Постанова

від 17.05.2012 по справі 5016/291/2012(16/14)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2012 р.Справа № 5016/291/2012(16/14) Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів Л.І. Бандури, В.Б. Туренко,

при секретарі судового засідання -Н.Г. Попові,

за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача: не з'явився, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Миколаївської області від 04.04.2012 р.

у справі № 5016/291/2012 (16/14)

за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

до Рибаківської сільської ради

про скасування рішення органу місцевого самоврядування,

встановив:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулась з позовом до Рибаківської сільської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування пункту 6 рішення Рибаківської сільської ради від 13.09.2011р. №71 про відмову ОСОБА_1 у визнанні за нею права власності на об'єкти, а саме: зал-навіс та службове приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.2-4).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником виробничого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який використовується нею як закусочна з літнім майданчиком. Позивач також є власником земельної ділянки площею 0,0269га та користувачем земельної ділянки площею 0,0058га, розташованих за вищезазначеною адресою та цільовим призначенням яких є комерційне використання під розміщення закусочної з літнім майданчиком. В подальшому, з метою розширення закусочної, позивачем було побудовано зал-навіс та службове приміщення з отриманням усіх дозвільних документів на їх будівництво, проте оспорюваним пунктом рішення Рибаківська сільська рада відмовила ОСОБА_1 у визнанні права власності на вищевказані об'єкти, у зв'язку з чим остання звернулась з даним позовом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.04.2012р. у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на те, що будівництво залу-навісу та службового приміщення здійснене позивачем всупереч вимогам діючого законодавства та умовам договору оренди, а тому є правомірним рішення сільської ради про відмову у визнанні за позивачем права власності на вказані об'єкти нерухомості.

Не погодившись з рішенням суду, ФОП ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при прийнятті рішення послався на технічний паспорт на виробничий будинок №37, проте зазначений технічний паспорт виготовлений органом технічної інвентаризації об'єктів нерухомості станом на 25.10.2008р., а тому жодним чином не може засвідчувати наявність чи відсутність об'єктів самочинного будівництва станом на момент закінчення будівництва спірних об'єктів нерухомості -15.02.2011р., тобто дати видачі сертифіката відповідності МК 000638. Крім того, посилання суду на те, що будівництво спірних об'єктів нерухомості було здійснено без дотримання умов договору оренди землі від 11.02.2008р., є безпідставним, оскільки з тексту цього договору вбачається, що земельна ділянка площею 0,0058га передається в оренду саме під розширення закусочної з літнім майданчиком. Також скаржник не погодився із застосуванням судом до спірних правовідносин частин 1 та 3 статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки з огляду на надані докази по справі суд повинен був керуватися частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України, яка регулює набуття права власності на новостворене майно.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник скаржника підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, проте не скористався своїм правом участі в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

На підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2003р. ОСОБА_1 придбала у власність нежитлове приміщення перукарні загальною площею 92м 2 , розташоване в зоні відпочинку АДРЕСА_1 (а.с.9). 06.11.2003р. Березанською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації здійснено державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно, про що видано відповідний витяг (а.с.10).

Як вбачається із державного акту на земельну ділянку серії ЯА №2068582, виданого 29.03.2005р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.12.2004р., ОСОБА_1 на праві власності за вищеназваною адресою також належить земельна ділянка площею 0,0269га, цільовим призначенням якої визначено комерційне використання під розміщення закусочної з літнім майданчиком (а.с.11).

11.02.2008р. між Березанською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та ПП ОСОБА_1 (орендарем), на підставі розпорядження від 06.09.2007р. №950, укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого із земель Очаківського державного лісомисливського господарства за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області ПП ОСОБА_1 надано в строкове платне володіння та користування земельну ділянку площею 0,0058га (кадастровий номер -4820983900:09:000:0171), строком на 4,5 років, під розширення закусочної з літнім майданчиком (а.с.12-13). Договір зареєстровано 11.02.2008р. в Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру»за №040800700007.

Орендована земельна ділянка була передана орендарю за актом приймання-передачі (а.с.14).

14.01.2011р. Інспекцією ДАБК у Миколаївській області, відповідно до проектної документації, розробленою ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «НК Ренесанс»видано дозвіл №00008-11 на виконання будівельних робіт з будівництва службового блоку та прибудови навісу до закусочної за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.26).

03.02.2011р. складено акт готовності об'єкта до експлуатації №5, відповідно до якого зал-навіс площею 108,7м 2 та службовий блок площею 27,8м 2 є закінченими будівництвом та готовими до експлуатації (а.с.27-28).

15.02.2011р. позивачу було видано сертифікат відповідності серії МК 000638, згідно з яким Інспекція ДАБК у Миколаївській області засвідчила відповідність закінченого будівництвом об'єкта (залу-навісу площею 108,7м 2 та службового блоку площею 27,8м 2 , розташованих в зоні відпочинку «Рибаківка»в АДРЕСА_1) проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердила його готовність до експлуатації (а.с.30).

Після цього, ФОП ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про видачу свідоцтва про право власності на збудовані нею об'єкти, проте пунктом 6 рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради №71 від 13.09.2011р. ФОП ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні за нею права власності на вищевказані спірні об'єкти нерухомості, зазначивши, що вони є самочинно збудованими (а.с.25).

Прийняття відповідачем вищевказаного рішення стало підставою для звернення ФОП ОСОБА_1 з позовними вимогами про скасування цього рішення, які підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 23 Закону України «Про планування і забудову територій», який діяв на момент виникнення спірних відносин, передбачено, що забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про основи містобудування»забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Суд, відмовляючи позивачу у визнанні права власності на збудовані об'єкти нерухомості, вказав, що вони збудовані самочинно, пославшись на технічний паспорт, виданий Березанською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації 25.10.2008р.

Частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Тобто, згідно із вимогами вищенаведених норм містобудівного законодавства України та частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України, ознаками самочинного будівництва є: житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту; створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Кожна із наведених ознак є достатньою для визнання об'єкту нерухомого майна самочинно збудованим.

Проте, як було вище зазначено, спірні об'єкти нерухомості побудовані на земельних ділянках, належних позивачу на праві власності та на праві користування, цільовим призначенням яких є комерційне використання під розміщення закусочної з літнім майданчиком. Будівництво здійснено на підставі виданого Інспекцією ДАБК у Миколаївській області дозволу №00008-11 від 14.01.2011р. Відповідно до акту готовності до експлуатації №5 від 03.02.2011р. зал-навіс площею 108,7м 2 та службовий блок площею 27,8м 2 є закінченими будівництвом та готовими до експлуатації, а також позивачу видано 15.02.2011р. сертифікат відповідності закінченого будівництвом об'єктів проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що згідно із приписами частини 10 статті 30 1 Закону України «Про планування і забудову територій» є підставою для оформлення права власності на ці об'єкти.

Таким чином, закінчення позивачем в 2011 році будівництва спірних об'єктів на відведених йому земельних ділянках, за наявності дозволу на виконання будівельних робіт, а також відповідності закінченого будівництвом об'єктів будівельним нормам і правилам, виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 376 Цивільного кодексу України.

Також не заслуговують на увагу висновки суду про те, що згідно з вимогами статті 375 Цивільного кодексу України та статті 25 Закону України «Про оренду землі»спірні споруди зведено за відсутності письмової згоди орендодавця земельної ділянки, оскільки з договору оренди землі від 11.02.2008р. та розпорядження Березанської райдержадміністрації від 06.09.2007р. вбачається, що земельна ділянка площею 0,0058га передається позивачу в оренду саме під розширення закусочної з літнім майданчиком (а.с.12-13, 17).

Натомість апеляційна інстанція зазначає, що відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Згідно із частинами 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Пунктом 8.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно.

Отже, відповідач за наявності у позивача документів, що посвідчують право на земельну ділянку (держакту на земельну ділянку від 29.03.2005р. серії ЯА №2068582 та договору оренди земельної ділянки від 11.02.2008р.), та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам (сертифіката відповідності від 15.02.2011р. серії МК 000638), повинен був видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. №02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та / або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства, організації -позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, оспорюваний пункт 6 рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради №71 від 13.09.2011р. про відмову у визнанні за ФОП ОСОБА_1 права власності на зал-навіс площею 108,7м 2 та службовий блок площею 27,8м 2 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує права позивача.

Враховуючи вищенаведене рішення суду підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу

України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 04.04.2012р. у справі №5016/291/2012 (16/14) скасувати, позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 6 рішення Рибаківської сільської ради від 13.09.2011р №71 щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні за нею права власності на об'єкти: зал-навіс та службове приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1609,5грн., в т.ч. за апеляційний перегляд.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови підписано 22.05.2012р.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.І. Бандура

Суддя В.Б. Туренко