Рішення

від 22.05.2012 по справі 1037-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 216

РІШЕННЯ

Іменем України

22.05.2012Справа №5002-19/1037-2011

За позовом - Державного підприємства «Дельта-лоцман», Україна, м.Миколаїв

До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішсервіс», АР Крим, м.Керч

про стягнення 8489,76 доларів США

Суддя Мокрушин В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача - ОСОБА_2 - представник, дов. № 6 від 30.12.2011 р.

Від відповідача - ОСОБА_3 - представник, дов. № 10 від 19.12.2011 р.

Обставини справи: позивач - Державне підприємство «Дельта-лоцман» звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішсервіс», у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 4632,01 доларів США та штраф у розмірі 3857,75 доларів США, всього 8489,76 доларів США; витрати пов'язані з розглядом справи, покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2011 р. порушено провадження по справі суддею господарського суду Автономної Республіки Крим Радвановською Ю.А., призначено до розгляду у судовому засіданні.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2011 р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

21.06.2011 р. видані накази про примусове виконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 р. рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2011 р. у справі №5002-33/1037-2011залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.03.2012 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішсервіс» задоволено; рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2011 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 р. зі справи №5002-33/1037-2011 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

03.04.2012 р. справу №5002-33/1037-2011 було повернуто до господарського суду Автономної Республіки Крим та передано до провадження судді господарського суду Автономної Республіки Крим Мокрушина В.І. з привласненням справі номеру 5002-19/1037-2011.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.04.2012 р. справу прийнято до свого провадження та призначено судове засідання.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду розрахунок суми пені, згідно якої просив суд стягнути пеню з відповідача у розмірі 1962,64 доларів США, проте заяви про зменшення розміру позовних вимог суду не представив.

Представник відповідача у судовому засіданні визнав позовні вимоги у розмірі 1967,00 доларів США, вказуючи на Постанову Верховного суду України від 07.11.2011 р. та на Постанову Вищого господарського суду України від 21.12.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010. В іншій частині просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 р. № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 р. № 1771), ст.12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 07.07.2010 р. № 2453 із змінами і доповненнями), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 р. № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 р. № 350) та усного клопотання представників сторін, вони давали пояснення на російський мові.

Фіксація судового процесу технічними засобами проводилась відповідно до ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Представникам сторін роз'яснені приписи ст.38 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) про витребування господарським судом доказів лише за клопотанням сторін.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

24.12.2007 р. між державним підприємством «Дельта-лоцман» (Підприємство) та товариством з обмеженою відповідальністю «Зовнішсервіс» (Агент) укладено договір № 136/П-07, відповідно до п.1.1 якого Підприємство на умовах цього договору зобов'язується за заявками агента надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги Служби регулювання руху суден (СРРС) у зонах дії центрів і постів регулювання руху суден (ЦРРС/ПРРС) та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морському каналам та глибоководному судновому ходу р.Дунай-Чорне море (БДЛК, ХМК та ГСХ), а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а агент, в свою чергу, зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги. При цьому, споживачем послуг підприємства є судновласник (в розумінні статті 20 Кодексу торговельного мореплавства) (а.с.16-18, Том 1).

Згідно з п.2.1.1 Договору Підприємство взяло на себе зобов'язання за заявками відповідача у встановленому порядку, відповідно до діючих Правил плавання, Обов'язкових постанов, Зводу звичаїв порту тощо (далі - Правила) своєчасно і якісно виконувати лінійні і портові лоцманські проведення суден, надавати послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги СРРС у зонах дії ЦРРС/ПРРС та надавати право проходження по Бузко-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морських каналам та глибоководному судновому ходу р.Дунай-Чорне море, а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги.

Відповідно до п.2.1.2 Договору позивач зобов'язався надавати відповідачу рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами. Рахунки направляються поштою або вручаються агенту під розписку. В необхідних випадках попередньо можуть направлятися факсом.

Згідно з п.2.2.3 Договору агент зобов'язався робити своєчасну оплату відповідно до умов цього договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а під прапором України - у національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну.

Пунктом 2.2.4 Договору Агент зобов'язався сплачувати рахунки Підприємства у терміни, визначені цим Договором.

Порядок стягнення і розмір зборів та плати визначаються відповідно до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори та плата. При цьому, в разі внесення змін та (або) доповнень до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори і плата, сторони під час розрахунків застосовують вищезазначені нормативно-правові акти з урахуванням змін та (або) доповнень з моменту набрання чинності такими змінами та (або) доповненнями (п.4.1 Договору).

Пунктом 4.2.2 Договору передбачено, що оплата здійснюється відповідачем протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку за реквізитами, зазначеними у рахунку.

Згідно з п.5.3 Договору в разі порушення взятих на себе за договором зобов'язань агент за вимогою підприємства несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 0,1% несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Відповідно до п.5.4 Договору відповідач несе повну матеріальну відповідальність перед позивачем за повноту та своєчасність оплати наданих послуг по розрахунках, як у національній валюті України, так і у ВКВ.

Даний договір діє, з урахуванням додаткової угоди № 3 від 01.10.2008 р., з 01.01.2008 р. до 31.12.2010 р. (а.с. 21, Том 1).

Відповідач вартість наданих позивачем послуг сплачував з порушенням строків, встановлених пунктом 4.2.2 Договору, що й стало правовою підставою для звернення до господарського суду Автономної республіки Крим із даним позовом.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.3 Кодексу торговельного мореплавства України держава здійснює регулювання торговельного мореплавства через Міністерство транспорту України та відповідні центральні органи державної виконавчої влади. Відповідно до цього Кодексу, інших актів чинного законодавства Міністерство транспорту України в межах своєї компетенції затверджує правила, інструкції та інші нормативні документи з питань торговельного мореплавства, що є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Відповідно до ст.106 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами державних морських лоцманів, справляється лоцманський збір, порядок справляння і розмір якого встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

Відповідно до ст.115 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

Наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 № 214 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 374/1399 від 24.07.1996) затверджені збори і плати за послуги, що надаються суднами у морських торговельних портах України, в тому числі лоцманський збір та збір за користування послугами служби регулювання руху суден.

Судновласником у Кодексі торговельного мореплавства України визначається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах. Власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Стосовно заявлених у позовній заяві суден відповідач діяв як морський агент, що також зазначено у п.1.1 договору.

Відповідно до статей 116, 117 Кодексу торговельного мореплавства України морський агент діє як представник судновласника, який за договором морського агентування за винагороду зобов'язується надавати послуги в галузі торговельного мореплавства, виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, в тому числі сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням судна в порту. Морський агент зобов'язаний добросовісно здійснювати свою діяльність відповідно до інтересів судновласника і звичайної практики морського агентування, діяти в межах своїх повноважень.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.617 Цивільного кодексу України).

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст.547 Цивільного кодексу України).

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на п.5.3 Договору, відповідно до якого в разі порушення взятих на себе за Договором зобов'язань відповідач за вимогою позивача несе перед останнім відповідальність у вигляд сплати пені у розмірі 0,1% несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт своєчасного виконання зобов'язань за Договором від 24.12.2007р. №136/П-07, а також наявність підстав, що звільнюють відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання прийнятих на себе за договором зобов'язань.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині 1962,64 доларів США, як просив представник позивача у судовому засіданні, а також враховуючи, що відповідач дану суму заборгованості пені визнав та проти її задоволення не заперечував. У частині стягнення пені у розмірі 2669,37 доларів США, суд вважає за необхідне у позові відмовити через безпідставність та необгрунтованість.

Що стосується вимоги позивача про стягнення 3857,75 доларів США штрафу, то вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки, як вже зазначалося (ст.549 Цивільного кодексу України), штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Законодавець чітко врегулював, що за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання можливо лише стягнення пені. Аналогічної позиції дотримується Вищій господарський суд України у постановах №2-2/10387-2008 від 18.02.2010 р., №24/231 від 22.01.2009 р.

Тоді як судом встановлено та зазначається самим позивачем, що відповідач несвоєчасно виконав грошове зобов'язання за договором від 24.12.2007 р. №136/П-07 щодо оплати наданих позивачем послуг.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 1962,64 доларів США, яку визнає відповідач, а також беручи до уваги обґрунтованість та заснованість на приписах діючого законодавства даної позовної вимоги. В частині стягнення пені у розмірі 2669,37 доларів США та штрафу у розмірі 3857,75 доларів США суд відмовляє.

Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного суду України від 07.11.2011 р. та Постанові Вищого господарського суду України від 21.12.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010.

Згідно ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судові витрати в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями), суд -

ВИРІШИВ:

· Позов задовольнити частково.

· Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішсервіс» (вул.Кірова, 51, м.Керч, АР Крим, 98312; ідентифікаційний код 25133423) на користь Державного підприємства «Дельта-лоцман» (вул.Лягіна, 27, м.Миколаїв, Україна, 54017; ідентифікаційний код 25374003) 1962,64 доларів США, що станом на день розгляду справи за офіційним курсом НБУ у гривневому еквіваленті складає 15681,49 грн., державне мито у розмірі 19,63 доларів США, що станом на день розгляду справи за офіційним курсом НБУ у гривневому еквіваленті складає 156,81 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 54,56 грн.

· В частині стягнення пені у розмірі 2669,37 доларів США та штрафу у розмірі 3857,75 доларів США суд відмовляє.

· Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 28.05.2012 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Мокрушин В.І.