Постанова

від 07.05.2012 по справі 1235/12/2170

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2012 р. Справа № 2-а-1235/12/2170 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Анісімова О.В.,

при секретарі: Блащук В. В.,

за участю:

представника позивача - Тищенка А. В.,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Білозерського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

встановив:

Білозерський районний центр зайнятості (далі - позивач або БРЦЗ) звернувся до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач або ОСОБА_2) про повернення коштів матеріального забезпечення у розмірі 14044,37 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ОСОБА_2 всупереч положень Законів України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 № 803-ХІІ (далі - Закон № 803-ХІІ) та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (далі - Закон № 1533-ІІІ), будучи фізичною особою-підприємцем, тобто зайнятою особою, отримав статус безробітного та допомогу по безробіттю на загальну суму 14044,37 грн.

У зв'язку, з цим на підставі ч.3, ст.36 Закону №1533-ІІІ ОСОБА_2 було зобов'язано повернути БРЦЗ суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг у розмірі 14044,37 грн. Однак в добровільному порядку ОСОБА_2, відмовився повертати зазначенні кошти, що обумовило звернення до суду з позовом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, суду пояснив наступне.

Так, 20.08.2009 до БРЦЗ звернувся ОСОБА_2 за допомогою у працевлаштуванні. У заяві про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю від 20.08.2009, відповідачем вказано, що він не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. Однак, відповідач приховав той факт, що він зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності з 07.05.1998. Приховування ОСОБА_2 зазначеної обставини призвело до неправомірної виплати йому допомоги по безробіттю за період з 20.08.2009 по 02.06.2010 в сумі 13983,36 грн. та надання послуг з професійного навчання на суму 61,01 грн. Таким чином, оскільки відповідач був зайнятою особою та приховав даний факт при постановці на облік його як безробітного, сума виплаченого йому матеріального забезпечення та вартість наданих соціальних послуг має бути ним відшкодована. Однак, станом на момент подачі позову кошти в рахунок погашення заборгованості до БРЦЗ не надходили.

Відповідач та його представник заперечили проти позовних вимог у повному обсязі, при цьому суду пояснили наступне.

Так, у червні 2009 р. ОСОБА_2 звільнився з посади головного інженера відкритого акціонерного товариства "Херсонобленерго", у серпні 2009 р. став на облік до БРЦЗ як безробітний. Загалом на обліку перебував з серпня 2009 р. по червень 2010 р. Проти факту реєстрації ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця не заперечували. Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 219 "Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних" (далі по тексту - Порядок реєстрації) встановлено, що при постановці на облік як безробітної особа повинна особисто зазначити той факт, що вона займається іншими видами діяльності, які виключають можливість отримувати допомогу по безробіттю. Однак, відповідач власноруч таких відомостей не повідомляв, а підписував виключно роздрукований бланк відповідної заяви. Сам факт державної реєстрації як фізичної особи-підприємця не дає підстав вважати особу зайнятою. Так, зайняття підприємницькою діяльністю є правом фізичної особи, а не обов'язком. Тому сама державна реєстрація є наданням фізичній особі такого права, однак не свідчить про той факт, що особа безпосередньо її здійснює та отримує дохід від неї. Згідно копій декларацій фізичної особи-підприємця за 2009-2011 рр. відповідач не отримував доходів від здійснення підприємницької діяльності.

Крім цього, відповідно до вимог Порядку реєстрації, а також Законів № 803-ХІІ та №1533-ІІІ позивач повинен дотримуватись вимог щодо обміну інформацією стосовно осіб, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні. Згідно із п. 2.2 розділу 2 "Порядку обміну інформацією" Державний центр зайнятості щоквартально протягом 10 календарних днів після закінчення кварталу, наступного за звітним, направляє запит зазначеним у цьому порядку органам. На запит центру зайнятості відповідні органи протягом 10 робочих днів надають відповідь.

Також, Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62 (далі по тексту - Порядок розслідування) встановлено, що перевірка проводиться у разі, коли подані застрахованою особою документи дають їй право на одержання допомоги по безробіттю. Для проведення перевірки центри зайнятості взаємодіють з органами державної податкової служби та пенсійного фонду України шляхом обміну інформацією, у тому числі щодо доходів застрахованої особи від підприємницької діяльності. За результатами звірки повинен складатись акт і у разі недостовірності повідомлених особою даних, на підставі яких їй призначено виплату допомоги по безробіттю, її ознайомлюють з актом під підпис та така особа знімається з обліку як безробітна.

При цьому, п. 20 Порядку реєстрації встановлено, що перевірка виявлення недостовірності даних проводиться тільки під час перебування особи на обліку, як безробітного. Однак, позивач здійснив зазначену перевірку після зняття ОСОБА_2 з обліку як безробітного, що свідчить про те, що він не виконав своїх обов'язків, передбачених законодавством України. Крім цього, відповідач не був ознайомлений під особистий підпис та йому не надано примірника акту перевірки. Тому, він не мав відомостей щодо дотримання БРЦЗ вимог процедури розслідування. В свою чергу, це свідчить, що позивач не зазначає, чи має він відомості з органів державної податкової служби та органів Пенсійного фонду України щодо отримання доходів від здійснення підприємницької діяльності за період перебування на обліку в центрі зайнятості. Не надано ним таких доказів і до позовної заяви, в обґрунтування своїх доводів він обмежився лише посиланням на факт реєстрації ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця.

Також, представник відповідача зазначила, що строки звернення до суду із зазначеним позовом спливли, оскільки з дня зняття відповідача з обліку у БРЦЗ минуло 18 місяців, тоді як КАС України встановлено шестимісячний строк з дня виникнення підстав, які фактично мали місце у червні 2010 р.

Підсумовуючи вищевикладене, представник відповідача зазначила, що позивачем не доведено те, що під час перебування на обліку як безробітній ОСОБА_2 отримав дохід від підприємницької діяльності. Відповідач мав всі законні підстави отримувати допомогу по безробіттю як застрахована особа, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, у судовому засіданні відповідач зазначив, що у 2001 р. звертався до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області із заявою про припинення підприємницької діяльності та здав свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

З метою перевірки даного факту судом направлено відповідний запит до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби (далі по тексту - ДПІ). Відповідно до змісту наданої відповіді, у 2011 р. ОСОБА_2 із заявою про припинення підприємницької діяльності до ДПІ не звертався, свідоцтва про реєстрацію фізичної особи-підприємця не здавав. У ДПІ як платник податків ОСОБА_2 зареєстрований з 08.05.1998. З цього часу та до 2005 року включно він здавав звіти суб'єкта малого підприємництва фізичної особи-платника єдиного податку. ДПІ здійснено перевірку ОСОБА_2 з питань своєчасного подання звітів про фінансову діяльність суб'єкта підприємницької діяльності за періоди з 01.01.2006 по 13.11.2008 та з 06.09.2008 по 06.09.2011, про що складені акти № 257/17-028/НОМЕР_1, № 346/170028/НОМЕР_1. За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_2 декларації про доходи до ДПІ не надавались. 21.07.2011 державним реєстратором внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців рішення фізичної особи про припинення підприємницької діяльності.

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив факт звітування ним до ДПІ про свої доходи з 08.05.1998 року по 2005 рік.

Крім цього, заслухавши зміст заперечень на позов відповідача та його представника, представник позивача зазначила, що БРЦЗ на момент поставки на облік як безробітного ОСОБА_2 не мав технічної можливості здійснити з органами державної податкової служби та пенсійного фонду України обмін інформацією, у тому числі щодо доходів застрахованої особи від підприємницької діяльності.

Заслухавши пояснення сторін та розглянувши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі виходячи з наступного.

Законами України № 803 та № 1533 встановлено правовий статус центрів зайнятості, безробітних, умови надання статусу безробітного та їх соціальний захист.

Згідно із ст.12 Закону №1533 виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття контролює правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводить розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду. Пунктом 3 Порядку розслідування обов'язок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення виконують районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Таким чином, з вищевикладеного слідує, що БРЦЗ має право проводити перевірки достовірності страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, приймати відповідні рішення за результатами перевірок та звертатись до адміністративного суду з позовом про повернення коштів матеріального забезпечення.

Відповідно до ст. 2 Закону № 803-ХІІ безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Згідно із ст. 6 Закону № 1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі по тексту - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи, а також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних. Порядок реєстрації осіб як безробітних та умови надання їм забезпечення встановлені розділом V Закону № 1533-ІІІ.

Громадянин України ОСОБА_2 20.09.2009 звернувся до БРЦЗ із заявою, відповідно до змісту якої просив до вирішення питання щодо його працевлаштування надати статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю. Крім цього, у зазначеній заяві відповідач підтвердив те, що на той момент не був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займався, пенсії не отримував, на отримання пенсії за віком, в тому числі і на пільгових умовах, а також пенсії за вислугою років не мав права. Допомогу по безробіттю просила виплачувати один раз на місяць.

На підставі заяви ОСОБА_2 присвоєно статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю. Відповідно до змісту позову та заперечень, а також усних пояснень у судовому засіданні, обидві сторони визнали, що відповідач перебував на обліку у БРЦЗ як безробітний з серпня 2009 р. по червень 2010 р. включно. У суду не виникає сумніву у достовірності даного факту, а тому, оскільки він визнаний та не оспорений сторонами під час судового розгляду справи, він не підлягає доказуванню виходячи з вимог ч. 3 ст. 72 КАС України.

Виходячи з законодавчого визначення безробітної особи, що наведене вище, та ст. 22 Закону № 1533, рішення про присвоєння правового статусу безробітного та призначення йому допомоги по безробіттю може прийматись органами державної служби зайнятості у випадку, якщо особа, що звертається із відповідною заявою, відповідає наступним вимогам: є працездатним громадянином працездатного віку; через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів; зареєстрована в службі зайнятості як така, що шукає роботу, готова та здатна приступити до підходящої роботи; протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювала на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачувала страхові внески, має право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу. Так, відповідно до даних, зазначених ОСОБА_2 у своїй заяві до БРЦЗ, копія якої міститься у матеріалах справи, та скріплених його підписом, на момент звернення до БРЦЗ для надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю він відповідав визначеним для цього законом умовам. Факт подання ним такої заяви визнається ним відповідно до змісту заперечень.

Згідно із ст. 36 Закону № 1533-ІІІ застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Виходячи з того, що ст. 1 Закону № 803-ХІІ фізичні особи-підприємці віднесені до зайнятого населення, реєстрація особи як суб'єкта підприємницької діяльності є обставиною, що впливає на умови виплати матеріального забезпечення, а тому безробітний зобов'язаний повідомляти державну службу зайнятості про набуття статусу підприємця. Разом з тим, відповідно до змісту копії довідки державного реєстратора від 06.12.2011 № 01-2/152, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 07.05.1998, відповідно до копії довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 20.07.2011 до реєстру внесено рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності. Тобто, на момент перебування на обліку у БРЦЗ ОСОБА_2 мав статус фізичної особи-підприємця та не пройшов встановленої законом процедури для припинення цього статусу. Про дану обставину відповідач не повідомив БРЦЗ, чим порушив свій обов'язок своєчасно повідомляти службу зайнятості про обставини, що впливають на умови виплати йому забезпечення.

Відповідно до ч. 3, ст. 36 Закону № 1533-ІІІ сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Таким чином, оскільки зазначені обставини мали місце до моменту взяття відповідача на облік у БРЦЗ як безробітного, сума матеріального забезпечення та вартість соціальних послуг, відповідно, виплачених та наданих йому, повинна бути повернута ним за весь період часу перебування на обліку, відповідно, з серпня 2009 р. по червень 2010 р. у розмірі 13983,36 грн. виплаченої матеріальної допомоги та 61,01 грн. вартості навчання (під час перебування на обліку відповідач направлений на підвищення кваліфікації до Кримського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості, що, зокрема, підтверджується копією договору від 27.04.2010 № 210210042700061 від 27.04.2010, який підписаний від імені відповідача) . Всього витрати БРЦЗ на виплату матеріальної допомоги та надання соціальних послуг склали 14044,37 грн. Виплата вказаних сум підтверджується довідкою БРЦЗ № 210211267 від 20.10.2011 та довідкою Кримського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості № 770 від 20.12.2011.

Згідно із Порядком розслідування, у випадку, якщо до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації, він повинен провести розслідування достовірності настання страхового випадку щодо такої особи. Результати перевірки оформлюються актом.

08.12.2011 БРЦЗ проведено перевірку достовірності страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" стосовно ОСОБА_2 За результатами перевірки складено акт № 192, відповідно до висновків якого виявлено порушення з боку відповідача, що полягає у перебуванні її на обліку у БРЦЗ у статусі безробітного в той час, коли він мав статус фізичної особи-підприємця. На підставі акту прийнято рішення повернути кошти матеріального забезпечення, надані ОСОБА_2 як допомога по безробіттю у розмірі 13983,36 грн. та вартість соціальних послуг у розмірі 61,01 грн.

Відповідно до п. 7 Порядку розслідування протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти. Зазначене повідомлення направлене ОСОБА_2 Згідно змісту копії його відповіді (вхідна дата БРЦЗ 21.12.2011 № 01-3361) відповідач відмовився сплачувати вказаний борг на підставі тих же міркувань та доводів, якими він обґрунтовував заперечення проти позову.

Таким чином, суд вважає, що сума матеріального забезпечення та вартість наданих соціальних послуг, що виплачувались та надавались БРЦЗ ОСОБА_2, підлягає стягненню з останнього у повному обсязі. При цьому,суд не погоджується з доводами та запереченням відповідача виходячи з наступного.

Зокрема, одним з доводів відповідача проти позову є те, що він особисто не вказував дані про не зайняття ним видами діяльності, що виключають постановку на облік як безробітного, а підписував лише роздрукований з відповідною інформацією бланк. Суд не погоджується з таким твердженням, оскільки в даному випадку не має значення, яким способом вказана зазначена інформація. Вимоги щодо осіб, які можуть бути визнані безробітними, встановлені Законом № 1533 та є однаковими для всіх осіб. Тому співробітники БРЦЗ використовують відповідний шаблон заяви для осіб, що відповідають таким вимогам. Завдяки цьому пришвидшується робота з відвідувачами центру зайнятості та це жодним чином не порушує права та свободи осіб. Крім того, відповідно до ст. ст. 19, 21 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Таким чином, ОСОБА_2 при підписанні такої заяви мав можливість ознайомитись із її змістом і у випадку його незгоди із змістом запропонованого бланку самостійно скласти заяву потрібного йому змісту. Натомість, він підписав наданий йому бланк, чим підтвердив свою згоду із такою інформацію та підтвердив свій статус незайнятої особи.

Крім цього, на думку відповідача, факт реєстрації особи фізичною особою-підприємцем ще не свідчить про ті факти, що вона отримувала доходи від такої діяльності, займалася такою діяльністю взагалі і, відповідно, мала статус зайнятої особи у зв'язку із цим. Суд звертає увагу на ту обставину, що ані положення Закону № 1533, ані положення будь-якого іншого закону, що регулюють відносини підприємницької діяльності, не ставить у залежність реєстрацію та наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності від фактичного її здійснення. Так, виходячи із визначення підприємництва, встановленого ст. 42 Господарського кодексу України, це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, набуваючи статусу суб'єкта підприємницької діяльності фізична особа має усвідомлювати усі можливі ризики та усі можливі зобов'язання, які можуть виникнути у неї у зв'язку із набуття такого статусу, у тому числі обов'язків, що випливають із припинення свого статусу фізичної особи-підприємця. При цьому у зв'язку із наявністю механізму офіційного опублікування нормативно-правових актів та їх загальнодоступністю презюмується, що кожна особа знає свої права та обов'язки, у тому числі і фізична особа-підприємець. Будь-які посилання на недосконале знання визначеного законом порядку не можуть судом прийматись. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Крім цього, п. б) ч. 3 ст. 1 Закону № 803 фізичні особи-підприємці віднесені до зайнятого населення. Це означає, що сама наявність у фізичної особи статусу суб'єкта підприємницької діяльності достатня для визнання її зайнятою особою. Отже, законодавець презюмує зайнятість таких осіб, навіть якщо по факту вони доходів і не отримують.

Посилання відповідача на факт подання ним до ДПІ заяви про припинення підприємницької діяльності та здачі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємці перевірено судом шляхом надіслання відповідного запиту до ДПІ. Згідно із змістом наданої відповіді ОСОБА_2 до ДПІ із вказаною заявою не звертався, свідоцтво фізичної особи-підприємця не здавав, декларації про доходи платника єдиного податку подавав до 2005 р. включно, що свідчить про усвідомлене здійснення ним в цей період підприємницької діяльності. Також, ДПІ перевірено подання відповідачем подання податкових декларації про доходи. Актами перевірок встановлено, що ОСОБА_2 за періоди з 01.01.2006 по 13.11.2008 та з 06.09.2008 по 06.09.2011 податкових декларацій не подавав. Згідно відміток ДПІ про отримання податкових декларацій ОСОБА_2 за 2009-2011 рр. всі вони здані до ДПІ у вересні 2011 р. Копії зазначених декларацій додані відповідачем до заперечення проти позову. Таким чином, це підтверджує той факт, що відповідач знав про наявність у нього статусу фізичної особи-підприємця. Крім того, вище суд вже зазначив, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Тому відповідач повинен був знати про порядок припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та пересвідчитись у закінченні цієї процедури у випадку, якщо він звертався із заявою про припинення підприємницької діяльності. Жодних доказів на підтвердження цього факту зі сторони відповідача не надано.

Щодо порушення БРЦЗ підстав та процедури перевірки достовірності страхового випадку, що мали місце з точки зору відповідача, суд зазначає наступне. Так, правовий інститут повернення коштів матеріального забезпечення у випадку порушення або невиконання застрахованими особами своїх обов'язків, запроваджений Законом № 1533, спрямований на забезпечення цільового використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку із безробіттям. Це, зокрема, виражається у обов'язку застрахованих осіб своєчасно повідомляти державну службу зайнятості про обставини, що випливають на виплату їм матеріального забезпечення. При цьому, до повернення цих коштів Законом № 1533 не встановлено жодної умови - це є обов'язком застрахованої особи, що винна у порушенні своїх обов'язків. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону № 1533 до стягнення будь-яких видів заборгованості перед Фондом строки давності не застосовуються. Такі вимоги до перевірки достовірності страхових випадків, як обмін інформацією з органами державної податкової служби та Пенсійного фонду України, а також проведення перевірки під час перебування особи на обліку, обмежили можливості робочих органів Фонду щодо повернення незаконно виплачених коштів матеріального забезпечення. Більше того, вони прямо суперечать нормі про незастосування строку давності до стягнення будь-якої заборгованості перед Фондом. Однак, Порядок розслідування є підзаконним нормативно-правовим актом і у порівнянні з Законом № 1533 він має нижчу юридичну силу. Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким чином, у даному разі суд повинен застосувати норми Закону № 1533 як акту вищої юридичної сили, які не ставлять до порядку перевірок достовірності страхових випадків таких вимог, які передбачені Порядком розслідування. При цьому провівши системний аналіз положень Закону №1533 та Порядку розслідування суд вважає, що при повернення незаконно виплачених коштів матеріального забезпечення необхідно виходити саме із факту отримання особою незаконно таких коштів, а не із моменту виявлення цього факту, так як в іншому разі особа, яка порушила норми права уникнула б юридичну відповідальність за це.

Порушення процедурних питань посадовими особами БРЦЗ при проведенні відповідних перевірок та розслідування свідчить про низький рівень їхньої виконавчої дисципліни. Зазначене не може звільняти застраховану особу від обов'язку повернути незаконно отриману суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг.

Також, відповідач зазначав, що БРЦЗ порушено строки звернення з позовом до суду щодо стягнення вказаної заборгованості. Однак, вище суд вже зазначив, що до стягнення будь-якої заборгованості перед Фондом строки давності не застосовуються відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону № 1533, норми якого є спеціальними в розумінні ч. 2 ст. 99 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Під час судового розгляду позивач як суб'єкт владних повноважень надав достатньо доказів, що підтверджують його позовні вимоги. При цьому, заперечення відповідача суд визнав такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та жодним чином не спростовують позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст. 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив :

Позов Білозерського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Білозерського районного центру зайнятості суму заборгованості до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у розмірі 13983 (тринадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн. 36 коп. (на р/р №37173304900016, УДК по Херсонській області, МФО 852010, код ОКПО 50040400) та витрати на професійне навчання у сумі 61 (шістдесят одна) грн. 01 коп. (на р/р №37173130201123, код ЗКПО 24040978, банк ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 травня 2012 р.

Суддя Анісімов О.В.

кат. 10.2.3