Рішення

від 17.07.2008 по справі 1/057-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну,

16                                                    

тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"17" липня 2008 р.                                                                                         

Справа № 1/057-08

за позовом товариства з обмеженою

відповідальністю “Завод Сталкон”, м. Київ

до

відповідача-1:  сільськогосподарського

товариства з обмеженою відповідальністю

                              “Плато”, Київська

область, Броварський район, с. Красилівка

відповідача-2:  колективного

сільськогосподарського підприємства “Красилівське”,

                              Київська

область,  Броварський район, с.

Красилівка

відповідача-3:  суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи

                              ОСОБА_1, м. Київ

про               визнання

права власності на земельну ділянку

Суддя                                               

                                                                          А.С.

Грєхов

За участю представників сторін:

Від позивача - Гриценко І.І.

(довіреність №1651 від 06.02.2008 року);

Від відповідача 1 -не з'явився;

Від відповідача 2 -не з'явився;

Від відповідача 3 -не з'явився;

Обставини

справи:

До господарського суду Київської

області з позовною заявою б/н від 26.06.2008 року (вх. суду №6272 від

26.06.2008 року) звернулось  товариство з

обмеженою відповідальністю “Завод Сталкон”, м. Київ (далі-позивач) до

відповідачів: 1) сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

“Плато”, Київська область, Броварський район, с. Красилівка

(далі-відповідач-1); 2) колективного сільськогосподарського підприємства

“Красилівське”, Київська область, 

Броварський район, с. Красилівка (далі -відповідач-2); 3) суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Київ (далі

-відповідач-3) про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,4619 га,

яка знаходиться під господарськими будівлями і спорудами, що передані у

власність позивача.

Свої позовні вимоги позивач

обґрунтовує тим, що у зв'язку з переходом до товариства з обмеженою

відповідальністю “Завод Сталкон” права власності на об'єкт нерухомого майна

згідно ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України

до нього переходить й право власності на земельну ділянку, на якій цей об'єкт

розташований і яка необхідна для його обслуговування.

Ухвалою господарського суду

Київської області від 01.07.2008 року порушено провадження у справі №1/057-08

та призначено її до розгляду на 17.07.2008 року о 10-00.

Відповідач-1 у судове засідання не

з'явився, але через загальний відділ суду (за вх. №12670 від 16.07.2008 року)

подав відзив на позов від 16.07.2008 року, в якому зазначає, що заперечень

проти заявленого позову не має та просить слухати справу у судовому засіданні

без участі свого представника.

Відповідач-3, також, у судове

засідання не з'явився, проте подав через загальний відділ суду (за вх. №12669

від 16.07.2008 року) відзив на позов від 16.07.2008 року, в якому вказує, що

заперечень проти заявленого позову не має та просить слухати справу без його

участі.

Представник відповідча-2 -

колективного сільськогосподарського підприємства “Красилівське” у судове

засідання не з'явився, однак через загальний відділ суду (за вх. №12668 від

16.07.2008 року) надав суду відзив на позовну заяву від 14.07.2008 року за №07,

в якому просив суд справу розглядати без присутності представника колективного

сільськогосподарського підприємства “Красилівське”.

У вищевказаному відзиві

відповідач-2 позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що колективне

сільськогосподарське підприємство “Красилівське” є власником спірної  земельної ділянки. Обґрунтовуючи власну

позицію, далі пояснює:

-   

      в процесі здійснення

процедури ліквідації колективного сільськогосподарського підприємства

“Красилівське” було відчужено будівлю корівника, інв. №3 на користь

сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Плато”, а в

подальшому будівля була відчужена фізичній особі ОСОБА_2, який у свою чергу

здійснив відчуження на користь позивача - товариства з обмеженою

відповідальністю “Завод Сталкон”;

-          при вирішенні питання відчуження

будівлі корівника, інв. №3 у договорах, що укладались, питання

землекористування не вирішувалось за умов існування мораторію на відчуження

земель сільськогосподарського призначення; угоди щодо землекористування

земельною ділянкою нові власники будівлі не вирішували, так як будівля не

використовувалась, а виставлялась на черговий продаж.

Окрім того, відповідач-2 у відзиві

додатково робить висновок, що факт продажу будівлі корівника не є підставою для

припинення права власності власника землі, на якій він побудований, та

висловлюється, що для задоволення  позовних

вимог позивача не вбачає правових підстав.

З огляду на наведене суд вважає за

можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75

ГПК України.

          Відповідно до ст. 85 ГПК України за

згодою сторін у судовому засіданні від 17.07.2008 року суд оголосив вступну та

резолютивну частини рішення, про що зазначено у протоколі судового засідання.

          Розглянувши та дослідивши позовні

матеріали, відзиви на позов, що подали до суду відповідачі, а також, заслухавши

в судовому засіданні пояснення представника позивача, господарський суд

встановив:

Між позивачем - товариством з

обмеженою відповідальністю “Завод Сталкон” (покупцем) та фізичною особою

громадянином ОСОБА_2 (продавцем) 12.09.2007 року був укладений договір купівлі-продажу

нежитлової будівлі -корівника, інвентаризаційний №3, загальною площею 1602,9 м2,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 копія якого додана до позовної заяви.

Згідно з п. 3.2 зазначеного

договору покупець набуває права власності на відчужену за цим договором

нежитлову будівлю з моменту державної реєстрації цього договору, згідно ст. 334

Цивільного кодексу України. Вказаний договір від 12.09.2007 року посвідчений

приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу -ОСОБА_3та

зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №9722, а також, у Державному

реєстрі правочинів за №2341042,  про що

свідчить Витяг з Державного реєстру правочинів від 12.09.2007 року за №4591124,

копія якого наявна у матеріалах справи.

Право власності позивача на

вищевказаний об'єкт зареєстровано Броварським бюро технічної інвентаризації у

реєстрі прав власності на нерухоме майно за №16780907 від 21.09.2007 року, що

підтверджується відповідним Витягом Броварського бюро технічної інвентаризації

від 21.09.2007 року за №16017835.

З матеріалів справи вбачається, що

продавцю, громадянину ОСОБА_2, зазначене нерухоме майно належало на праві

власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з

сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Плато”,

посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу

Київської області ОСОБА_4 за реєстровим №7562 від 16.11.2006 року, та

зареєстрованого в Броварському бюро технічної інвентаризації, номер запису

316р. в книзі 1р.

В свою чергу, як свідчать матеріали

справи, сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю “Плато”

дане нерухоме майно -нежитлова будівля корівник “А-2”, інвентаризаційний №3,

загальною площею 1602,9 м2 належало на праві власності відповідно до

договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з колективним

сільськогосподарським підприємством “Красилівське” від 28.12.2004 року,

посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу

Київської області ОСОБА_4 за реєстровим №9185 від 28.12.2004 року.

          Земельна ділянка, площею 0,4619 га,

під набутою у власність позивачем нежитловою будівлею, на момент первісної

передачі зазначеного нерухомого майна належала колективному

сільськогосподарському підприємству “Красилівське” на підставі державного акту

на право колективної власності на землю серії КВ від 14.05.1996 року, виданого

відповідно до рішення Красилівської сільської ради народних депутатів від

19.12.1995 року за №7 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на

право колективної власності на землю за №1, копію якого надано відповідачем-2

до суду.

Представник позивача у судовому

засіданні зазначив, що на сьогодні є необхідність у використанні земельної

ділянки товариством з обмеженою відповідальністю “Завод Сталкон”, але

відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодексу України приступити до

використання земельної ділянки позивач має право лише після отримання

державного акту на право власності на земельну ділянку та його державної

реєстрації.

Як передбачено статтею 4 Земельного

кодексу України, земельне законодавство включає цей Кодекс, інші

нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Згідно статті 2 Земельного

кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння,

користування і розпорядження землею. Законом України “Про власність” (в ред. до

27.04.2007 року) встановлювались основні положення про власність в Україні,

проте згідно з Законом України “Про внесення змін та визнання такими, що

втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям

Цивільного кодексу України” від 27.04.2007 року за №997-V він втратив чинність.

Натомість, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року за №435-IV докладно

врегульовані основні положення набуття, припинення та інші аспекти права

власності в Україні.

Таким чином, основоположними

нормативними актами, якими має керуватися суд при вирішенні питання про

визнання права власності на земельну ділянку поряд з Земельним Кодексом України

(далі -ЗК України) є відповідні положення Цивільного Кодексу України (далі -ЦК

України).

У відповідності до ч.1 ст. 316 ЦК

України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює

відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається

майном на власний розсуд, він вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які

не суперечать закону, як це передбачено ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України

Відповідно до ч. 3 ст. 125 ЗК

України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у

натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та

державної реєстрації забороняється. А отже, без отримання документа що

посвідчує право власності на належні йому земельні ділянки, можливість

користуватися належним позивачу майном знаходиться у прямій залежності від

можливості користування земельною ділянкою, а тому, позбавлення позивача

останнього, не дозволяє йому здійснювати належне йому право власності на майно

в розумінні положень ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власнику належать

права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України

право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього

права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права

власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку,

встановлених законом.

Статтею 14 Конституції України

встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під

особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право

набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно

відповідно до закону. Статтею 13 Конституції України визначено, що держава

забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання,

соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед

законом.

Статтями 120 Земельного кодексу

України та статтею 377 ЦК України визначено, що до особи, яка придбала житловий

будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку,

на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах,

встановлених договором; якщо договором про відчуження житлового будинку,

будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача

переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята

житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка

необхідна для їх обслуговування.

За загальним правилом, відповідно

до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не

заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим

правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття

права власності не встановлена судом.

Як передбачено п. п. 1, 4 ч.2 ст.11

ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

договори та інші правочини, інші юридичні факти, а відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК

України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів

цивільного законодавства.

Виходячи з цього, право власності

може виникнути як з правочинів -правомірних дій суб'єктів правовідносин,

націлених на виникнення, зміну або припинення відносин власності, так і з

будь-яких інших юридичних фактів, що не заборонені законом, а в окремих

випадках - безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Слід додатково відмітити, що

предметом зазначених договорів купівлі-продажу було нерухоме майно -нежитлова

будівля, а не окрема земельна ділянка. Таким чином, волевиявлення суб'єктів

правочинів, що виражені в їх правомірних діях згідно вищевказаних договорів

купівлі-продажу були направлені лише на перехід права власності на зазначену

нежитлову будівлю і не визначали свої права з приводу оспорюваної земельної

ділянки.          При цьому, предметом

даних договорів купівлі-продажу було одне і те ж нерухоме майно  - нежитлова будівля корівника,

інвентаризаційний №3. А враховуючи те, що цивільно-правовий договір є похідним

способом  виникнення права власності,

разом з річчю (нежитловою будівлею) до нового власника перейшли також усі права

і обов'язки попереднього власника стосовно цієї речі.

З огляду на наведене, суд вважає

правомірними твердження позивача щодо переходу до нього права власності на

земельну ділянку, яка зайнята нежитловою будівлею корівника і є необхідною для

обслуговування даної будівлі з моменту державної реєстрації договору

купівлі-продажу відповідно до ст. 334 ЦК України.

Зазначена позиція висловлена пп.

„ґ” п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування

судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 16.04.2004 р.

№7, згідно з яким якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або

споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право

власності на ті її частини, одна з яких зайнята жилим будинком, будівлею чи

спорудою, а інша необхідна для їх обслуговування.

Межі та розмір земельної ділянки,

яка зайнята нежитловою будівлею корівника та необхідна для її обслуговування,

обґрунтовуються матеріалами інвентаризації земельної ділянки товариства з

обмеженою відповідальністю “Завод “Сталкон” на території Красилівської

сільської ради Броварського району Київської області, складеної та розробленої

державним підприємством “Український інститут сільськогосподарських

аерофотогеодезичних вишукувань”, а саме: кадастровим планом земельної ділянки,

з визначенням на ньому меж та промірів і описом суміжних землекористувачів та

експлікацією угідь згідно з формою 6-зем, актом про встановлення на місцевості

та погодження зовнішньої межі земельної ділянки та передачі межових знаків на

зберігання від 12.11.2007 року, абрисом земельної ділянки, викопюванням

земельної ділянки з формування плану с. Красилівка в межах Красилівської

сільської ради, а також актом перевірки та прийомки технічної документації по

складанню державних актів на земельні ділянки, розміщені на території

Красилівської сільської ради Броварського району Київської області від

15.11.2007 року.

Відповідно до ст. 35 Закону України

“Про землеустрій” інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця

розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу,

виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не

за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих

сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та

якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного

кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і

прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами

місцевого самоврядування. Отже, встановлення розміру земельної ділянки, яка

зайнята відповідною будівлею та спорудою, та необхідна для її обслуговування,

якщо межі такої ділянки не виділялись в натурі (на місцевості), можливо

провівши інвентаризацію.

Згідно даної технічної документації

земельна ділянка фактичною площею - 0,4619 га, що знаходиться під набутою

позивачем у власність нежитловою будівлею та господарськими дворами, є

ділянкою, яка зайнята будівлею корівника і є необхідною для її обслуговування.

Поряд з цим, суд вважає за

необхідне відмітити, що згідно з актом на право колективної власності на землю

колективного сільськогосподарського підприємства “Красилівське” земельна

ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення. У відповідності

до ч.2 ст. 22 ЗК до земель сільськогосподарського призначення належать: а)

сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища

та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони,

полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до

земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і

дворами, землі тимчасової консервації тощо). Згідно з ч.1 ст. 325 ЦК України

суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Суб'єктами

права власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи (ст. 80 ЗК

України). Пунктами «б»і «г» частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що

землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у

користування сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного

сільськогосподарського виробництва; несільськогосподарським підприємствам,

установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для

ведення підсобного сільського господарства.

Виключно судом, згідно ст. 158

Земельного кодексу України, вирішуються земельні спори з приводу володіння,

користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності

громадян і юридичних осіб. Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено,

що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо

це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним

документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до статті 152

Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може

вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Захист прав громадян

та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання

прав.

Особа здійснює свої цивільні права

вільно, на власний розсуд, як це встановлено частиною 1 ст. 12 ЦК України.  Кожна особа має право звернутися до суду за

захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами

захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права

(частина 1 та п. 1 частини 2 ст. 16 ЦК України)

Відповідно до ст. 129 Конституції

України основними засадами судочинства є, в тому числі, змагальність сторін та

свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх

переконливості.

Як передбачено ст. 33 ГПК України,

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи, що право

власності на нежитлову будівлю встановлене, ніким не оспорене та

підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі            від 12.09.2007 року; розмір

земельної ділянки, на якій розміщений належний позивачу на праві власності

об'єкт нерухомого майна, визначений в натурі і складає 0,4619 га; цільове

призначення земельної ділянки, що переоформляється не змінюється; перехід права

власності на земельну ділянку, на якій розміщена передана позивачу нежитлова

будівля, передбачений чинним законодавством України, суд вважає позовні вимоги

обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті державного мита

та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, за усним

клопотанням позивача, з відповідачів не стягуються.

Враховуючи фактичні обставини

керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1, 49, 82-85 Господарського

процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В

:

1.  

Позов задовольнити повністю.

2. 

Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю “Завод Сталкон”, м.

Київ, вул. Ревуцького, 51, офіс 1 (код 35030493) право власності на земельну

ділянку, площею 0,4619 га, яка зайнята нежитловою будівлею корівника,

інвентаризаційний №3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1  та необхідна для її обслуговування.

3.  

Копію рішення надіслати сторонам.

Дане рішення господарського суду

набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його

належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або

касаційному порядку.

Суддя                                                                                                                      

А.С.  Грєхов

Повний текст рішення підписаний 22.07.2008 р.