Постанова

від 23.05.2012 по справі 5009/58/12

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.05.2012 р. справа №5009/58/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівБогатиря К.В. Дучал Н.М., Склярук О.І. При секретарі: Здоренко О.Ю. за участю представників сторін:

від боржника:не з'явився від кредитора: від скаржника:не з'явився не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби на постанову господарського суду від та ухвалу господарського судуЗапорізької області 11.01.2012р. від про 14.03.2012р. затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, припинення провадження по справі у справі№ 5009/58/11 (суддя Юлдашев О.О.) за заявою кредиторатовариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат Альянс»м. Київ до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Таніком»м. Запоріжжя пробанкрутство

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою від 03.01.2012р. господарський суд Запорізької області за заявою ТОВ «Адвокат Альянс»м. Київ порушив провадження у справі про банкрутство ТОВ «Вироюниче підприємство «Таніком»за спрощеною процедурою на підставі ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі-Закон).

Постановою від 11.01.2012р. господарський суд визнав боржника банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та ліквідатором призначив ініціюючого кредитора.

Постанова суду мотивована тим, що заборгованість перед кредитором у сумі 21 000грн. підтверджується простим векселем серія АА 2082325 від 20.09.2011р. на суму 21 000грн., протестом про неоплату векселя № 1415 від 29.09.2011р., виконавчим написом нотаріуса №1416 від 29.09.2011р.; постановою Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ від 06.10.2011р. було повернено виконавчий напис нотаріуса. Згідно протоколу зборів учасників ТОВ "Виробниче підприємство "Таніком" від 12.10.2011р. прийнято рішення про припинення діяльності боржника шляхом ліквідації. На підставі цього суд дійшов висновку про те, що боржник підприємницьку чи іншу діяльність не здійснює, тому є можливим визнати боржника банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру.

Ухвалою від 14.03.2012р. суд затвердив звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідував банкрута -ТОВ "Виробниче підприємство "Таніком"; припинив провадження у справі.

Ухвала суду мотивована тим, що за період ліквідаційної процедури до ліквідатора з майновими (грошовими) вимогами до банкрута не заявився жоден кредитор; ліквідатором до реєстру вимог кредиторів було внесено тільки ініціюючого кредитора у сумі 21000грн., вимоги якого залишились не погашеними, у зв'язку з відсутністю майна та грошових коштів у банкрута. На підставі цього суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки за результатами ліквідаційного балансу у банкрута не залишилось майна для здійснення своєї підприємницької діяльності, тому його, необхідно ліквідувати, а провадження у справі припинити.

Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області ДПС звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на постанову від 11.01.2012р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 14.03.2012р. у справі № 5009/58/12 за заявою ініціюючого кредитора ТОВ «Адвокат Альянс» до боржника ТОВ "Виробниче підприємство "Таніком" про банкрутство.

Ухвалою від 08.05.2012р. апеляційна скарга була прийнята Донецьким апеляційним господарським судом до провадження.

Оскаржуючи ухвалу суду, ДПІ просить суд скасувати постанову суду від 11.01.2012р. та ухвалу від 14.03.2012р. і припинити провадження у справі. В підтвердження доводів інспекція посилається на те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнодержавних зборів та ліквідація банкрута призводить до зміни статусу юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Статтею 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів встановила, що апеляційна скарга ДПІ у Вишгородському районі Київської області підлягає частковому задоволенню з врахуванням викладеного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку , встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку.

Статтею 91 ГПК України встановлено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.

Отже, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 4 1 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" сторонами у справі про банкрутство є кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Кредитор -юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) (ст. 1 Закону).

Учасниками провадження у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні справи про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що вищевказаний перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство названа стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених Законом про банкрутство, беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Однак, інші випадки участі органу державної податкової служби у справі про банкрутство платника податків Законом про банкрутство не передбачені. Таким чином, орган державної податкової служби не віднесений чинним законодавством до інших, окрім кредиторів, учасників справи про банкрутство.

Необхідно зазначити, що особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише після подачі у встановленому порядку заяви з грошовими вимогами до боржника . Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство.

Однак, суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів звернення апелянта з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство в установленому порядку.

Із сукупного аналізу норм діючого законодавства вбачається, що слід розрізняти податковий орган як кредитор боржника та як орган державного контролю за справлянням боржником податків до державного бюджету. Статус кредитора податковий орган набуває лише у разі наявності непогашеного боргу платника податків перед бюджетом та за умови подачі податковим органом заяви у встановленому порядку до боржника або до суду із кредиторськими вимогами. Статус державного органу контролю податковий орган набуває стосовно боржника від моменту реєстрації останнього в якості платника податків та незалежно від факту наявності або відсутності у цього платника податків заборгованості перед бюджетом. Статус кредитора надає податковому органу право приймати участь у справі про банкрутство (в т.ч. подавати скарги на усі судові рішення у справі), а статус державного органу контролю надає право податковому органу здійснювати планові та позапланові перевірки платника податків (в т.ч. боржника у справі про банкрутство), вимагати надання бухгалтерських та інших первісних документів, необхідних для проведення таких перевірок.

З вищевказаних підстав апелянт не є кредитором у справі, тому позбавлений можливості оскаржити постанову про визнання боржника банкрутом.

Також колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що абзацом 22 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі-Закон) визначено коло осіб, які приймають участь у справі про банкрутство. Але на відміну від Господарського процесуального кодексу України цим Законом не передбачено залучення третіх осіб під час провадження справи про банкрутство.

Із змісту постанови суду від 11.01.2012р. у справі № 5009/58/12 вбачається, що господарський суд у цій постанові не вирішував питання про права та обов'язки у ДПІ у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби.

Чинним законодавством не обмежуються повноваження податкових органів на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) суб'єктів господарювання, які перебувають у процедурах банкрутства. В будь-якому випадку порушення провадження у справі про банкрутство боржника та винесення постанови судом про визнання боржника банкрутом і введення ліквідаційної процедури не може бути перешкодою податковому органу у здійсненні ним планової або позапланової перевірки боржника. Орган податкової служби вправі звернутися з цього приводу до ліквідатора боржника та провести позапланову перевірку його господарської діяльності, а у випадку відмови ліквідатора, як керівника боржника, надати можливість проведення перевірки суб'єкта господарювання, орган податкової служби вправі оскаржити дії ліквідатора до суду.

Тобто на цьому етапі процедури банкрутства оскарженою постановою суд ніяким чином не порушує права та обов'язки апелянта. Лише у разі закінчення ліквідаційної процедури та ліквідації банкрута без проведення позапланової перевірки податковим органом його права можна вважати в цій частині порушеними.

Такої ж позиції дотримується і Вищий господарський суд України (постанови від 18.10.2011р. № 27/17б, від 29.03.2011р. №45/176б).

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" передбачено, що юридичні та фізичні особи, акціонери, учасники господарських товариств, що не мають статусу сторони чи учасника у справі про банкрутство, не мають права на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, а помилково порушене апеляційне і касаційне провадження підлягають припиненню в порядку, передбаченому статтею 80 ГПК на підставі статей 91 та 107 ГПК як такі, що не підлягають вирішенню в господарських судах. В інших випадках такі скарги повертаються без розгляду. Це стосується і скарг зазначених осіб на такі ухвали.

Також п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»передбачено: «Якщо апеляційну скаргу подано, зокрема, особою, яка не має права її подавати, то у таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу з посиланням на статті 91, 98 і 106 ГПК. У разі помилкового порушення апеляційного провадження в зазначених випадках суд апеляційної інстанції припиняє таке провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК».

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ДПІ у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби в частині оскарження постанови прийнято помилково, оскільки в процесі апеляційного провадження встановлено, що скаржник не набув статусу сторони, учасника процесу у справі № 5009/58/12 про банкрутство ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком» та не визнаний кредитором у встановленому законом порядку, оскаржуваною постановою господарський суд не вирішив питання про права та обов'язки скаржника на цьому етапі процедури банкрутства, тому у цій частині апеляційне провадження підлягає припиненню.

Стосовно оскарження ДПІ ухвали про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, ліквідації ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком»від 14.03.2012р. апеляційний суд вважає, що скарга підлягає розгляду з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону у разі, якщо громадянин-підприємець -боржник або керівні органи боржника-юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Загальні підстави для порушення провадження у справі про банкрутство визначені ч.3 ст. 6 Закону. Цією нормою передбачено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство встановлені ст. 7 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити, зокрема: виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Закону до заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

За змістом ч. 3 ст. 6, ч. ч. 1, 8 ст. 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором неплатоспроможності боржника документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, ініціюючий кредитор звернувся з заявою про порушення справи про банкрутство, обґрунтовуючи тим, що 20.09.2011р. йому було видано простий вексель Серія АА № 2082323 на суму 21 000грн. зі строком платежу за пред'явленням. Нотаріусом було вчинено протест про неоплату векселя від 29.09.2011р. №1415 та видано виконавчий напис нотаріуса №1416 від 29.09.2011р. З метою примусового стягнення ініціюючий кредитор звернувся до виконавчої служби, постановою від 06.10.2011р. Жовтневим ВДВС Запорізького міського управління юстиції повернуто виконавчий документ - виконавчий напис №1416 від 29.09.2011р., оскільки в результаті вжитих державним виконавцем заходів встановлено, що боржник за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відповіді Головного управління статистики у Запорізькій області, не знаходиться. Відсутність боржника за адресою підтверджується і актом державного виконавця. Тому ТОВ «Адвокат Альянс»звернулось на підставі ст. 52 Закону (керівні органи боржника-юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням) до господарського суду з відповідною заявою.

Але колегія суддів, розглянувши вищевказані документи виконавчого провадження, вважає, що вони не підтверджують безспірність та неплатоспроможність боржника -ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком», оскільки суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження»(далі-Закон про виконавче провадження).

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону про виконавче провадження у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Статтею 32 цього Закону передбачені заходи примусового виконання рішень, до яких віднесені:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Крім того, до прав державного виконавця закон відносить: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

У постанові про повернення виконавчого документу стягувачеві від 06.10.2011р. зазначено «в результаті вжитих державним виконавцем заходів встановлено, що боржник за адресою вказаною у заяві стягувача та відповіді Головного управління статистики у Запорізькій області не знаходиться». Також державним виконавцем складено акт від 07.10.2011р. (а.с. 69) у відповідності до п. 4.11.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. № 74/5. В цьому акті зазначено, що боржник за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького, 1 оф. 650, не знаходиться.

Колегія суддів звергає увагу на те, що акт державного виконавця складений 07.10.2011р., тобто на наступний день після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві (06.10.2011р.). Також в акті державного виконавця від 07.10.2011р. відсутні будь-які відомості щодо залучення понятих при проведенні виконавчих дій, а також в присутності кого складався цей акт та проводились дії.

Однією з підстав для звернення з заявою про порушення справи про банкрутство на підставі ст. 52 Закону є відсутність керівних органів боржника-юридичної особи за її місцезнаходженням.

З врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає такий акт державного виконавця як належний доказ, який би підтверджував факт відсутності боржника ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком» за його місцезнаходженням, оскільки в акті не зазначено про вжиття державним виконавцем заходів щодо розшуку боржника -юридичної особи та майна ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком».

Згідно ч. 2 ст. 40 Закону про виконавче провадження розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Інші дії та бездіяльність державного виконавця, пов'язані з розшуком боржника або його майна, можуть бути оскаржені у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 4 ст. 40 Закону про виконавче провадження).

Відповідно до п. п. 2, 5 ч. 1 ст. 47 Закону про виконавче провадження виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи .

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт .

Але стягувач в особі ініціюючого кредитора доказів оскарження дій або бездіяльності державного виконавця, пов'язаних з невжиттям заходів до розшуку боржника-юридичної особи та його майна та безпідставним поверненням виконавчого документа, до суду не надав.

Також апеляційний суд не приймає як доказ відсутності боржника -протокол зборів учасників ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком»від 12.10.2011р. про прийняття рішення про припинення боржника у зв'язку з ліквідацією з урахуванням викладеного.

Цей протокол не містить підписів учасників зборів боржника, не завірений у відповідності до вимог чинного законодавства і не є оригіналом. Тому колегія суддів не вважає цей протокол належним та допустимим доказом у справі № 5009/58/12.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В матеріалах справи № 5009/58/12 відсутні докази, які б підтверджували факт внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про прийняття зборами учасників боржника рішення про припинення ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком»у період до винесення господарським судом Запорізької області ухвали від 03.01.2012р. про порушення справи про банкрутство.

Отже, не зважаючи на недотримання ініціюючим кредитором вимог чинного законодавства, господарський суд Запорізької області визнав ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком»банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, призначивши ліквідатором ініціюючого кредитора. Цей факт підтверджується постановою від 11.01.2012р.

Господарським судом від ліквідатора отриманий звіт, ліквідаційний баланс ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком», які розглянуті та затверджені ним, а провадження у справі -припинено, що підтверджується ухвалою суду від 14.03.2012р.

Згідно ч. 5 ст. 52 Закону ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута.

Порядок виявлення кредиторів по ст. 52 Закону про банкрутство передбачений шляхом направлення ліквідатором на адресу відомих йому кредиторів письмового повідомлення про визнання боржника банкрутом. У зв'язку з цим всі кредитори зобов'язані в місячний термін звернутися з грошовими вимогами до ліквідатора банкрута. Іншого порядку повідомлення кредиторів, ніж направлення ліквідатором на адресу відомих йому кредиторів письмового повідомлення про визнання боржника банкрутом, стаття 52 Закону про банкрутство не передбачає, в тому числі і публікування оголошення в офіційному друкованому органі.

Згідно ст. 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: аналізує фінансове становище банкрута; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню. Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України. Ліквідатор (арбітражний керуючий) має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати.

Відповідно до ст.26 Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Статтею 34 Закону передбачено, що ліквідатор забезпечує належне оформлення, упорядкування та зберігання всіх, в тому числі фінансово-господарських, документів банкрута протягом ліквідаційної процедури.

Зі звіту ліквідатора вбачається, що ліквідатором на юридичну адресу банкрута не надсилалися письмові вимоги до керівника ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком»про передачу можливих активів, документів та печатки підприємства.

Одним із можливих способів встановлення місцезнаходження бухгалтерської та іншої первинної документації банкрута апеляційний суд вважає вжиття ліквідатором заходів щодо з'ясування фізичної або юридичної особи, яка є засновником товариства з обмеженою відповідальністю -банкрута. При утворенні товариства з обмеженою відповідальністю не виключена можливість покладення виконання обов'язків керівника на засновника, якщо він є фізичною особою або інший розподіл між засновником та керівником функцій управління товариством. В будь-якому випадку саме засновник призначає керівника товариства з обмеженою відповідальністю та контролює його діяльність, приймає рішення про припинення діяльності товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, ініціюючим кредитором доданий до заяви про порушення справи про банкрутство статут боржника, зареєстрований державним реєстратором Печерською РДА в м. Києві 19.09.2011р., також надані документи про державну реєстрацію боржника, в яких вказано керівника боржника.

Отже, ліквідатору (ініціюючий кредитор) було відомо особу засновника боржника та керівника. В матеріалах справи відсутнє звернення ліквідатора до засновників безпосередньо із запитами щодо з'ясування особи та місцезнаходження останнього керівника ТОВ "Виробниче підприємство "Таніком", бухгалтерської та первісної господарської документації, печатки та штампів, майнових активів банкрута. Ознайомившись з бухгалтерською документацією, ліквідатор мав би можливість отримати інформацію про наявність у боржника нерухомого майна в інших населених пунктах України, окрім м. Запоріжжя або за кордоном. До майнових активів, крім майна та грошових коштів, входить також дебіторська заборгованість, акції та інші цінні папери, майнові права.

Пунктом 90 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство»передбачено, що обсяг ліквідаційної маси не обмежується визначенням, наведеним в ст.26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки згідно ч.1 ст.213 ГК України у процедурах банкрутства використовуються майнові активи, які належать боржнику на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності. Права вимоги за зобов'язаннями та об'єкти права інтелектуальної власності можуть бути предметами цивільного обігу, а тому вони підлягають включенню до складу ліквідаційної маси і реалізації ліквідатором у порядку, встановленому Законом.

Статтею 66 Господарського кодексу України передбачено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно ст. 71 ГК України облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.

Статтею 144 ГК України встановлено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Згідно ст. 145 ГК України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Як вбачається з доданого ліквідатором звіту, ним були направлені запити до можливих кредиторів за останньою юридичною адресою банкрута у м. Запоріжжя.

Однак матеріалами справи підтверджується, що банкрут здійснював свою підприємницьку діяльність в іншому регіоні, де мав інше місцезнаходження.

Як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А001 №335207 боржник був зареєстрований за адресою: Київська області, м. Вишгород, вул.Ватутіна, 69. З виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком»станом на 01.08.2011р . було зареєстровано у м. Київ, вул. Басейна, 9, к. 3 , згідно виписки станом на 19.09.2011р. товариство перереєструвалось у м. Запоріжжя, вул. Горького, 1, офіс 650 (а.с. 12-14).

При зміні місцезнаходження банкрута з м. Вишгород Київської області на м. Київ, а потім на м. Запоріжжя на обліку в контролюючих державних органах за останнім місцем знаходження боржник не був зареєстрований.

Також ліквідатор в порушення ч. 5 ст. 52 Закону не повідомив державні контролюючи органи м. Вишгород Київської області та м. Києва за місцями його попередньої та фактичної підприємницької діяльності про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Таніком", не з'ясував про наявність або відсутність інформації про повноту та своєчасність сплати страхових внесків та інших обов'язкових платежів .

Апеляційний суд вважає, що ліквідатор не вжив всіх можливих, достатніх та необхідних заходів при проведенні ліквідаційної процедури, направлених на виявлення майнових активів банкрута з врахуванням наступного. В матеріалах справи відсутні докази звернення ліквідатора до державних органів у м. Вишгороді Київської області та в м. Києві про встановлення наявності або відсутності майна боржника у цьому регіоні. Також у справі відсутні докази звернення ліквідатора до керівних органів банкрута або до його учасників (засновників) про передачу фінансової документації з метою встановлення наявності або відсутності майнових активів ТОВ "Виробниче підприємство "Таніком" для подальшого задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації.

Таким чином, матеріали справи свідчать про неналежне виконання ліквідатором своїх обов'язків у цій справі про банкрутство, про відсутність повного та об'єктивного розгляду місцевим господарським судом всіх обставин справи та відсутність законних підстав для затвердження звіту та ліквідаційного балансу банкрута, припинення провадження по справі.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що від моменту порушення цієї справи уся процедура банкрутства проводилася з порушенням вимог чинного законодавства, тому висновки суду першої інстанції про можливість винесення ухвали про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Таніком»згідно ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є помилковими, такими, що не відповідають вимогам ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом. За таких обставин, ухвала господарського суду Запорізької області від 14.03.2012р. у справі № 5009/58/12 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу підлягає скасуванню.

Пунктом 36 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009р. передбачено, що законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Оскільки законні підстави для провадження справи про банкрутство ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком»на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відсутні, провадження у справі №5009/58/12 підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 80, 99, 101, 102, 103, 104, 105, 106 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби на постанову господарського суду Запорізької області від 11.01.2012р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 14.03.2012р. у справі №5009/58/12 -задовольнити частково.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби на постанову господарського суду Запорізької області від 11.01.2012р. у справі № 5009/58/12 припинити.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 14.03.2012р. про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, припинення провадження у справі № 5009/58/12 про банкрутство -скасувати.

Провадження у справі № 5009/58/12 про банкрутство ТОВ «Виробниче підприємство «Таніком»м. Запоріжжя припинити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Копію постанови направити державному реєстратору за місцем знаходження товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Таніком»м. Запоріжжя для внесення до Єдиного державного реєстру відповідного запису про скасування судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з ліквідацією банкрута та прийняття іншого судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Н.М. Дучал

О.І. Склярук

Надруковано: 7 прим.

1. боржнику,

1. кредитору,

1. скаржнику,

1. у справу,

1. апел. суду,

1.ГСЗО,

1. дер.реєстратору