Ухвала

від 01.02.2012 по справі 26088/10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2012 р.справа № 2а-2897/10/1170

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

при секретарі судового засідання: Бембінек Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року у справі № 2а-2897/10/1170

за позовом Обласного комунального виробничого підприємства „Дніпро -Кіровоград"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ :

05 серпня 2010 року Обласне комунальне виробниче підприємство „Дніпро-Кіровоград" звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення №0000942310/0 від 21.07.2010р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в загальній сумі 18 110,00 грн., та яке винесене на підставі акту №9/23-10/03346822 від 12.07.2010р. „Про результати позапланової невиїзної перевірки Обласного комунального виробничого підприємства „Дніпро-Кіровоград", код за ЄДРПОУ 03346822 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007р. по 31.12.2008р. по взаємовідносинах з ПП „Україна Спецагро" (код за ЄДРПОУ 34894693)".

Постановою суду першої інстанції від 09 вересня 2010 року позовні вимоги позивача задоволені у повному обсязі, визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення №0000942310/0 від 21.07.2010р., винесене Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією, яким Обласному комунальному виробничому підприємству „Дніпро-Кіровоград" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12 073,00 грн. основного платежу та 6 037,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на загальну суму 18 110,00 грн.

17 вересня 2010 року відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що статут контрагента позивача є фіктивним правочином, та таким що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином та на порушення позивачем вимог ст.203, ст. 215, ст. 228 ЦК України підприємством були вчинені операції без мети реального настання правових наслідків.

Заслухавши, представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Кіровоградської ОДПІ та ДПА у Кіровоградській області у період з 07 липня 2010 року по 09 липня 2010 року проведено позапланову виїзну перевірку Обласного комунального виробничого підприємства „Дніпро-Кіровоград" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р. по взаємовідносинах з ПП „Україна Спецагро", за результатами якої складено акт №9/23-10/03346822 від 12.07.2010 р. (а.с.12-21), де висновками, зокрема, є порушення ОКВП „Дніпро-Кіровоград", на думку відповідача п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого, на думку відповідача, занижено податок на додану вартість за грудень 2008 року на суму 12 073,00 грн.

21.07.2010р. Кіровоградською ОДПІ на підставі акта перевірки №9/23-10/03346822 від 12.07.2010р. винесено податкове повідомлення-рішення №0000942310/0 від 21.07.2010р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12 073,00 грн. -за основним платежем та 6 037,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій, а всього на загальну суму 18 110,00 грн. (а.с.11)

Як встановлено судом податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням ОКВП „Дніпро-Кіровоград" до складу податкового кредиту за грудень 2008 року суми податку на додану вартість за податковою накладною №926 від 23.12.2008 року (а.с.140), виписаною ПП „Україна-Спецагро"на засувку чавунну Ду 1000 Ру 10 з електроприводом на загальну суму 72 436,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12 072,67 грн.).

Відповідно до договору купівлі-продажу №9-002/21 Приватне підприємство „Україна-Спецагро" взяло на себе зобов'язання передати, а Обласне комунальне виробниче підприємство „Дніпро-Кіровоград" оплатити вартість засувки чавунної Ду 100 Ру з електроприводом за 72 436,00 грн., в т.ч. ПДВ 12 072,67 грн. (а.с.28-29, 137).

Згідно видаткової накладної №926 від 23 грудня 2008 року Приватне підприємство "Україна-Спецагро" передало позивачеві засувку чавунну Ду 100 Ру з електроприводом за 72 436,00 грн., в т.ч. ПДВ 12 072,67 грн. (а.с.141).

Платіжним дорученням № 2561 від 29.12.2008 р. ОКВП „Дніпро-Кіровоград" перерахувало ПП „Україна-Спецагро"72 436,00 грн. в оплату за засувку чавунну Ду 1000 Ру 10 з електроприводом, що не заперечувалось відповідачем (а.с.31).

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2008р. позивачем включено до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 291 479,00грн., в тому числі 12 072,67 грн. на підставі податкової накладної №926 від 23.12.2008 р., виписаної Приватним підприємствм „Україна-Спецагро". (а.с.116-119, 140)

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 ЗаконуУкраїни „Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі за текстом - Закон №168/97-ВР) (в редакції, чинній на час виникнення таких правовідносин). Виходячи із змісту положень наведеної норми права формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно -суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Положеннями п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження. Сформульоване в Господарському кодексі України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств", - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення.

З огляду на викладене, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

З матеріалів справи вбачається відображення господарської операції з придбання засувки чавунної в бухгалтерському обліку позивача (а.с.35).

Так, згідно накладної на внутрішнє переміщення №ФП-0000556 від 24.12.2008р., відбулося переміщення засувки чавунної з центрального складу №1 на Олександрійський цех експлуатації (Олександрійська насосна станція), що відображено також в бухгалтерському обліку. Засувці присвоєно інвентарний номер 1896. (а.с.34-37).

Згідно акта № ФВЭ-000345 введення в експлуатацію основних засобів від 31.12.2008р. передано в експлуатацію придбану засувку в Олександрійській насосній станції (а.с.42).

Відповідно до інвентаризаційної відомості №11969 товарно-матеріальних цінностей станом на 01.11.2009 р. засувка чавунна Ду 1000 Ру 10 з електроприводом знаходилася та використовувалась на Олександрійській насосній станції (а.с.43-44).

З огляду на наведені норми Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належно оформленої та виданої податкової накладної.

Акт перевірки не містить будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

На підставі досліджених первинних документів, наведених норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість висновку суду першої інстанції щодо реальності господарської операції з купівлі-продажу засувки чавунної між ОКВП „Дніпро-Кіровоград" та ПП „Україна-Спецагро", придбана засувка використана позивачем в своїй господарській діяльності, тому, враховуючи належно оформлену податкову накладну позивач обґрунтовано включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 12 072,67 грн.

Колегія суддів критично оцінює твердження апелянта -Кіровоградської ОДПІ про порушення позивачем вимог ст.203, ст. 215, ст. 228 ЦК України, що не було взятоу судом першої інстанції до уваги.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди;

- мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Відповідно до ст. 24 Кримінального кодексу України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.

Щодо наявності умислу суб'єкта підприємницької діяльності, то він визначається як умисел такої особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями частини першої статті 208 Господарського кодексу України.

Зазначена позиція відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до Узагальнення Верховного суду України від 24.11.2008р. „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Факт нікчемності господарської угоди повинен доводитись належними доказами, наприклад вироком суду, що набрав законної сили, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за відповідне злочинне діяння (фіктивне підприємництво, підроблення документів, тощо), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину в ухиленні від сплати податків.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 19,58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Закон України „Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це є підставою для індивідуальної відповідальності цієї сторони.

У разі фактичного здійснення господарської операції, порушення законодавства з боку контрагентів не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі „Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, допущені його контрагентом, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Єдині відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента -це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, наявність свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України „Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, судом не встановлено.

Відповідно до положень ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем, Кіровоградською ОДПІ правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не доведено.

На підставі викладеного, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року у справі № 2а-2897/10/1170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак