Ухвала

від 18.05.2012 по справі 2а/1270/174/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Цицюра О. О.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2012 року справа №2а/1270/174/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явились;

від відповідача - не з'явились;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області

на постанову Луганської окружного адміністративного суду

від 22.03.2012 року

у справі № 2а/1270/174/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінвест"

до відповідача Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізінвест" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.08.2010 року № 0000732301/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 року у справі № 2а/1270/174/2012 (суддя Цицюра О.О.) позовна заява задоволена у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області від 20.08.2010 року №0000732301/0.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» витрати зі сплати судового збору в сумі 28 грн. 23 коп.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовної заяви.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що право на відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплату ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті зазначеного податку.

Також зазначає, що підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ позивачу є неможливість підтвердити факт сплати суми ПДВ по ланцюгам постачання у зв'язку із неотриманням результатів зустрічних звірок.

Наголошує на тому, що Рубіжанською об'єднаною державною податковою інспекцією у Луганській області не отримано належних доказів сплати до бюджету сум податку на додану вартість для підтвердження відповідності сум бюджетного відшкодування сумам, заявлених платником у податкових деклараціях,

З огляду на вищенаведене, заявлену до відшкодування суму ПДВ в повному обсязі неможливо підтвердити у зв'язку з не підтвердженням даних по направленим запитам.

Таким чином, апелянт вважає, що податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 року № 0000732301/0 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому просить постанову суду скасувати та прийняти рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Представники осіб, які брали участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про участь у розгляді справи в апеляційної інстанції не заявлено.

Враховуючи наведене колегія суддів розглядає апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, колегія суддів встановила.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізінвест" зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації 20.02.2007 року, перебуває на обліку в Рубіжанській об'єднаній державній податковій інспекції у Луганській області та є платником податку на додану вартість.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізінвест" було подано до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області податкові декларації з податку на додану вартість із зазначенням від'ємного значення податку, що підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок позивача за січень, квітень, травень, серпень 2009 року - 94 246,00 грн. (а.с. 14-26, 123).

20 серпня 2010 року Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області на підставі направлення № 61-2301-5881 від 19.08.2010 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Лізінвест» код ЄДРПОУ - 34933894 з

питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по 1-му ланцюгу постачання від ТОВ "Комплекс СМВ" (код 31451356), від ТОВ "Нові енергетичні технології плюс" (код 35690460) та від ТОВ "Славіас" (код 35388922) за січень, квітень, травень, серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.04.2009 року по 30.04.2009 року, з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року, за результатами якої складено акт від 20.08.2010 № 896/2301/34933894.

Актом зафіксовано, що перевіркою встановлено порушення позивачем п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» - зменшено суму бюджетного відшкодування по деклараціям січень, квітень, травень, серпень 2009 року на суму 94 246,00 грн.

Так, в акті перевірки, серед іншого, зазначено, що з метою вирішення питання щодо обґрунтованості відшкодування ПДВ з бюджету направлено запити на проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, але у зв'язку з отриманими відповідями та відсутністю відповідей на запити неможливо підтвердити взаємовідносини позивача з контрагентами.

20 серпня 2010 року Рубіжанською об'єднаною державною податковою інспекцією у Луганській області на підставі акту перевірки, згідно з пп. "б", "в" пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами та пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000732301/0 про зменшення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за січень, квітень, травень, серпень 2009 року на загальну суму 94 246,00 грн. (а.с.6).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, податкова інспекція вказує тільки на порушення норм матеріального права.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби у межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Порядок визначення оподатковуваного прибутку, формування валових витрат та валового доходу, ставки податку на прибуток визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1. платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1 цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12., 7.13., 7.14., 14.1., 16.9 та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року -повну.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час спірних взаємовідносин.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Підтвердженням набуття суб'єктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач - є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно пункту 1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшої використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена, як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно з п.п. 7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Підпунктом 7.7.5 п. 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу (п.п.7.7.6 п. 7.7 ст.7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що здійснюється підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, використовуючи грошовий вимір, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізінвест" було надано договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання робіт, платіжні доручення про оплату отриманих товарів (послуг) на підтвердження сформованої суми податкового кредиту та правомірності заявленої до відшкодування в деклараціях за січень, квітень, травень, серпень 2009 року суми бюджетного відшкодування у розмірі 94 246,00 грн.(а.с. 27-83)

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первинна документація відповідає вимогам, установленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з тим колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,

іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі,

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на

реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про систему оподаткування», який був чинним на час спірних взаємовідносин, на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить нормам чинного законодавства.

Наряду з викладеним, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи, відповідачем не надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача при здійсненні спірних операцій, зокрема, не встановлено, що спірні операції не відображені в податковому обліку цього підприємства, що відповідні об'єкти оподаткування, які виникають внаслідок реалізації продукції позивачу, не включені до податкових декларацій, що з них не сплачено у встановленому порядку податки та інші обов'язкові платежі. Крім цього, відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи в його контрагента на предмет спору.

Оскільки факт невиконання чи неналежного виконання обов'язку по сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, приховування чи заниження об'єктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій контрагентами позивача, не доведений, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що ці договори порушують публічний порядок та в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Враховуючи наведене та підтвердження наявними в матеріалах справи документами фактичне виконання сторонами умов укладених договорів, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 20.08.2010 року №0000732301/0.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при вірному застосуванні норм матеріального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому не вбачає підстав для скасування постанови.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 2, ст. 9, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 197, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінвест" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 року у справі № 2а/1270/174/2012- залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 року у справі № 2а/1270/174/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінвест" до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська