Рішення

від 21.05.2012 по справі 21/047-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" травня 2012 р. Справа № 21/047-12

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Врожай плюс», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства ім. А.Г. Кравченка, Київська обл., с. Сулимівка

про стягнення 14 438,52 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 (директор)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.04.2012р. Приватне підприємство «Врожай плюс»(далі-ПП «Врожай плюс»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства ім. А.Г. Кравченка (далі-ТОВ СП ім. А.Г. Кравченка/відповідач) про стягнення 14 438,52 грн., з яких: 12 567,04 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, 535,60 грн. 3% річних та 1 335,88 грн. інфляційних втрат.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.04.2012р. порушено провадження у справі №21/047-12 та призначено справу до розгляду на 07.05.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2012р. розгляд даної справи відкладався на 21.05.2012р.

В судові засідання 07.05.2012р. та 21.05.2012р. представник відповідача не з'явився, витребувані документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2007 року позивач поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 22 567,04 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на видатковій накладній №РН-0000010 від 17.04.2007р. Копія зазначеної накладної міститься в матеріалах справи.

Втім, поставлений товар відповідач оплатив частково у розмірі 10 000,00 грн., внаслідок чого за ним утворилось 12 567,04 грн. заборгованості.

Факт сплати відповідачем 10 000,00 грн. за зазначеною накладною підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки з поточного рахунку позивача від 05.04.2007р.

З метою досудового врегулювання даного спору, 21.08.2010р. позивачем було направлено відповідачу вимогу №21/8-3, відповідно до якої позивач інформував останнього про наявність заборгованості за спірною накладною та вимагав її оплати.

На зазначену претензію відповідач не відповів, суму заборгованості не погасив.

Наявність 12 567,04 грн. заборгованості відповідача по оплаті вартості поставленого товару підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою позивача №07-5 від 07.05.2012р.

Предметом позову є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача 12 567,04 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за накладною №РН-0000010 від 17.04.2007р.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, приписами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За таких обставин, виходячи з аналізу наведених законодавчих положень, суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють правовідносини в сфері поставки, оскільки угода, яка відбулася між сторонами у вигляді підписання спірної накладної за своєю правовою природою є договором поставки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2011р. у справі № 5005/2708/2011.

Приписами статей 265, 193 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 712, 692, 530 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що 21.08.2010р. позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату боргу, що підтверджується поштовим відбитком на описі вкладення у цінний лист та фіскальним чеком УДППЗ «Укрпошта» №2283 від 21.08.2010р. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

З огляду наведеного, підписання відповідачем спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем товару, а направлення позивачем 21.08.2010р. вимоги про сплату породжує у відповідача обов'язок по оплаті поставленого товару у повному обсязі у строки, передбачені ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статтей 525, 526 ЦК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що станом на день прийняття рішення відповідач частково оплатив вартість поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 12 567,04 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за накладною №РН-0000010 від 17.04.2007р. підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012р. у справі №5023/8922/11.

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з останнього 535,60 грн. 3% річних та 1 335,88 грн. інфляційних втрат, нарахованих з 30.08.2010р. по 31.01.2012р. на 12 567,04 грн. заборгованості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, зі змісту яких можливо встановити період з якого відповідач вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 535,60 грн. 3% річних та 1 335,88 грн. інфляційних втрат, нарахованих на 12 567,04 грн. заборгованості, не відповідає вимогам статей 530, 612, 625 ЦК України, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2010р. у справі №55/151-09(29/184-08).

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 202, 205, 530, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 193, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства ім. А.Г. Кравченка (07722, Київська обл., Яготинський р-н, с. Сулимівка, вул. Кравченка, 122 А, ідентифікаційний код 03755681) на користь Приватного підприємства «Врожай плюс»(02098, м. Київ, пр-т Тичини, 10, кв. 84, ідентифікаційний код 31571840) 12 567 (дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят сім) грн. 04 коп. заборгованості та 1 400 (одну тисячу чотириста) грн. 88 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 22.05.2012р.

Суддя В.А. Ярема