Постанова

від 15.05.2012 по справі 15/332-42/386

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2012 р. Справа № 15/332-42/386 Доповідач -І. А. Плюшко

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка I.A. -головуючого,

Самусенко С.С.,

Саранюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Державного агентства резерву України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2012 року

у справі № 15/332-42/386

господарського суду міста Києва

за позовом Державного агентства резерву України

до Публічного акціонерного товариство "Словважмаш"

про зобов'язання повернути майно, стягнення неустойки, ціна позову 1051576,83 грн.

за участю представників

позивача -Сущук Т.І.

відповідача -Щербачук Я.І.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2004 року Державне агентство резерву України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства "Слов'янський завод важкого машинобудування" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Словважмаш") про зобов'язання повернути майно та стягнення неустойки на загальну суму 1051576,83 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08 лютого 2012 року (судді: Паламар П.І., Балац С.В., Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2012 року (судді: Зеленін В.О., Чорногуз М.Г., Верховець А.А.) у справі №15/332-42/386 відмовлено Державному агентству резерву України у задоволенні позовних вимог повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Державне агентство резерву України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що під час винесення вищезазначених рішення та постанови, судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що публічне акціонерне товариство "Словважмаш" є зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, накопичених на підставі номенклатури накопичення матеріальних цінностей у мобілізаційному резерві на 1986 розрахунковий рік, затвердженої Міністерством важкого машинобудування №173 від 19.09.1988р., а саме: 894,1 т. чавуну ливарного, 8,6 т. швелерів та балок, 0,16 т. сталі сортової нержавіючої без нікеля, 6,88 т. сталі листової нержавіючої, 0,87 т. міді катодної та 5,76 т. сталі листової нержавіючої.

Відповідно до вимоги ст.ст. 4,8 Закону України "Про державний матеріальний резерв", Указу Президента України №603/2001 від 07.08.2001р. "Про Державний комітет України з державного матеріального резерву", Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, затвердженого Указом Президента України №996/2001 від 20.10.2002р. Державне агентство резерву України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

З урахуванням зазначено, а також враховуючи положення ст. 154 Цивільного кодексу УРСР, судами вірно встановлено, що між сторонами по справі виникли відносини з договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані Законом України "Про державний матеріальний резерв", гл. 36 Цивільного кодексу УРСР та гл. 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 1 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв України" передбачено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно частини 4 цієї ж статті визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Згідно п.1 ст.12 зазначеного закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України №516-рт від 13.08.2003р. мобілізаційне завдання на закладення до резерву заявлених позивачем матеріальних цінностей відповідачу в установленому порядку скасоване, а зазначені цінності розброньовані.

Згідно з Актом перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні у ВАТ "Слов'янський завод машинобудування" від 24.09.2003р. встановлено, що останній з 29.05.1996р. по 28.02.2003р. здійснював відчуження наявних у нього цінностей державного резерву. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, Державне агентство резерву України дізналось про порушення своїх прав ще 28.11.2000р. та 14.11.2001р. -за результатами проведення перевірок господарської діяльності відповідача Контрольно-ревізійним відділом у м. Слов'янську.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР, зокрема ст.70, чинну на момент порушення відповідачем договору, якою передбачено, що за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) діють скорочені строки позовної давності тривалістю шість місяців.

З урахуванням того, що у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували поважність причин пропуску позивачем строків позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ст.80 Цивільного кодексу УРСР не передбачено правових підстав для стягнення 105156,83 грн. неустойки з відповідача.

Інші доводи Державного агентства резерву України, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки їм вже була надана правова оцінка судами попередніх інстанцій на підставі наданих сторонами доказів. Окрім того, вони фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 ,111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2012 року зі справи № 15/332-42/386 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С.С. Самусенко

В. І. Саранюк