тарон-Кір", реєстрів отриманих податкових накладних, оборотньо-сальдових відомостей по рахунку №631, інших рахунків в розрізі контрагентів. (а.с.116)

08.07.2009 р. старшим оперуповноваженим з ОВС УПМ ДПА у Кіровоградській області підполковником податкової міліції в присутності понятих вилучено в ПП „Фауст" документи: податкова накладна № 3 від 03.01.2007 р., накладна № 3 від 03.01.2007р., податкова накладна № 121 від 21.03.2006 р., накладна № 121 від 21.03.2006 р., квитанція до прибуткового касового ордера № 21 від 21.03.2006 р. та інші податкові накладні, накладні та квитанції до прибуткового касового ордера за 2006, 2007, 2008 р.р. (а. с. 117 - 121)

В акті перевірки №102/23-6/32892495 від 14.10.2011р. вказано, що в ході проведення невиїзної позапланової перевірки, по матеріалам, що виділені СВ ПМ ДПА у Кіровоградській області з кримінальної справи №71-558, встановлено, що підприємства-контрагенти ПП „Фауст", мають ознаки „фіктивності": ПП „Україна-Спецагро" (код 34894693) - відносно службових осіб порушено кримінальну справу № 71-558 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України; -ПП „Тарон-Кір" (код 33428566) - відносно службових осіб порушено кримінальну справу № 71-558 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Відповідно до постанови про порушення кримінальної управи та прийняття її до провадження від 01.06.2011 року, заступником начальника СВ ПМ ДПА у Кіровоградській області майором податкової міліції Турчак А.Б. при розгляді матеріалів кримінальної справи № 71-558 було встановлено наступне:

Відповідно до постанови від 01.06.2011 року в проваджені СВ ПМ ДПА у Кіровоградській області знаходиться кримінальна справа № 71-558 по обвинуваченню ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчинені злочину передбаченого ст. 27 ч. 3, ст. 28 ч. 2, ст. 205 ч. 2 КК України, відносно ОСОБА_5 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 та ч. З ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України, ОСОБА_6 за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 та ч.3 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України, ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, по обвинуваченню ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 у вчинені злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. Тому, фінансово-господарські взаємовідносини з підприємствами-контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

Згідно письмових даних з Ленінського районного суду м.Кіровограда від 23.03.2012 р. кримінальна справа №1-328/2011 по обвинуваченню ОСОБА_7, ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України направлено до апеляційного суду Кіровоградської області для вирішення питання про її передачу на розгляд до іншого суду. Згідно повідомлення апеляційного суду Кіровоградської області вказану кримінальну справу направлено на розгляд до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області. (а. с. 102)

На виконання постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Кіровоградській області від 19.01.2011 р., згідно п.п.20.1.4, п.20.4 ст.20, п.п.75.1.2, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11, п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу, на підставі наказу „Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки" від 10.10.2011 р. № 2966, головним державним податковим ревізором інспектором відділу ризикових операцій податкового органу 10.10.2011р. проведено позапланова невиїзна документальна перевірка ПП „Фауст" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП „Тарон-Кір", ПП „Україна-Спецагро" за період з 01.03.2006 р. по 01.05.2009 р.

За результатами перевірки складено акт № 102/23-6/32892495 від 14.10.2011р., в якому зафіксовано порушення ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених ПП „Фауст" при придбанні та продажу товарів (послуг).Товар (послуги), по вказаних правочинах, не були передані в порушення ст.662,655 та 656 ЦК України, п.п.7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України „Про ПДВ", внаслідок чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 226546 грн., в тому числі за січень 2007 р. в сумі 5000,00 грн., за березень 2007 р. в сумі 3433,33 грн., за травень 2007 р. в сумі 3000,00 грн., за липень 2007 р. в сумі 13333,33 грн., за серпень 2007 р. в сумі 74214,02 грн., за вересень 2007 р. в сумі 35833,33 грн., за жовтень 2007 р. в сумі 35064,50 грн., за листопад 2007 р. в сумі 29360,83 грн., за січень 2008 р. в сумі 16666,67 грн., за травень 2008 р. в сумі 2500 грн., за січень 2009 р. в сумі 8140 грн. (а. с. 4 -12)

На підставі висновків викладених в акті перевірки №102/23-6/328922495 від 14.10.2011р., податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.10.2011р. №0001292360, яким ПП „Фауст" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем в сумі 8140 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2035 грн. (а. с. 13)

Факт надання послуг ПП „Тарон-Кір" позивачу підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме податковою накладною № 5 від 05.01.2009 р. на загальну суму з ПДВ 48840,00 грн. та накладною № 5 від 05.01.2009 р. на загальну суму з ПДВ 48840,00 грн. (а. с. 114, 115)

Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом -Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про ПДВ" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про ПДВ" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України „Про ПДВ" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про ПДВ" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України „Про ПДВ", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про ПДВ" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Акт перевірки не містить будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Щодо висновків зазначених в акті перевірки, суд зазначає, що встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Вказані вище норми кореспондуються із положеннями п.5.2, п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте матеріалами справи підтверджено, що відповідачем по справі вказані документи не вимагалися від позивача та не досліджувалися.

Суд критично оцінює твердження відповідача, на порушення позивачем вимог ст.203, ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди;

- мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Відповідно до ст. 24 Кримінального кодексу України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.

Щодо наявності умислу суб'єкта підприємницької діяльності, то він визначається як умисел такої особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями частини першої статті 208 Господарського кодексу України.

Зазначена позиція відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до Узагальнення Верховного суду України від 24.11.2008р. „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Факт нікчемності господарської угоди повинен доводитись належними доказами, наприклад вироком суду, що набрав законної сили, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за відповідне злочинне діяння (фіктивне підприємництво, підроблення документів, тощо), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину в ухиленні від сплати податків.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 19, 58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Закон України „Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це є підставою для індивідуальної відповідальності цієї сторони.

У разі фактичного здійснення господарської операції, порушення законодавства з боку контрагентів не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі „Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ПП „Фауст", як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, допущені його контрагентами, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Будь-яких підстав, визначених Законом України „Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, судом не встановлено.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не доведено.

На підставі викладеного, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 28.10.2011р. № 0001292360.

Присудити приватному підприємству „Фауст" судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС грошові кошти в розмірі 295,50 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі складена 27.04.2012р.

Суддя Н.В.Чубара