Рішення

від 28.05.2012 по справі 18/5007/46/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "28" травня 2012 р. Справа № 18/5007/46/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 17.01.2012р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Біо-тест-лабораторія" (м.Київ)

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (с.Ставище Коростенський район, Житомирська область)

про стягнення 5647,89грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 5647,89грн. заборгованості, з яких: 5000,30грн. - основного боргу, 230,51грн. 3% річних та 417,08грн. інфляційних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином (про що свідчить реєстр Ф103 на відправку рекомендованої з повідомлення кореспонденції за 10.05.2012р., а.с.26, а також витяг з сайту Укрпошти - "Пошук поштових відправлень", а.с.31).

Приймаючи до уваги той факт, що неявка повідомленого належним чином представника відповідача не перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, господарський суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи позивач виписав відповідачу рахунки на оплату товару №14024 від 22.12.2010р., та №14217 від 27.12.2010р. (а.с.8, 9). В рахунках зазначено, що рахунок є дійсним до оплати два банківські дні, після чого ціна підлягає зміні.

Виставлений позивачем рахунок не був оплачений відповідачем.

На підставі усної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю Біо-Тест-Лабораторія" (позивач) передало, а Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (відповідач) прийнято товар на загальну суму 12741,30грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №6 від 04.01.2011р. та довіреністю на отримання матеріальних цінностей від 28.12.2010р., виданою на ім'я ОСОБА_2 (а.с.10).

Відповідач оплатив позивачу вартість отриманого товару частково, перерахувавши позивачу 7741,00грн. (що підтверджується банківською випискою, а.с.11), в зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 5000,30грн. (12741,30грн. - 7741,00грн.), яка на час розгляду справи не змінилась.

У зв'язку із невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо повної та своєчасної сплати позивачу вартості отриманого товару, позивач 26.03.2012р. направив на адресу відповідача лист-вимогу про погашення заборгованості у сумі 5000,30грн., однак, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення (а.с.12).

Направлення позивачем на адресу відповідача листа-вимоги про погашення заборгованості підтверджується фіскальним чеком відділення поштового зв'язку від 02.04.2012р. (а.с.12, на звороті).

За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений згідно видаткової накладної товар.

Розглянувши вимоги позивача, суд задовольняє їх з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Згідно зі ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1, 2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст.218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається, що фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є правовідносини з поставки, які оформлені видатковою накладною (оскільки рахунок, на який посилається позивач як на підставу виникнення зобов'язань, не був оплачений протягом встановленого терміну).

Відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з викладеного, строк виконання зобов'язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов'язання купівлі-продажу. Якщо строк оплати товарів, послуг не визначений договором або законодавчими актами, такий строк наступає з моменту виникнення у кредитора права на вимогу.

Отже, враховуючи, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, суд вважає, що в такому випадку слід керуватися вищевказаною нормою ЦК України ст.692 ЦК України, яка передбачає, що покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого зроблено не було.

Тобто, за умови встановлення факту належного отримання товару відповідачем, накладна, за якою відповідач отримав цей товар, є самостійною підставою виникнення у останнього обов'язку здійснити за нього розрахунки.

Загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ст.692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Така ж правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2010 року у справі №22/132 та від 14.04.2011 року у справі №07/2076.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за отриманий товар не провів.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 5000,30грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить господарський суд на підставі ст.625 ЦК України стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов'язання 230,51грн. 3% річних та 417,08грн. інфляційних.

Приписами частини 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних (а.с.5), суд вважає його обґрунтованим, оскільки 3% річних в сумі 230,51грн. та інфляційні у розмірі 417,08грн. нараховані відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню на суму 5647,89грн., з яких: 5000,30грн. - основного боргу, 230,51грн. 3% річних та 417,08грн. інфляційних.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (11582, Житомирська область, Коростенський район, с.Ставище, вул.Центральна, 1, код 01340028)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Біо-тест-лабораторія" (01042, м.Київ, бульвар Дружби Народів, 7, кв.49, код 18094674)

- 5000,30грн. основного боргу;

- 230,51грн. 3% річних;

- 417,08грн. інфляційних;

- 1609,50грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- в справу

2-3 - сторонам (рек. з повід.)