Рішення

від 17.05.2012 по справі 1016-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

17.05.2012Справа №5002-32/1016-2012

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Малого підприємства «Кримдизельсервіс» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Надінського, 15/17 ідентифікаційний код 16322987)

До відповідача Комунального підприємства «Житлово-Експлуатаційного об'єднання Желєзнодорожного району м. Сімферополя» (95006, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Дзюба нова, 13, ідентифікаційний код 05480542)

Про стягнення 12 416, 07 грн.

За участю представників:

Від позивача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 23.03.2012р. у справі.

Від відповідача - ОСОБА_4, довіреність № 35 від 10.01.2012р. у справі.

Обставини справи: Мале підприємство «Кримдизельсервіс» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Комунального підприємства «Житлово-Експлуатаційного об'єднання Желєзнодорожного району м. Сімферополя» про стягнення 11 583, 78 грн. - суми основного боргу, 428, 60 грн. - інфляційних втрат, 403, 69 грн. - суми 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 28.03.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 17.04.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статті 35 Сімейного кодексу України змінено прізвище головуючого судді на Гризодубову .

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, мотивуючи заперечення тим, що між сторонами не існували договірні взаємовідносини. Суму основного боргу відповідач оплатив.

Дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з акту № 5826 від 13.01.2011р. Малим підприємством «Кримдизельсервіс» виконані ремонтні роботи автомобіля КАМАЗ 4323 КО-426 на загальну суму 11 583, 78 грн. ( а.с. 10-11).

Роботи прийняті Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційне об'єднання Желєзнодорожного району м. Сімферополя», про що свідчить підпис та печатка уповноваженої особи в акті та довіреність на отримання робіт ( а.с. 12).

Крім того, факт отримання робіт не заперечується самим відповідачем.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Чинним законодавством України не передбачена обов'язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаним обома сторонами актом здачі - приймання виконаних робіт .

Пунктом 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічну позицію містить пункт 3 статті 180 Господарського кодексу України, який зазначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, в даному випадку письмова форма правочину виражається у підписаному акті.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Детально досліджуючи первинні бухгалтерські документи, судом встановлено таке:

Як вбачається з матеріалів справи 13.04.2012р. ( тобто після звернення позивача із позовом до суду) відповідачем сума основного боргу в розмірі 11 583, 78 грн. оплачена ( а.с. 50).

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження по справі підлягає припиненню в частині стягнення 11 583, 78 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 428, 60 грн. інфляційних втрат, 403, 69 грн. 3 % річних.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке:

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом № 114 від 14.01.2011р. повідомив про те, що зобов'язується оплатити суму по рахунку протягом 10 календарних днів.

Таким чином, інфляційні втрати повинні бути нараховані на суму заборгованості починаючи із лютого 2011 року та сума інфляційних втрат повинна обраховуватися наступним чином:

інфляційні втрати = ( (11 583,78 грн. х 100,9 х 101,4 х 101,3 х 100,8 х 100,4 х 98,7 х 99,6х 100,1 х 100,0 х 100,1 х 100,2 х 100,2 х 100,2 х 100,3 ) / 100 ) - 11 583,78 грн. = 492, 46 грн.

Таким чином сума інфляційних втрат за період з лютого 2011 року по березень 2012 року підтверджується матеріалами справи в розмірі 492, 46 грн., проте оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 428, 60 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних за період з 25.01.2012 року по 23.03.2012р. повинна бути розрахована наступним чином : 11 583, 78 грн. х 424 дня прострочення х 3% / 365 днів = 403,69 грн.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписи статті 4-7 названого Кодексу твердять про те, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А стаття 43 ГПК передбачає, що Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судовий збір покладається на відповідача, як того вимагають приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 1-1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-Експлуатаційного об'єднання Желєзнодорожного району м. Сімферополя» (95006, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Дзюба нова, 13, ідентифікаційний код 05480542) на користь Малого підприємства «Кримдизельсервіс» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Надінського, 15/17 ідентифікаційний код 16322987) 403,69 грн. - 3% річних, 428, 60 грн. інфляційних втрат, 1 609, 50 грн. судового збору.

3. В іншій частині провадження у справі припинити.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.05.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 17.05.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гризодубова А.М.