Рішення

від 30.05.2012 по справі 1043-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

30.05.2012Справа №5002-32/1043-2012

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом - Сакського міжрайонного прокурора Автономної Республіки Крим ( 96500, АР Крим, м. Саки, вул. Леніна, 34) в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 77/4) в особі Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (95005, АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 13).

до відповідачів - Сакської районної Ради (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Леніна, 15, ідентифікаційний код 25699756).

Кооперативу «Чорноморець» (96550, АР Крим, м. Євпаторія, смт. Мирний, вул. Шкільна, 14-А; 96550, АР Крим, Сакський район, с. Штормове, коса «Південна» озера Донузлав, ідентифікаційний код 22254404).

про визнання недійсним рішення та договору оренди, спонукання до виконання певних дій.

За участю представників:

від позивача - Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству - не з'явився;

від позивача - Ради Міністрів Автономної Республіки Крим - ОСОБА_5., представник, довіреність № 01-01/2687 від 22.11.2011р;

від відповідача - Сакської районної Ради - не з'явився;

від відповідача - Кооперативу «Чорноморець» - не з'явився;

від прокуратури - Куінджи М.О., посвідчення № 12054;

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Сакський міжрайонний прокурор Автономної Республіки Крим в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству в особі Ради Міністрів Автономної Республіки Крим звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Сакської районної Ради та до Кооперативу «Чорноморець», в якому просить визнати недійсним рішення Сакської районної ради 33-ої сесії 5-го скликання № 653 від 25.06.2010р. «Про передачу в оренду кооперативу «Чорноморець» частини водного об'єкту місцевого значення - озера Донузлав, площею 32,0 га в оздоровчих цілях»; визнати недійсним договору оренди поверхні водного об'єкту місцевого значення № 67 від 15.07.2010р., який укладений між Сакською районною радою та кооперативом «Чорноморець»; зобов'язати кооператив «Чорноморець» повернути Раді Міністрів Автономної Республіки Крим за актом приймання - передачі частину озера Донузлав, площею дзеркала 32,0 га, яке розташоване на косі «Південна» на території Штормівської сільської ради Сакського району.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 17.04.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 17.04.2012р., від 15.05.2012р., від 24.05.2012р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені належним чином.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 175-5/06 від 22.09.2006р. затверджено порядок надання органами місцевого самоврядування АР Крим об'єктів водного фонду місцевого значення в оренду. На підставі вказаної постанови Сакська районна рада рішенням 33-ої сесії 5-го скликання № 653 від 25.06.2010р. передала в оренду частину водного об'єкту місцевого значення площею 32,0 га строком на 11 років. Після чого був укладений відповідний договір. Проте, як зазначає позивач, постановою Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010р. у справі № к-20292/08 скасовано постанову Севастополськоьго апеляційного господарського суду від 06.10.2008р. із залишенням в силі постанови господарського суду АР Крим № 2-8/30481.-2008А від 20.06.2008р., за якою вищенаведена Постанова Верховної Ради Автономної Республіки Крим визнана нечинною.

Представник Сакської районної ради проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи заперечення тим, що на момент винесення оспорюваного рішення порядок надання органами місцевого самоврядування АР Крим об'єктів водного фонду місцевого значення в оренду був діючим. Крім того, відповідач вважає, що вказаний порядок скасований лише 27.02.2010 року - дата прийняття Постанови Вищим адміністративним судом України. Також, відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права такий, як визнання рішення недійсним не передбачений діючим законодавством. Більш того, відповідач вважає, що Рада міністрів АР Крим не є належним позивачем в рамках даного спору, оскільки на момент виникнення правовідносин не була наділена відповідними повноваженнями.

Відповідач Кооператив «Чорноморець» явку представника у судове засідання не забезпечив, вимоги суду щодо надання відзиву на позов не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Господарський суд направляв кореспонденцію в тому числі і за адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи ( а.с. 48).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач Кооператив «Чорноморець» не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді держави є наявність порушення або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Рішенням Сакської районної ради 33-ої сесії 05-го скликання № 653 від 25 червня 2010 року кооперативу «Чорноморець» передано в оренду частину водного об'єкту місцевого значення - озера Донузлав, площею дзеркала 32.0 га, розташованого на косі «Південна» в оздоровчих цілях строком на 11 років (а.с. 16).

15 липня 2010 року між Сакською районною радою (орендодавець) та кооперативом «Чорноморець» (орендар) укладений договір оренди № 67 поверхневого водного об'єкту місцевого значення (а.с. 17-18).

Відповідно до пункту 1.1 договору, орендодавець на підставі рішення 33-ої сесії Сакської районної ради 05-го скликання від 25 червня 2010 року № 653 «Про передачу в оренду кооперативу «Чорноморець» частини водного об'єкту місцевого значення - озера Донузлав, площею 32.0 га, в оздоровчих цілях», водогосподарського паспорту озера Донузлав надає, а орендар приймає в користування на умовах оренди частину поверхневого водного об'єкту місцевого значення - озера Донузлав, яке розташоване в районі коси «Південна», на території Штормовської сільської ради Сакського району.

В оренду передається водний об'єкт - частина озеру Донузлав, площею дзеркала 32.0 га, та об'ємом 384.0 тис м. куб. (пункт 1.2 договору).

Водний об'єкт передається в оренду в оздоровчих цілях (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 2.2 договору, строк його дії - 10 років.

Підставами для визнання акта недійсним, - є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту, прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Зазначену позицію сформульовано Президією Вищого арбітражного суду України (Роз'яснення "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів").

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Так, відповідач, однією із підстав заперечень на позов, зазначив невідповідність обораного прокурором способу захисту права вимогам діючого законодавства.

Проте, суд не погоджується із доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Отже, відповідачем не було взято до уваги, що серед способів захисту прав чи інтересів осіб, визначених у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, передбачений обраний прокурором спосіб, як визнання недійсним рішення ради.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача стосовно обраного прокурором способу захисту.

Так, при детальному дослідженні взаємовідносин сторін, суд дійшов наступного висновку:

Відповідно до норм статті 1 Водного кодексу України, водними об'єктами є природні ресурси або створені штучно елементи довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Згідно з приписами статей 8, 51 Водного кодексу України орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР із змінами і доповненнями) передбачено, що питання регулювання спірних відносин вирішуються виключно на пленарному засіданні ради -сесії.

Отже, чинним на час винесення оспорюваного рішення законодавством було передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання спірних відносин, є прийняття рішення на відповідній сесії ради.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2008 року, у справі № 2-8/3048.1-2008А (залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2010 року) постанову Верховної Ради АР Крим від 22 вересня 2006 року № 175-5/06, якою був затверджений Порядок надання в користування поверхневих водних об'єктів місцевого значення на умовах оренди, яким керувалися відповідачі при укладенні оспорюваного договору, - визнано нечинною.

Відповідач в обгрунтування заперечень на позовну заяву посилається на те, що зазначена постанова суду набрала чинності 27 липня 2010 року, тобто вже після прийняття оспорюваного рішення, а отже на момент ухвалення 25 червня 2010 року Сакською районною радою оскарженого рішення № 653, рада мала відповідні повноваження на прийняття такого рішення та на укладення зазначеного договору оренди водного об'єкту місцевого значення та межі, наданих раді повноважень, порушені не були.

Проте, суд не приймає зазначені доводи відповідача у в зв'язку із тим, що нормами частини 1 статті 648 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору, який укладено на підставі правового акта органів державної влади Автономої Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Беручи до уваги, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду частини водного об'єкту місцевого значення - озера Донузлав, прийнято у відповідності до нечинного з 22.09.2006р. акту органу державної влади Автономної Республіки Крим, таке рішення разом із укладеним на його підставі договором оренди, підлягає визнанню недійсним.

При цьому, нечинність постанови означає відсутність її юридичної сили, та за загальним правилом, недійсність (нечинність) правочин (акт) визнається з моменту його укладення (прийняття). Аналогічна позиція викладена Вищим Господарським Судом України в Інформаційному листі від 21.01.2009 р. N 01-08/33 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)».

Таким чином, слід зробити висновок, що недійсність акту органу державної влади виникає не з моменту визнання його недійсним, як на тому наполягає відповідач, а з моменту його винесення.

Так, статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що в користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватись водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, а також у лікувальних та оздоровчих цілях.

Право водокористування на умовах оренди оформлюється договором, узгодженим з державними органами охорони навколишнього середовища та водного господарства у відповідності до «Порядку надання в користування поверхневих водних об'єктів місцевого значення на умовах оренди».

Вказаний Порядок надання водних об'єктів місцевого значення в оренду регулювався Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 22.09.2006 року №175-5/06 «Про Порядок надання в користування поверхневих об'єктів місцевого значення на умовах оренди», розділом 2, якого передбачено вичерпний перелік документів - які необхідно надати уповноваженому органу для розгляду питання про надання водного об'єкту в оренду - Рескомводгосп Автономної Республіки Крим та Рескомприроди Автономної Республіки Крим.

Таким чином, погодження документації із землеустрою, що розробляється з метою вилучення ( викупу), надання, зміни цільового призначення земель водного фонду та погодження договорів оренди водних об'єктів, належить до компетенції Сакського міжрайонного управління водного господарства.

Постанова Верховної ради Автономної Республіки Крим від 22.09.2006р. № 175-5/06, як було зазначено вище, визнана нечинною, тобто такою, що не має юридичної сили, отже районні ради не можуть надавати в користування поверхневі водні об'єкти місцевого значення на умовах оренди.

Крім того, відповідно до Постанови Ради міністрів АР Крим від 31.03.2010р. №128 «Про деякі питання діяльності органів виконавчої влади АР Крим», в якому затверджено Положення про Республіканський комітет АР Крим по водогосподарському будівництву і зрошуваному землеробству, встановлено, що Республіканський комітет АРК по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству, Рескомводгосп є уповноваженим представником Ради міністрів АР Крим по виконанню окремих повноважень Держводгоспу на здійснення функцій з управління державними водогосподарськими організаціями згідно з угодою, укладеною між Радою міністрів АРК і Держводгоспом.

Слід зазначити, що згідно Постанови Ради міністрів АР Крим від 14.12.2010р. №542 "Про управління державними водогосподарськими організаціями", саме на Республіканський комітет АРК по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству покладено забезпечення виконання окремих повноважень, визначених цією постановою.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність обрання прокурором саме Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству.

Стосовно посилань відповідача що Рада Міністрів Автономної Республіки Крим є неналежним позивачем в рамках даного спору, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 "У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)" надано офіційне тлумачення терміну «орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах».

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У відповідності до частини 2 статті 13 Водного Кодексу України державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Пунктом 14 статті 17-1 Водного Кодексу України передбачено, що до компетенції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів відноситься, серед іншого, здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Статтею 18 цього ж Кодексу встановлено, що контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Стаття 19 Водного Кодексу України державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.

Дійсно , на теперішній час Раді Міністрів Автономної Республіки Крим делеговане повноваження розпорядження водними об'єктами місцевого значення ( пункт 3 статті 17-1 Водного Кодексу України).

Проте в редакції Кодексу, що діяла на момент винесення спірного рішення, таких повноважень передбачено не було.

Цивільні права і інтереси слід відрізняти від управлінських або контролюючих функцій. (Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 10.05.2011 у справі № 5002-29/349.1-2010).

Таким чином, суд дійшов висновку, що ані прокурор ані позивачі не надали суду доказів порушення права Ради міністрів Автономної Республіки Крим, що є підставою вважати останню неналежним позивачем в рамках даної справи в частині вимоги щодо визнання недійсним рішення та в частині визнання недійсним договору оренди.. Такої правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, що вбачається з Постанови ВГСУ від 10 квітня 2012 р. у справі № 5002-8/3310-2011.

Крім того, не можуть бути прийняті посилання відповідача Сакської районної ради на непідвідомчість даного спору господарському суду з огляду на те, що статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спори з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій належать до компетенції адміністративних судів. Натомість при вирішенні заявлених вимог у даній справі, в тому числі щодо недійсності рішення Сакської районної ради, остання виступає рівноправним суб'єктом орендних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею, і не є суб'єктом владних повноважень по відношенню до іншого учасника спірних відносин - кооперативу «Чорноморець», оскільки відсутня підпорядкованість, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

В даному випадку, предметом розгляду в контексті визначених прокурором позовних вимог, є перевірка правосуб'єктності Ради, з урахуванням визнаного нечинним акту органу державної влади Автономної Республіки Крим, тобто здатність виступати суб'єктом у правовідносинах стосовно розпорядження об'єктами водного фонду, та передачі їй відповідних прав, яка складається з право-, діє-, та деліктоздатності, і такий спір не може бути розглянутий за правилами встановленими КАС України, що кореспондується, зокрема, і з позицією Верховного суду України викладеною у постанові від 27.04.2010 р.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним рішення 33-ої сесії 5-го скликання Сакської районної ради № 653 від 25.06.2010 «Про передачу в оренду кооперативу «Чорноморець» частини водного об'єкту місцевого значення проте лише в частині вимог, заявлених прокурором в інтересах Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству та, відповідно, таке рішення разом із укладеним на його підставі договором оренди підлягають визнанню недійсними.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові у справі № 5002-19/595-2011 від 08.11.2011р.

Зокрема, щодо визнання недійсним договору оренди № 67 від 15.07.2010р., суд зазначає наступне: так, згідно з пунктом 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною ж 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Що ж до вимоги про зобов'язання кооперативу «Чорноморець» повернути Раді Міністрів Автономної Республіки Крим за актом приймання - передачі частину озеру Донузлав, площею дзеркала 32,0 га, яке розташоване на косі «Південна» на території Штормівської сільської ради Сакського району, слід зазначити таке.

У відповідності о частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на те, що судом встановлений факт недійсності договору оренди, у відповідача Кооперативу «Чорноморець» відсутні правові підстави для займання об'єкту оренди.

Проте позовні вимоги про повернення саме Раді Міністрів Автономної Республіки Крим об'єкту оренди не може розглядатися судом як вимога застосування двосторонньої реституції, - як наслідок визнання правочину недійсним, та за своїм правовим змістом є самостійною вимогою, так як застосування наслідків недійсності правочину призвело б до повернення земельної ділянки орендодавцеві - районній раді. Тоді як Рада Міністрів Автономної Республіки Крим отримала повноваження щодо передачі водних об'єктів в оренду пізніше укладання спірного договору, та, відповідно, стороною його не була.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Вимога про повернення Раді Міністрів Автономної Республіки Крим об'єкту оренди є передчасною, оскільки достеменно невідомо чи заперечуватиме Кооператив «Чорноморець» проти передання об'єкту саме Раді Міністрів Автономної Республіки Крим в добровільному порядку, після набрання законної сили рішення у дійсній справі.

Тобто на сьогоднішній момент, Прокурор та позивач не надали суду доказів порушення права Ради Міністрів Автономної Республіки Крим відповідачами, отже в частині вимоги про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди Раді Міністрів Автономної Республіки Крим позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати покладаються на сторін відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 30.05.2012р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Сакської районної ради 33-ої сесії 5-го скликання № 653 від 25.06.2010р. «Про передачу в оренду кооперативу «Чорноморець» частини водного об'єкту місцевого значення - озера Донузлав, площею 32,0 га в оздоровчих цілях».

3. Визнати недійсним договір оренди поверхні водного об'єкту місцевого значення № 67 від 15.07.2010р. укладений між Сакською районною радою та Кооперативом «Чорноморець».

4. Стягнути з Кооперативу «Чорноморець» (96550, АР Крим, м. Євпаторія, смт. Мирний, вул. Шкільна, 14-А; 96550, АР Крим, Сакський район, с. Штормове, коса «Південна» озера Донузлав, ідентифікаційний код 22254404) в доход Державного бюджету України (р/р 31211206783002, код платежу 22030001, в банку одержувача: ГУ ДКСУ України в АР Крим, м. Сімферополь МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 38040558) 357,67 грн. судового збору.

5. Стягнути з Сакської районної Ради (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Леніна, 15, ідентифікаційний код 25699756) в доход Державного бюджету України (р/р 31211206783002, код платежу 22030001, в банку одержувача: ГУ ДКСУ України в АР Крим, м. Сімферополь МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 38040558) 357, 67 грн. судового збору.

6. В частині позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Ради Міністрів Автономної Республіки Крим в позові відмовити.

7. Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гризодубова А.М.