Постанова

від 15.05.2012 по справі 11593/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 травня 2012 р. № 2а- 11593/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Чалого І.С.,

суддів Зінченко А.В., Шевченко О.В.,

при секретарі судового засідання Бездітко Ю.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Зеленцов О.П.,

відповідача - Кірсанов Д.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд податкові повідомлення-рішення № 0001572305 від 19.04.2011 р. та № 0001562305 від 19.04.2011 р. скасувати, вважати суми податку на додану вартість та податку на прибуток, які були відображенні в податковій звітності ТОВ "Оптима-Лайт" як суми, отримані від ПП "Бізнес-Рост-Груп", надмірно сплаченими до бюджету та повернути підприємству.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце недотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги, надав аналогічні обставинам справи пояснення та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що у відповідності до Податкового кодексу України позивачу було визначено відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень- рішень.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова з 16.03.2011 р. по 05.04.2011 р. було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.01.2010 р. по 31.12.2010 р.

За результатами вказаної перевірки було складено акт від 12.04.2011 року № 1128/2305/36814845 на підставі якого Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова прийняті оскаржувані податкові повідомлення -рішення № 0001572305 від 19.04.2011 р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 784714,00 грн. та застосовано штраф в розмірі 196179 грн. та № 0001562305 від 19.04.2011 р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 980892 грн. та застосовано штраф в розмірі 245223 грн.

Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За приписами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як вбачається з матеріалів справи та наданих пояснень в судовому засіданні, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугував викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про те, що товариством позивача було порушено п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, в зв'язку з чим було завищено податковий кредит на суму 784714 грн. та порушено п. 5.1 п.п. 5.2.1 п. 5.2 п.п. 5.3.9 п. 5.3 п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями, в зв'язку з чим було завищено валові витрати у 2 кварталі 2010 року на суму 2169815 грн., 3 кварталі 2010 року на 1753752 грн., 4 кварталі 2010 року на 25780 грн. та в результаті чого донараховано податок на прибуток у сумі 980892 грн.

Відповідно до акту перевірки, вищезазначений висновок податкового органу був зроблений на підставі того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" було задіяне в ланцюгу з ПП "Тевес-Юніон". Так, позивач отримав товар (освітлення промислове) на підставі угоди № ТВ-02/10-1 від 05.02.2010 р. Згідно з умовами договору пунктом передачі товару є склад покупця. В акті перевірки вказано, що для проведення перевірки не було надано товаро-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування товару, що не дало змогу перевіряючим встановити факт перевезення товару за додержання вимог чинного законодавства. Крім того в акті перевірки було зазначено, що подані ПП "Тевес-Юніон" декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року, 9 місяців 2010 року, за 2010 рік та податкові декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року, квітень 2010 року, травень 2010 року, червень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року до ДПІ у Печерському районі м. Києва визнанні податковим органом недійсними, тобто перевіряючими зроблено висновок, що постачальником ПП "Тевес-Юніон" не задекларовано об'єкт оподаткування, тобто валові витрати та податкові зобов'язання з ПДВ.

Разом з цим в акті перевірки зазначено, що за період з 20.01.2010 по 31.12.2010 ТОВ «Оптима-Лайт»здійснювало реалізацію світильників, на підставі угоди від 02.11.2010 №021110/2, на адресу ПП "Бізнес-Рост груп", код ЄДРПОУ 37224701 на загальну суму 30935,97 грн., у тому ПДВ 5155,99 грн., про що свідчить видаткова накладна від 26.11.2010 року № 1634. Реалізований світильник на адресу ПП "Бізнес-Рост груп" було придбано у ПП "Тевес-Юніон". ДПІ у Приморському районі м. Одеси надіслано акт позапланової невиїзної перевірки від 30.12.2010 р. №1899/23-513 по ПП "Бізнес-Рост груп" за період листопад 2010 року, в якому зазначено, що у підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, не виконані обов'язки зі сплати податкових зобов'язань, згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди з підприємствами, яким було сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит перевіряємим підприємством мають ознаки «нікчемності». Перевіряючими зроблено висновок, що правочини укладені від імені ПП «Бізнес-Рост груп»не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства, а враховуючи те, що ПП «Бізнес-Рост груп»не здійснювало реальної діяльності, визначення якої передбачено для вимог податкового законодавства п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, у нього відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями.

Таким чином, перевіряючими зазначено, що угоди, укладені між ПП «Бізнес-Рост груп»та ТОВ «Оптима-Лайт»не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства, а тому правочини вчинені ПП «Бізнес-Рост груп»та ТОВ «Оптима-Лайт»є нікчемними. Тобто, товар, який нібито був відвантажений ТОВ «Оптима-Лайт»на адресу ПП «Бізнес-Рост груп»був використаний ТОВ «Оптима-Лайт»на невстановлені цілі, тобто такий товар не був використаний в господарській діяльності ТОВ «Оптима-Лайт».

Суд не згоден з висновками податкового органу та зазначає.

Згідно з п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Оптима-Лайт»та ПП "Тевес-Юніон" 05.02.2010 р. було укладено договір поставки № ТВ-02/10-1, відповідно до умов якого ПП "Тевес-Юніон" (постачальник) постачає, а ТОВ «Оптима-Лайт»(отримувач) отримує та сплачує світлотехнічне обладнання. Постачання товару здійснюється відповідно до замовлення отримувача. Пунктом передачі товару є склад отримувача. За поставку товару отримувач здійснює сплату на рахунок постачальника

Товар був поставлений, що підтверджено видатковими накладними, які надані до матеріалів справи та дослідженні в ході судового розгляду (арк. справи 147-183).

На підтвердження поставки товару ПП "Тевес-Юніон" позивачу видані податкові накладні , які також надані до матеріалів справи та дослідженні в ході судового розгляду (арк. справи 109-145).

Також на підтвердження поставки товару до матеріалів справи були надані товарно-транспортні накладні, відповідно до яких вантажовідправником виступало - ПП "Тевес-Юніон", вантажоодержувачем - ТОВ «Оптима-Лайт», а перевізник - ФОП ОСОБА_3, які були дослідженні в ході судового розгляду.

Товар був сплачений покупцем, про що свідчить картка рахунку та не заперечувалось сторонами по справі.

Таким чином, господарські зобов'язання сторонами виконані належним чином по договору № ТВ-02/10-1 від 05.02.2010р.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту за березень, квітень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Зауважень щодо оформлення первинної документації по взаємовідносинам з контрагентом ПП "Тевес-Юніон" в тому числі, податкових накладних, контролюючим органом у акті перевірки не наведено.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Суд вказує, що із висновками податкової інспекції, що товар, який був відвантажений ТОВ «Оптима-Лайт»на адресу ПП «Бізнес-Рост груп»був використаний ТОВ «Оптима-Лайт»на невстановлені цілі, тобто такий товар не був використаний в господарській діяльності ТОВ «Оптима-Лайт», в зв'язку з тим, що ТОВ «Оптима-Лайт»здійснювало реалізацію світильників ПП «Бізнес-Рост груп», які було придбано у ПП "Тевес-Юніон", а відповідно до акту перевірки ПП «Бізнес-Рост груп», угоди з підприємствами, яким було сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит перевіряємим підприємством мають ознаки «нікчемності», не погоджується та зазначає.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Згідно додатку 1 до акту перевірки основними видами діяльності ТОВ "Оптима-Лайт"є оптова торгівля електропобутовими приладами.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Оптима-Лайт" здійснювало оптову реалізацію світильників, тобто використовувало товар придбаний у ПП "Тевес-Юніон" у своїй господарській діяльності.

Згідно п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

При судовому розгляді підтвердився той факт, що позивач виконав вимоги норм Закону України "Про податок на додану вартість", що регулюють спірні правовідносини, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який в свою чергу, також виконав вимоги вказаного Закону, видавши позивачу належним чином оформлену податкову накладну на визначені та сплачені позивачем суми податку.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Суд зазначає, що на підставі вищезазначеного, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту, при цьому, за загальнодоступною інформацією, на момент складання податкових накладних, контрагент позивача був офіційно зареєстрований платником ПДВ та мав право складання податкових накладних.

Що стосується висновку, який міститься в акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог п. 5.1 п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.п. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати), це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позовної заяви та наданих позивачем суду документів договорів, видаткових накладних, податкових накладних, усі товари (роботи, послуги), були використані позивачем у його господарської діяльності з митою отримання прибутку.

Доказів того, що придбані товари не були використані в господарської діяльності позивача, відповідачем у відповідності до вимог ст. 71 КАС України суду не надано.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем документально підтверджено використання у своєї господарської діяльності усіх товарів (робіт, послуг).

Також суд вважає занеобхідне зазначити, що відповідальність за не подання податковому органу належної звітності (визнання недійсною) покладена на контрагента позивача - ПП "ТевесЮніон".

Таким чином, суд дійшов висновку, що визнання недійсною податковою інспекцією податкової звітності контрагента позивача не впливає на податковий кредит та на валові витрати позивача.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності реального придбання товарів та використання їх у своїй діяльності, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення чинного законодаства при справлянні ПДВ та податку на прибуток.

На підставі вищенаведених обставин справи та приписів закону, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті без врахування всіх обставин та з порушенням норм чинного законодавства України, а отже вони є такими, що підлягають скасуванню.

З урахуванням вищенаведеного суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині скасування податкових повідомлень- рішень № 0001572305 від 19.04.2011 р. та № 0001562305 від 19.04.2011 р., а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні й такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Щодо задоволення вимог позивача про вважати суми податку на додану вартість та податку на прибуток, які були відображенні в податковій звітності ТОВ "Оптима-Лайт" як суми, отримані від ПП "Бізнес-Рост-Груп", надмірно сплаченими до бюджету та повернути підприємству, суд не вбачає підстав та вважає що скасувавши оскаржувані податкові повідомлення рішення суд захистив в повному обсязі права позивача.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати підлягають розподілу з державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0005172305 від 19.04.2011 р., № 0001562305 від 19.04.2011 р.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" (м. Харків, вул. Ахсарова,11, кв. 107, код ЄДРПОУ 36814845) державне мито в розмірі 1,70 (одна гривня 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений 21 травня 2012 року.

Головуючий суддя І.С.Чалий

Судді - А.В. Зінченко

О.В. Шевченко