Рішення

від 14.05.2012 по справі 5017/189/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" травня 2012 р.Справа № 5017/189/2012

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласунка -Юг»

про стягнення 410 181,60 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довір. б/н від 20.09.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_2 -довір. б/н від 25.04.2012р.

У судових засіданнях оголошувались перерви в порядку ст. 77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка - Юг", в якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (т.2.а.с.1-6), просить стягнути з відповідача суму заборгованості по лізинговим платежам у розмірі 353 002,98 грн., 14 515,34 грн. 3% річних, 19 450,36 грн. інфляційних та 20 047,13 грн. неустойки, поклавши на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 05.06.2008р.між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласунка - Юг" був укладений договір фінансового лізингу №594-LD, на виконання умов якого Лізингодавець придбав у обраного Лізингоодержувачем продавця обраний предмет лізингу та передав його у користування Лізингоодержувачу, що підтверджується Актом приймання-передачі від 17.06.2008р., що є доказом належного виконання Лізингодавцем взятих на себе зобов'язань.

В свою чергу, Лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати за користування предметом лізингу Лізингові платежі згідно Графіку платежів. Однак, Відповідач зобов'язання за Договором щодо сплати лізингових платежів не виконував у повному обсязі, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість у сумі 353 002,98 грн., на яку позивачем було нараховано 3% річних, інфляційні та неустойку.

Крім того, як зазначає позивач, 07.04.2011р. на адресу відповідача було надіслано повідомлення №583 про відмову від договору фінансового лізингу № 594- LD від 05.06.2008 р. та повернення предмету лізингу, в якому відповідача було повідомлено, що з 15.04.2011р. договір фінансового лізингу припиняє свою дію.

Ухвалою суду від 23.01.2012р. (суддя Петренко Н.Д.) було порушено провадження у справі №5017/189/2012 із призначенням її до розгляду.

20.02.2012р. розпорядженням голови господарського суду Одеської області Волкова Р.В., приймаючи до уваги знаходження судді Петренко Н.Д. на лікарняному, справу №5017/189/2012 було передано судді Щавинській Ю.М.

Ухвалою суду від 20.02.2012р. справу №5017/189/2012 було прийнято до провадження суддею Щавинською Ю.М.

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 19.03.2012р., у зв'язку з перебуванням судді Щавинської Ю.М. у відрядженні, справу №5017/189/2012 було передано на розгляд судді господарського суду Демешину О.А.

У зв`язку із закінченням терміну перебування судді Щавинської Ю.М. у відрядженні, розпорядженням голови господарського суду Одеської області Волкова Р.В. вищезазначена справа повернута на розгляд судді господарського суду Одеської області Щавинської Ю.М.

Ухвалою суду від 26.03.2012р. справу №5017/189/2012 було прийнято до розгляду суддею Щавинською Ю.М. із призначенням її до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 25.04.2012р. представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог (т.1а.с.90-91).

В обґрунтування заперечень на позов відповідач посилається на те, що для обґрунтування суми основного боргу, штрафних санкцій, інфляційного збільшення, трьох відсотків річних, позивачем визначена дата 31.07.2010, а період прострочення - відповідна дата несплати чергового Лізингового платежу та дата подання позовної заяви.

Однак, відповідач вважає, що вказана дата є необґрунтованою, оскільки в період з 30.06.2011р. до 31.08.2011 р. відповідачем було зроблено чотири платежі загальною сумою 374 000,00 грн. в рахунок сплати заборгованості, яка виникла в період несплати з 31.07.2010р. до 15.04.2011р.

Також, відповідач не погоджується із розміром неустойки, оскільки вважає, що при розрахунках позивачем не було враховано спеціальну позовну давність, передбачену положеннями ст. 258 ЦК України, та строк для нарахування штрафних санкцій, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 14.05.2012р. представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.05.2012р. з основною сумою заборгованості погодився, однак просив суд зменшити суму нарахованих штрафних санкцій, в порядку ст.83 ГПК України та ст.233 ГК України.

Крім того, представник відповідача заявив суду усне клопотання про розстрочку виконання судового рішення, яке було відхилено судом у зв'язку з його необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами був укладений договір фінансового лізингу від 05.06.2008р. №594-LD, відповідно до умов якого Лізингодавець (ТОВ «УніКредит Лізинг») зобов'язався придбати предмет лізингу у свою власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (ТОВ «Ласунка -Юг»), на строк та на умовах, визначених договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмету лізингу становить еквівалент 180 082,80 Євро, у тому числі ПДВ (т.1 а.с.13-19).

Перелік та вартість майна, що передавалось в лізинг, погоджено сторонами в додатку №1 (т.1 а.с.20). Крім того, сторонами було узгоджено графік лізингових платежів (додаток №2 до договору (т.1 а.с.19-21).

Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 806 цього кодексу, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На виконання умов вищевказаного договору за актом приймання-передачі від 17.06.2008р. (т.1 а.с.24) позивач (лізингодавець) передав майно (предмет договору) лізингоодержувачу (відповідачу), чим свої зобов'язання за договором виконав належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно розрахунку позивача (т.2 а.с.2), відповідач перестав сплачувати Лізингодавцю (ТОВ «УніКредит Лізинг») лізингові платежі, починаючи з липня 2010р. по квітень 2011р.

07.04.2011р. на адресу відповідача було надіслано повідомлення №583 про відмову від договору фінансового лізингу № 594- LD від 05.06.2008 р. та повернення предмету лізингу, в якому відповідача було повідомлено, що з 15.04.2011р. договір фінансового лізингу припиняє свою дію (т.1 а.с.25). Однак, відповіді на вказане повідомлення, позивачем не було отримано.

Отже, відповідач, в порушення умов договору про фінансовий лізинг від 05.06.2008р., не виконав своїх зобов'язань щодо своєчасного внесення лізингових платежів, у зв'язку з чим за ним утворився борг перед ТОВ «УніКредит Лізинг»за договором фінансового лізингу №594-LD від 05.06.2008р. по сплаті лізингових платежів з липня 2010р. по квітень 2011 року у розмірі 353 002,98 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона має довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Приймаючи до уваги, що відповідач не довів відсутність у нього заборгованості по лізинговим платежам, натомість, усно погодившись із сумою основного боргу, суд вважає позовні вимоги в цій частині, заявлені на підставі розрахунку (т.2 а.с.2), який перевірено судом, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, як встановлено судом, зроблені відповідачем проплати, а саме: чотири платежі загальною сумою 374 000,00 грн., які сплачені ним в період з 30.06.2011р. по 31.08.2011р., були, в порядку п.9.4 договору, віднесені на рахунок погашення прострочених лізингових платежів.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних, суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши відповідний розрахунок позивача (т.2 а.с.4-5), враховуючи факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 14 515,34 грн. та 19 450,36 грн. інфляційних відповідно.

Аналізуючи позовні вимоги про стягнення неустойки, суд зазначає, що згідно до п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно до п. 8.2 договору у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня. коли зобов'язання мало бути виконано.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст.256, ст.258 Цивільного кодексу України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок (т.2 а.с.3), суд зазначає, що він зроблений з урахуванням річної позовної давності, таким чином, сума пені, яка складає 20 047,13 грн. є цілком обґрунтованою.

Разом з тим, враховуючи положення ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України, встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує, що неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків пояснюється настанням світової фінансової кризи та стрімким підвищенням курсу Євро, тобто валюти договору. При цьому, приймаючи до уваги, що договір містить положення про застосування валютного еквіваленту, увесь ризик, пов'язаний із збільшенням курсу Євро, покладений на відповідача.

Крім того, суд враховує те, що наявність будь-яких збитків, викликаних простроченням відповідача, позивачем не доведена та подібні вимоги позивачем не заявлялися, а на користь позивача судом стягнуті 3% річних та інфляційні.

Заперечення позивача проти зменшення розміру пені, засновані на тому, що сплачені платежі були цілком покладені у рахунок основного боргу, тобто частина неустойки вже була прощена позивачем, судом до уваги не приймаються, оскільки вказані дії були вчинені позивачем самостійно в порядку п.9.4 договору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню, до 10 000,00 грн.

Приймаючи до уваги, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати, згідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на останнього без урахування зменшення судом розміру штрафних санкцій.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласунка -Юг»(65013, м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 235, код ЄДРПОУ 32227197, п/р26003000061043 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного,22/1, код ЄДРПОУ 33942232, п/р 26502010003043 в ПАТ «УніКредит Банк», МФО 300744) 353 002/триста п'ятдесят три тисячі дві/ грн. 98 коп. основного боргу, 10 000/десять тисяч/ грн. неустойки, 14 515 /чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятнадцять/ грн. 34 коп. 3% річних, 19 450 /дев'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят/ грн. 36 коп. інфляційних витрат та 8 140 /вісім тисяч сто сорок/грн., 32 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 18.05.2012р.

Суддя Щавинська Ю.М.