Рішення

від 20.11.2008 по справі 20/244пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/244пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

20.11.08 р.                                                                                                       Справа № 20/244пд                               

Колегія суддів господарського суду Донецької області у складі: Донець  О.Є. (головуючий), Ломовцева Н.В., Мальцев М.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Дочірнього підприємства „Будівельно-монтажне управління „Кураховеенергобуд” Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбасенергобуд”, м.Курахове

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбасенергобуд”, м.Донецьк

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю „Променергобуд”, м.Курахове

про визнання недійсним договору

За участю представників:

від позивача: Жмайло О.І. - ліквідатор

від відповідача-1: не з»явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області звернулось Дочірнє підприємство „Будівельно-монтажне управління „Кураховеенергобуд” Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбасенергобуд”, м.Курахове, із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбасенергобуд”, м.Донецьк, та до Товариства з обмеженою відповідальністю „Променергобуд”, м.Курахове, про визнання недійсним з моменту вчинення договору № 25/07 уступки права вимоги від 25.07.2006 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Донбасенергобуд” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Променергобуд” (далі-Договір).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що за спірним договором відповідачем-1 відповідачеві-2 уступалося право вимоги виконання позивачем договору поставки товарно-матеріальних коштовностей № 101л від 15.05.01 р., який позивачем з відповідачем-1 не укладався, на приписи Цивільного кодексу України, на Роз'яснення Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, на постанову Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, на норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відповідач-1 проти позову заперечив, посилаючись на позицію відповідача-2, викладену у його відзиві на позов.

Відповідач-2 позову не визнав, посилаючись на те, що викладені позивачем у позові обставини не відповідають дійсності, містять помилки, якими позивач вводить суд в оману, що позивач не має права на позов.

У своєму відзиві відповідач-2 зазначає, що 02.09.03 р. між позивачем та відповідачем-2 укладено договір № б/н на поставку матеріалів, у зв'язку з чим за позивачем утворилася заборгованість на користь відповідача-2 в сумі 120840,00 грн., визнана позивачем та не сплачена ним.

Відповідач-2 також зазначає, що 25.07.06 р. відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено спірний договір, за яким відповідач-2 набув від відповідача-1 права вимоги від позивача належного виконання його зобов'язань за договором № 101л від 12.05.01 р. з урахуванням додаткової угоди до договору № 1 від 12.05.04 р.

У відзиві на позов відповідач-2 вказує, що з його ініціативи господарським судом Донецької області порушено справу про банкрутство позивача № 42/157Б, що на підставі спірного Договору відповідач-2 заявив додаткові вимоги до позивача у справі про його банкрутство, що ухвала суду від 31.10.06 р. у вищезазначеній справі, якою затверджено реєстр кредиторів, набрала законної сили.

Відповідач-2 також зазначає, що спірний договір вчинено у такій же формі, як і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, – договір № 101л від 15.05.01 р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 12.05.04 р.

У своєму відзиві відповідач-2 також стверджує, що 27.07.04 р. ним (покупець) та ВАТ “Донбасенергобуд” (продавець) вчинено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, до складу якого, зокрема, входять розрахунки з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами. Таким чином, на думку відповідача-2, до нього перейшли права і обов'язки ВАТ “Донбасенергобуд”, в тому числі і права та обов'язки щодо його дебіторів згідно договору від 27.07.04 р.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач-2 надав суду копії документів, які не завірені будь-яким чином.

Своїх представників до судового засідання 05.11.08 р., 20.11.08 р. відповідачі не направили.

          Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

25 червня 2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Донбасенергобуд” (Відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Променергобуд” (Відповідач-2) було укладено договір № 25/07 про уступку права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ “Донбасенергобуд” (Первісний кредитор) передає, а ТОВ “Променергобуд” (Новий кредитор) набуває право вимоги та стає кредитором за договором поставки товарно-матеріальних цінностей № 101л від 15.05.2001 р. та додаткової угоди до нього № 1 від 12.05.2004 р., укладених між ТОВ “Донбасенергобуд” та Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства “Донбасенергобуд” “Будівельно-монтажне управління “Кураховенергобуд”, на суму 484913,64 грн., у тому числі ПДВ.

01 серпня 2006 р. до господарського суду Донецької області звернувся відповідач-2 із заявою про порушення справи про банкрутство позивача, у якій просив суд визнати відповідача-2 кредитором позивача на суму 120360,23 грн.

28 вересня 2006 р. відповідачем-2 було збільшено розмір грошових вимог до позивача шляхом подання до господарського суду Донецької області у межах справи № 42/157Б заяви № 181 про визнання відповідача-2 кредитором у сумі 846472,73 грн.

За ствердженням сторін, збільшення розміру грошових вимог відповідача-2 ґрунтується  на договорі уступки права вимоги від 25.06.2006 р. № 25/07, за яким відповідач-2 набув право вимоги щодо виконання позивачем грошових вимог у сумі 484913,64 грн.

Стверджуючи, що укладення спірного договору призвело до штучного збільшення розміру заборгованості позивача на користь відповідача-2, що порушує права та інтереси позивача, останній звернувся до суду із даним позовом про визнання Договору недійсним.

При цьому, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що  за спірним договором відповідачем-1 відповідачеві-2 уступалося право вимоги виконання позивачем договору поставки товарно-матеріальних коштовностей № 101л від 15.05.01 р., який позивачем з відповідачем-1 не укладався, на приписи Цивільного кодексу України, на Роз'яснення Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, на постанову Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, на норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відповідачі позову не визнали, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог.

Згідно із ст.4-2) Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.4-3) зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.  

Згідно із ст.43 зазначеного кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).  

Згідно із ст.626 зазначеного кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 зазначеного кодексу, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.510 зазначеного кодексу, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, в силу ст.512 вищезазначеного кодексу, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 519 зазначеного кодексу передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

За змістом вищенаведених норм, уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує, а передана новому кредитору вимога має бути дійсною.

Зі змісту п.1.1 Договору вбачається, що відповідач-1 передав відповідачу-2 право вимоги за договором поставки товарно-матеріальних цінностей № 101л від 15.05.2001 р., укладеним між відповідачем-1 та ДП ВАТ “Донбасенергобуд” “Будівельно-монтажне управління “Кураховенергобуд”.

Статтею 87 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.    

Відповідно до ст.92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Як вбачається з довідки Головного управління статистики у Донецькій області від 05.11.08 р. № 14/4-23/1004, Товариство з обмеженою відповідальністю “Донбасенергобуд” (відповідач-1) було зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради 17 березня 2004 р., отже в силу ст.ст.87, 92 Цивільного кодексу України воно не могло мати цивільну право- та дієздатність до моменту державної реєстрації.

Таким чином, Договір було укладено відповідачем-1 та відповідачем-2 без правових підстав, які б пов'язували цей  Договір з будь-яким юридичним фактом, що свідчив би про існування дійсного грошового зобов'язання позивача (право вимоги на яке передається) на користь відповідача-1. При цьому, оскільки на момент укладення договору № 101л від 15.05.01 р. відповідач-1 не був наділений необхідною цивільною дієздатністю щодо вчинення цього договору, відсутність права вимоги у відповідача-1 за договором № 101л від 15.05.01 р. тягне за собою відсутність підстав для реалізації такого права, у тому числі шляхом його передачі відповідачу-2.

За даних обставин, враховуючи, що позивач мав підстави для звернення до господарського суду Донецької області із позовом про захист свого порушеного права, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані позивачем належними доказами та посиланнями на приписи чинного законодавства України, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.  

Заперечення відповідачів проти позову з огляду на вищевикладене судом до уваги не приймаються, оскільки обставин, викладених позивачем у позовній заяві, та його правової позиції щодо суті позовних вимог не спростовують.

Крім того, в обґрунтування своїх заперечень відповідач-2 надав суду копії документів, що не завірені будь-яким чином, а договір № 101л від 15.15.01 р. суду взагалі не надано.

Судові витрати покладаються на відповідачів в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.87, 92, 202, 203, 215, 509, 510, 512, 514, 516, 519, 525, 526, 626 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити.

Визнати недійсним з моменту вчинення договір № 25/07 уступки права вимоги від 25.07.2006 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Донбасенергобуд” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Променергобуд”.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбасенергобуд” (83000, м.Донецьк, вул.Постишева, 127, код ЄДРПОУ 32880317) на користь Дочірнього підприємства „Будівельно-монтажне управління „Кураховеенергобуд” Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбасенергобуд” (85612, Донецька область, м.Курахове, вул.Плеханова, 1, код ЄДРПОУ 00119793) 42,50 грн. держмита, 59,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Променергобуд” (85612, Донецька область, м.Курахове, вул.Мечникова, буд.22а, код ЄДРПОУ 30942690) на користь Дочірнього підприємства „Будівельно-монтажне управління „Кураховеенергобуд” Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбасенергобуд” (85612, Донецька область, м.Курахове, вул.Плеханова, 1, код ЄДРПОУ 00119793) 42,50 грн. держмита, 59,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.                  

                                                        Повний текст рішення оголошено 20.11.08 р.

               Суддя                                                                                                                                           

Суддя                                                       Ломовцева Н.В.

              Суддя                                                                                                         Мальцев М.Ю.

Надруковано 4 примірники:

1-          позивачеві;

2 – відповідачам;

1 – у справу