Рішення

від 03.05.2012 по справі 5019/380/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2012 р. Справа № 5019/380/12

Суддя Павленко Є.В., розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі -Банк) в особі його філії -Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі -Філія)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Радівське" (далі -Товариство)

про стягнення заборгованості в сумі 57809 грн. 37 коп.,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 за дов. № 1580 від 23 червня 2011 року;

відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2012 року Банк в особі Філії звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 12 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є позивач, та Товариством був укладений кредитний договір № 29, за умовами якого (з урахуванням додаткових угод № 1 від 27 серпня 2008 року та № 2 від 27 жовтня 2008 року) банк надав відповідачу кредит у розмірі 100000 грн. 00 коп. під 18 відсотків річних з остаточним терміном повернення -не пізніше 11 березня 2009 року.

На підставі пункту 3.1 вказаного договору на забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань боржника, що випливають з цієї угоди, між сторонами було укладено договір застави рухомого майна від 12 березня 2008 року та додатковий договір до нього від 27 серпня 2008 року. Крім того, на виконання вищезазначеного зобов'язання між банком, боржником та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 29/1 від 12 березня 2008 року, а також додаткові угоди до нього № 1 від 27 серпня 2008 року та № 1 від 27 жовтня 2008 року.

Оскільки відповідач взяті не себе зобов'язання щодо повернення кредиту виконував неналежним чином, на адресу позичальника та поручителя банком були направлені листи № 24/10 від 12 березня 2009 року з проханням погасити прострочену заборгованість.

Враховуючи те, що вимога банку щодо належного виконання зобов'язань Товариства за вказаним кредитним договором по поверненню суми кредиту була залишена без задоволення, позивач просив суд стягнути з відповідача 53900 грн. 00 коп. простроченої заборгованості по сумі кредиту, а також 3909 грн. 37 коп. нарахованої пені.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 13 березня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/380/12, розгляд якої було призначено на 29 березня 2012 року.

Ухвалою суду від 29 березня 2012 року розгляд справи було відкладено на 19 квітня 2012 року

6 квітня 2012 року через відділ діловодства суду представником позивача в порядку статті 22 ГПК України подано заяву від 2 квітня 2012 року № 18-06/1181 про збільшення розміру позовних вимог до 58 233 грн. 12 коп., з яких: 53 900 грн. 00 коп. -сума простроченої заборгованості за кредитним договором, а 4 333 грн. 12 коп. -пеня, нарахована на суму основного боргу з 19 жовтня 2011 року по 18 квітня 2012 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 19 квітня 2012 року розгляд справи відкладено на 3 травня 2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

У судові засідання, призначені на 29 березня 2012 року та 19 квітня 2012 року, відповідач не забезпечив явку своїх повноважних представників, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 35151, Рівненська область, Млинівський район, село Радів, проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата (а.с. 48, 77-78, 98-99).

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Слід також зазначити, що за частиною 1 статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України строку.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі -ВАТ "Державний ощадний банк України"), правонаступником якого є Банк відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 року № 502 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261", та Товариством був укладений кредитний договір № 29, за умовами якого для проведення весняно-польових робіт банк зобов'язався надати відповідачу кредит в розмірі 100000 грн. 00 коп. під 16 відсотків річних (а.с. 14-17).

Згідно з пунктом 1.2 цього договору вищезазначений кредит надавався відповідачу на строк до 12 місяців з остаточним терміном повернення -не пізніше 11 березня 2009 року. Вказаним пунктом договору передбачено, що кредит повертається позичальником згідно графіку.

Судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору банк надав відповідачу кредит в сумі 100000 грн. 00 коп., про що свідчить меморіальний ордер № 508441_001 від 13 березня 2008 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 13).

На виконання пункту 3.1 кредитного договору 12 березня 2008 року між позивачем, відповідачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 29/1, за яким останній взяв на себе обов'язок перед банком відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Товариством зобов'язання за кредитним договором № 29 від 12 березня 2008 року, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Також згідно з вищезазначеним пунктом кредитного договору 12 березня 2008 року сторони у справі уклали договір застави майна, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим НОМЕР_1, відповідно до якого відповідач з метою забезпечення належного виконання взятого на себе за кредитним договором зобов'язання передав у заставу банку належне йому на праві власності майно -велику рогату худобу, зазначену в додатку № 1 до цього договору застави.

Судом встановлено, що 27 серпня 2008 року між відповідачем та позивачем підписано додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 29 від 12 березня 2008 року, згідно з якою процентну ставу за наданий кредит було збільшено до 17 відсотків річних.

Додатковою угодою № 2 до кредитного договору № 29 від 12 березня 2008 року, укладеною між сторонами 27 жовтня 2008 року, вказана процентна ставка збільшена до 18 відсотків.

Зміни щодо збільшення відсоткової ставки, погоджені сторонами у вказаних додаткових угодах, також були внесені у договір поруки № 29/1 від 12 березня 2008 року та договір застави майна від 12 березня 2008 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями додаткових угод до договору поруки № 1 від 27 серпня 2008 року (а.с. 23) та № 2 від 27 жовтня 2008 року (а.с. 24), а також додатковим договором до договору застави від 27 серпня 2008 року (а.с. 28).

12 березня 2008 року на виконання пункту 1.2 кредитного договору між банком та позичальником був підписаний графік погашення кредиту № 1 по кредитному договору № 29 від 12 березня 2008 року, за яким Товариство повинно було погасити: до 31 січня 2009 року - 5000 грн. 00 коп., до 28 лютого 2009 року -10000 грн. 00 коп., до 11 березня 2009 року - 85000 грн. 00 коп. Разом 100000 грн. 00 коп. (а.с. 18).

Однак, відповідач, користуючись наданими кредитними коштами, свої зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного повернення суми кредиту не виконав, у зв'язку з чим листами від 12 лютого 2009 року № 24-10 банк звернувся до позичальника та поручителя з вимогою погасити прострочену заборгованість (а.с. 29-30).

Оскільки дані листи залишилися без відповіді, а заборгованість не була погашена, 28 квітня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на майно відповідача, передане в заставу відповідно до умов договору застави від 12 березня 2008 року (а.с. 90). Водночас зі змісту листа відділу державної виконавчої служби Млинівського районного управління юстиції головного управління юстиції в Рівненській області від 4 квітня 2012 року № 115/02-14, копія якого наявна в матеріалах даної справи (а.с. 83), вбачається, що вказаний виконавчий документ був повернутий позивачу згідно з пунктом 6 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке за виконавчим документом слід звернути стягнення.

Також у своїй довідці від 27 квітня 2012 року № 18-06/1567 Банк повідомив суд про те, що 27 жовтня 2011 року Рівненським міським судом Рівненської області було прийнято рішення про стягнення з поручителя -ОСОБА_2 заборгованості по вищезазначеному кредиту в сумі 66409 грн. 37 коп., проте вказана особа в добровільному порядку не здійснювала сплату по кредиту відповідача, а виконавчий лист про стягнення вищезазначеної суми боргу з ОСОБА_2 на момент розгляду даної справи позивачем не було отримано (а.с. 120).

Докази, які б спростували дане твердження позивача, а також факт відсутності заставного майна, у матеріалах даної справи відсутні.

За таких обставин станом на 19 квітня 2012 року заборгованість відповідача по сумі кредиту згідно розрахунку Банку складає 53900 грн. 00 коп.

Крім того, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору по поверненню суми кредиту, позивач (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) на підставі пунктів 4.3.3 та 6.2 кредитного договору просив суд стягнути з Товариства 4333 грн. 12 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу з 19 жовтня 2011 року по 18 квітня 2012 року.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'зана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За пунктом 4.3.3 кредитного договору позичальник зобов'язався точно в строки, обумовлені договором, погашати кредит та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати плату (відсотки) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати спричинені збитки.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач всупереч зазначеним нормам, у встановлені умовами кредитного договору строки своїх зобов'язань з погашення кредиту не виконав.

Так, згідно довідки позивача від 3 квітня 2012 року № 24-24 (а.с. 84) та наданих ним платіжних доручень, заявок на переказ готівки та квитанцій (а.с. 100-119) станом на 3 квітня 2012 року за відповідачем обліковується заборгованість по поверненню кредиту за договором № 29 від 12 березня 2008 року в сумі 53900 грн. 00 коп.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми заборгованості за кредитом, суд дійшов висновку, що він відповідає умовам вказаного кредитного договору, вимогам законодавства України та підтверджується матеріалами справи.

Оскільки в матеріалах даної справи відсутні докази, які б свідчили про погашення кредиту, у тому числі за рахунок поручителя або реалізації заставного майна позичальника, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу є законною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи те, що сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення суми пені, то позовна давність до даної позовної вимоги судом не застосовується.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас пунктом 6.2 кредитного договору сторони передбачили, що за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми кредиту та своєчасній сплаті відсотків за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У зв'язку з тим, що сторони у договорі встановили більш тривалий строк нарахування пені, ніж передбачено частиною 6 статті 232 ГК України, вимога позивача про стягнення суми пені, нарахованої на суму основного боргу з 19 жовтня 2011 року по 18 квітня 2012 року (за 6 місяців до початку розгляду справи по суті), є обґрунтованою та законною.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Банком за вказаний період, відповідає приписам законодавства та умовам договору, підтверджується матеріалами справи, а також є арифметично вірним, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 4333 грн.12 коп. пені також підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, обставин, на які посилається Банк в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростував.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Радівське" (35151, Рівненська область, Млинівський район, село Радів, ідентифікаційний код: 34781394) на користь публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, місто Київ, вулиця Госпітальна, 12-Г, ідентифікаційний код: 00032129) в особі його філії -Рівненського обласного управління публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (33028, місто Рівне, вулиця Симона Петлюри, 16, ідентифікаційний код: 09333401) 53900 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 4333 (чотири тисячі триста тридцять три) грн. 12 коп. пені, а також 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

Повернути публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" (01001, місто Київ, вулиця Госпітальна, 12-Г, ідентифікаційний код: 00032129) в особі його філії -Рівненського обласного управління публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (33028, місто Рівне, вулиця Симона Петлюри, 16, ідентифікаційний код: 09333401) із спеціального фонду Державного бюджету України 8 (вісім) грн. 50 коп. судового збору, сплаченого платіжним дорученням від 18 квітня 2012 року № 44662496.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 8 травня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко