Рішення

від 17.05.2012 по справі 1048-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

17.05.2012Справа №5002-32/1048-2012

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

До відповідача Комунального закладу Красно гвардійського територіального медичного об'єднання (97000, АР Крим, смт. Красногвардійське, вул.. Тельмана, 9 ідентифікаційний код 37349398).

Про стягнення 65 289,00 грн.

За участю представників:

Від позивача - ОСОБА_2,

Від відповідача - ОСОБА_4, довіреність № 670/021-6 від 26.04.2012р., ОСОБА_5, довіреність № 671/01.6 від 26.04.2012р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Комунального закладу Красно гвардійського територіального медичного об'єднання про стягнення 64 085,00 грн. - суми основного боргу, 354,00 грн. - інфляційних втрат, 850,00 грн. - суми 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 17.04.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, мотивуючи заперечення тим, що між сторонами не існували договірні взаємовідносини. Суму основного боргу відповідач визнав.

Дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Так, як вбачається з матеріалів справи Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (позивач) ( продавець) передав, а Комунальний заклад Красно гвардійського територіального медичного об'єднання ( відповідач) ( покупець) прийняв товар на загальну суму 64 085,00 грн., що підтверджується накладною № 13 від 09.04.2011р. на суму 1 300,00 грн., накладною № 18 від 27.05.2011р. на суму 9 950, 00 грн., № 17 від 27.05.2011р. на суму 3 605,00 грн., № 1 від 22.11.2011р. на суму 19 700,00 грн., № 2 від 08.12.2011р. на суму 9 850,00 грн., № 3 від 19.12.2011р. на суму 9 850,00 грн., № 4 від 23.12.2011р. на суму 9 830,00 грн. ( а.с. 19-22).

Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис у накладних.

Хоча й позивачем не надано довіреностей на отримання товару, проте, оскільки відповідач у судових засіданнях суму основного боргу визнав та не заперечував проти факту отримання товару, суд не ставить під сумнів факт належного виконання позивачем обов'язку щодо передачі товару за вищенаведеними накладними.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Чинним законодавством України не передбачена обов'язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаними обома сторонами накладними.

Пунктом 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічну позицію містить пункт 3 статті 180 Господарського кодексу України, який зазначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, в даному випадку письмова форма правочину виражається у підписаних накладних.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Детально досліджуючи первинні бухгалтерські документи, судом встановлено таке:

Як вбачається з матеріалів справи 13.04.2012р. ( тобто після звернення позивача із позовом до суду) відповідачем сума основного боргу в розмірі 11 583, 78 грн. оплачена ( а.с. 50).

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується наявність заборгованості в розмірі 64 085,00 грн., отже ця сума підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 354,00 грн. інфляційних втрат, 850,00 грн. 3 % річних.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке:

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Не можуть бути прийняті заперечення відповідача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі того, що між сторонами не було договірних взаємовідносин з огляду на наступне:

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Тобто норми діючого законодавства не передбачають обов'язкового закріплення можливості нарахування інфляційних втрат в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2012р. позивачем на адресу відповідача направлена вимога, яка отримана відповідачем 13.03.2012р., що вбачається зі штампу вхідної кореспонденції на екземплярі позивача ( а.с. 41).

При застосування індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 числа відповідного місяця індексується із врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця, що зазначено в «Рекомендаціях відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справи», викладених в Листі Верховного суду України від 03.04.1997р. № 62-97р..

Таким чином, інфляційні втрати за період з 20.03.2012р. по 01.04.2012р. ( дата, якою сам позивач обмежує нарахування інфляційних втрат) не можуть бути нараховані з огляду на те, що інфляція є середньомісячним показником та не можу бути нарахована на період менший ніж 15 днів.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як і індекс інфляції, сума 3% річних нараховується незалежно від існування між сторонами договірних взаємовідносин.

Таким чином, сума 3% річних за період з 20.03.2012р. по 01.04.2012р. повинна бути розрахована наступним чином : 64 085,00 грн. х 12 днів прострочення х 3% / 365 днів = 63, 21 грн.

Отже сума 3 % річних підтверджується матеріалами справи лише в розмірі 63, 21 грн. та підлягає стягненню з відповідача саме в цій сумі.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписи статті 4-7 названого Кодексу твердять про те, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А стаття 43 ГПК передбачає, що Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 500, 00 грн. - на правову допомогу.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як зазначено в коментованій статті, до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

У відповідності до пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Таким чином, діюче законодавство пов'язує витрати сторін в господарському процесі саме із адвокатською діяльністю їх представників та консультантів.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру", дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності та прийняв Присягу адвоката України.

Як вбачається з наданої позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 20.03.2012р. ФОП ОСОБА_6 було прийнято 1 500,00 грн. за юридичні послуги зі складання позову (а.с. 44).

Проте, жодних документів, що підтверджують статус ФОП ОСОБА_6 як адвоката в матеріалах справи не міститься. Більш того, взагалі відсутні будь-які посилання на ФОП ОСОБА_6, як на представника позивача, як того вимагають вищенаведені норми Закону.

За таких обставин, у суду відсутні законні та обґрунтовані підстави для задоволення вимоги позивача щодо компенсації витрат на складання позову.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, як того вимагають приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 78, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального закладу Красно гвардійського територіального медичного об'єднання (97000, АР Крим, смт. Красногвардійське, вул.. Тельмана, 9 ідентифікаційний код 37349398) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 64 085,00 грн. грн. заборгованості, 63, 21 грн. - 3% річних, 1 581, 38 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.05.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 17.05.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гризодубова А.М.