Рішення

від 10.11.2008 по справі 9746-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

9746-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 309

РІШЕННЯ

Іменем України

10.11.2008Справа №2-22/9746-2008

10 листопада 2008 року                     Справа №2-22/9746-2008

За позовом           Приватного підприємства «Югіня»  (95050, м.Сімферополь, вул.Никанорова,9)

до

третя особа           Гаспринської селищної ради (98660, м.Ялта, смт.Гаспра, вул.Н.Тамарли, 6/24)

Ялтинський гірсько-лісний заповідник при Республіканському комітеті АР Крим по лісовому та мисливському господарству

(98600, м.Ялта, с.Советське, Волоське шосе, а/с 314)

про           визнання  незаконним та скасування рішення, визнання права на складання проекту

          Суддя: Калініченко А.А.

Представники сторін:           

позивача :          Зорін А.Є.- представник, дов від 03.10.2002 р.   

відповідача:

третьої особи:          не з'явився

не з'явився

Позивач – Приватне підприємство «Югіня» - звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Гаспринської селищної ради, в якій просить визнати незаконним рішення 5-ої сесії 5-го скликання Гаспринської селищної ради «Про скасування раніше наданих рішень Гаспринської селищної ради» за №25 від 31.07.2006 та скасувати його, а також визнати за Приватним підприємством «Югіня» (Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Никанорова 9, поштовий індекс 95050; Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 за №433454. Ідентифікаційний код юридичної особи №32319332) право на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва пансіонату відпочинку сімейного типу в смт. Гаспра, район Алупкінського шосе 8 орієнтовною площею 2 га.

Відповідач та третя особа явку представників у судове засідання не забезпечили.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, у повному обсязі.

У порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався у зв'язку із неявкою представника  відповідача.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення  представника  позивача, суд

встановив:

Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Гаспринської селищної ради, в якій просить визнати незаконним рішення 5-ої сесії 5-го скликання Гаспринської селищної ради «Про скасування раніше наданих рішень Гаспринської селищної ради» за №25 від 31.07.2006 та скасувати його , а також визнати за Приватним підприємством «Югіня» (Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Никанорова 9, поштовий індекс 95050; Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 за №433454. Ідентифікаційний код юридичної особи №32319332) право на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва пансіонату відпочинку сімейного типу в смт. Гаспра, район Алупкінського шосе 8 орієнтовною площею 2 га.

На підставі звернення Приватного підприємства «ЮГІНЯ» до Гаспринської селищної ради із клопотанням про надання в оренду земельної ділянки Гаспринською селищною радою 03 лютого 2006 року на 40-ій сесії  4-го скликання було прийнято рішення за №32, відповідно до якого Приватному підприємству «ЮГІНЯ» було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва пансіонату відпочинку сімейного типу в смт. Гаспра, район Алупкінського шосе 8 орієнтирною площею 2га для будівництва курортно - рекреаційного комплексу.

  Надалі 31 липня 2006 року на 5-ій сесії 5-го скликання Гаспринської селищної ради було прийнято рішення за №25 згідно з яким було вирішено скасувати рішення Гаспринської селищної ради прийняте на 40-ій сесії 4-го скликання за № 32 від 03.02.2006 «Про надання Приватному підприємству «ЮГІНЯ» дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою: смт. Гаспра в районі Алупкінське шосе 8».

  Оскаржене рішення вмотивоване перевищенням Гаспринською селищною радою своїх повноважень при прийнятті рішення яким Приватному підприємству «Югіня»  надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки на землях Ялтинського гірсько-лісового заповідника. Даний висновок було зроблено на підставі докладу землевпорядника Гаспринської селищної ради.

Незважаючи на те, що відповідачем за позовними вимогами виступає орган місцевого самоврядування, матеріально-правові відносини з яких виник спір не є публічно-правовими, а спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що справа адміністративної юрисдикції це - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з зазначених норм процесуального законодавства ключовим критерієм для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів є не суб'єктний склад спору, а характер правовідносин, з яких виник цей спір.

Такий висновок підтверджується позицією Верховного Суду України, викладеною в листі №3.2. – 2005 від 26.12.2005, оскільки Верховний Суд України зазначив, що необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій», та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень. Аналогічні положення містяться у пункті 5.2 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України № 04-5/120 від 27.06.2007 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Владність правовідносин, з яких виник спір означає, що суб'єкти цих правовідносин не є юридичної рівними, але один суб'єкт (суб'єкт влади) може власно керувати поведінкою іншого (об'єкта влади), спонукаючи останнього вчинити певні дії, або утриматись від вчинення певних дій, всупереч волі об'єкта влади.

Відповідно до частини 2 статті 2, статей 169, 172 Цивільного кодексу України суб'єктом цивільно-правових відносин може виступати відповідна територіальна громада, яка діє через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтями 9, 10, 11, 12 Земельного кодексу України також визначені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо розпорядження земельними ресурсами.

Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України, земельні правовідносини будуються на засадах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Зміст, правовий режим та порядок здійснення прав на земельні ресурси визначений Розділом III  «Права на землю» Земельного кодексу України.

Порядок набуття фізичними та юридичними особами прав на земельні ділянки детально врегульований положеннями Розділу IV «Набуття і реалізація прав на землю» Земельного кодексу України, зокрема статтями 123, 124 Земельного кодексу України, статтями  Закону України «Про оренду землі».

Аналіз правових відносин, що виникають у зв'язку з наданням земельної ділянки в оренду з моменту подання відповідної заяви і складення акту вибору земельної ділянки і до моменту укладення договору оренди свідчить про те, що ці відносини не мають владного управлінського характеру, адже положення Земельного кодексу України не наділяють відповідні органи місцевого самоврядування правом владно спонукати суб'єкта господарювання, якій бажає одержати земельну ділянку до вчинення певних дій, або утримання від цих дій. В той же час орган місцевого самоврядування виступає в цих правовідносинах не як суб'єкт влади, а як власник природного ресурсу, який реалізує вольовий акт розпорядження цих ресурсом.

Одночасно, суд вбачає у правових відносинах, що виникли між сторонами ознаки цивільно-правових відносин з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Цивільний кодекс України також містить статтю 9 «Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин» згідно з якою положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже із змісту положень чинного законодавства (статті 1, 9 ЦК України) вбачається, що правові відносини, що пов'язані із використанням природних ресурсів не є тотожними податковим, бюджетним та іншим відносинам, які ґрунтуються на владному підпорядкуванні одного суб'єкта іншому.

Статтею 181 ЦК України до об'єктів цивільних прав в якості об'єктів нерухомості віднесені земельні ділянки, а главою 58 ЦК України «Найм  (оренда)» передбачений такий вид цивільно-правового договору, як найм (оренда) земельної ділянки.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» прямо передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Таким чином, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України правові відносини, що пов'язані з купівлею-продажем, міною, орендою земельних ділянок розглядаються як цивільно-правові, а положення Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про плату за землю» і т.п., як спеціальні норми, якими регламентовані ці положення.

На підтвердження цього висновку свідчить факт прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку  з прийняттям Цивільного кодексу України» №997-V від 27.04.2007 року, яким Земельний кодекс України приведений у відповідність з Цивільним кодексом України, зокрема змінений порядок встановлення земельного  сервітуту, передбачений договір суперфіцію, змінені положення щодо переходу права на земельну ділянку у зв'язку з переходом права на будівлю або споруду і т.п.

Враховуючи викладене вище, господарський суд вважає за можливе розглядати спір, що виник між сторонами в порядку господарського судочинства.

 Стосовно заявлених позивачем вимог, суд вважає, що оскаржене рішення суперечить вимогам чинного законодавства, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача по справі, а відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню виходячи з наступного.  

 Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

 Відповідно до ст.ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад є врегулювання земельних правовідносин, зокрема, до яких відноситься надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.

 Порядок передачі земельних ділянок в оренду, а також порядок укладання договору оренди землі визначено ст. 16 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання).

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена отримати в користування земельної ділянки подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, які за результатами розгляду заяви, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, приймають рішення про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки. Після складання проекту відведення  Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до статей 22, 50 Закону України «Про землеустрій», п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» за №677 від 26.05.2004, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок та розробляється в тому числі на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку окрім іншого включає до себе матеріали польових геодезичних робіт і план земельної, складений за результатами кадастрової зйомки.

Статтею 1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» надане поняття кадастрової зйомки як комплекс робіт, спрямованих на вивчення необхідних топографічних елементів місцевості щодо пунктів геодезичної мережі (зокрема меж землеволодінь, землекористувачів з їх найменуваннями, кількісними та якісними показниками) і нанесення їх на планшет для створення планів (карт), що служать основою для різних кадастрів.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, виходячи з визначення поняття – проект землеустрою, як сукупності нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років (ст. 1  Закону України «Про землеустрій»), вбачається, що фактично встановлення категорії земельної ділянки, проектованої до відведення можливо лише на стадії складання проекту відведення, при його погодженні з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та складанні таких матеріалів, як експлікація земельних угідь, викопіювання з чергової кадастрової карти території Гаспрінської селищної ради із зазначення місцерозташування земельної ділянки, креслення меж землекористувань, у яких здійснюється вилучення земель, креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру, які є обов'язковою складовю проекту відведення земельної ділянки.

Матеріали попереднього узгодження місцерозташування та розміру земельної ділянки для будівництва пансіонату відпочинку сімейного типу Приватного підприємства  «Югіня» за адресою: смт. Гаспра, район Алупкінське шосе 8 не узгодженні головним архітектором м. Ялта, начальником Ялтинского міського управління земельних ресурсів, керівником Південно-Кримської регіональної інспекції з охорони навколишнього природного середовища, головним лікарем СЄС м. Алупка, а відтак, висновок про віднесення витребуваної ПП «Югіня» земельної ділянки до земель Ялтинского гірського-лісового заповідника є передчасним.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначено Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

Так, відповідно до ст. 3 названого Закону, до природно-заповідного фонду України, окрім всього іншого належать природні території та об'єкти - природні заповідники; порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначено ст.ст. 51-53 Закону.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Указом Президента України за №1258/2004 від 18 жовтня 2004 року «Про затвердження меж Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника» було вирішено затвердити межі Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника відповідно до результатів інвентаризації його земель, проведеної Державним комітетом України по земельних ресурсах, загальною площею 14176 гектарів, визначеною постановою Ради Міністрів Української РСР від 20 лютого 1973 року № 84.

Указом Президента України за №780/2005 від 12 травня 2005 року було вирішено скасувати Указ Президента України від 18 жовтня 2004 року № 1258.

Таким чином, на момент звернення до суду із позовною заявою, так само як на момент прийняття відповідачем спірного рішення межі Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника не затверджені, а відтак посилання на їх існування безпідставні та не можуть бути прийняти до уваги.

Так під порушеним правом, в його об'єктивному аспекті розуміється порушення правових норм гарантованих законом, які регулюють спірні правовідносини, суб'єктивний зміст порушеного права знаходиться свій прояв в порушені правових норм, які надають певні правові можливості позивачеві (ст. 93 Земельного кодексу України - суб'єктами права оренди на землю, в тому числі але не виключно є юридичні особи – які здійснюють щодо них право володіння, користування), при цьому не визнається право конкретної особи, як суб'єкта земельних правовідносин, яка повинна звертатись до суду за захистом свого особистого порушеного права.

Порушення права невід'ємно тягне за собою й порушення свободи особи, оскільки ці дві категорії в правовому розрізі, взаємно пов'язані та розуміють під собою певну правову можливість особи, яка реалізується в певних правовідносинах, вони є невід'ємними, визнається та забезпечується державою.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) справа №1-10/2004 від 01 грудня 2004 року, під поняттям  "охоронюваний законом інтерес", що вживається  в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Під порушеним інтересом вважаємо прагнення ПП «ЮГІНЯ» реалізувати правові можливості щодо складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за адресою: смт. Гаспра в районі Алупкінське шосе 8 та в подальшому володіння та користування нею на умовах оренди.

Таким чином, за відсутності встановлених меж Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, встановлення в натурі (на місцевості) меж витребуваної позивачем земельної ділянки, висновки зробленні в оскаржуваному рішенні є передчасними, а рішення незаконним та необгрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто даний конституційно закріплений принцип діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування – принцип законності, - визначає, що останні в своїй діяльності діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, в іншу чергу вихід за межі наданих законом повноважень та прийняття рішення, яке суперечить вимогам Конституції та Законів України тягне за собою юридичну відповідальність у формі визнання незаконним та скасування протиправного рішення.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлено, що спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема: визнання права, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

Приймаючи до уваги викладене, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Виробничого кооперативу «Літнє містечко»  є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 49,  82 –85 ГПК України, суд

вирішив:

1.  Позов  задовольнити.

          2.  Визнати незаконним рішення 5-ої сесії 5-го скликання Гаспринської селищної ради «Про скасування раніше наданих рішень Гаспринської селищної ради» за №25 від 31.07.2006.

          3. Скасувати рішення 5-ої сесії 5-го скликання Гаспринської селищної ради «Про скасування раніше наданих рішень Гаспринської селищної ради» за №25 від 31.07.2006.

 4. Визнати за Приватним підприємством «ЮГІНЯ» (Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Никанорова 9, поштовий індекс 95050; Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 за №433454. Ідентифікаційний код юридичної особи №32319332) право на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва  пансіонату відпочинку сімейного типу в смт. Гаспра, район Алупкінського шосе, 8, орієнтовною площею 2 га.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Калініченко А.А.