Рішення

від 29.05.2012 по справі 18/5007/35/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "29" травня 2012 р. Справа № 18/5007/35/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 10.02.2012р.;

від відповідача: ОСОБА_2 - фізична особа-підприємець;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТіТрейд" (м.Дніпропетровськ)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Житомир)

про стягнення 15027,84 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 15027,84грн. заборгованості, з яких: 13000,00грн. - основного боргу, 1294,40грн. - пені, 733,44грн. - 3% річних.

Представник позивача в судове засідання подав заяву про уточнення позовних вимог (а.с.55-58), в якій позивач просить стягнути з відповідача 13000,00грн. - основного боргу, 68,64грн. - 3% річних, 858,31грн. - інфляційних витрат, та 3500,00грн. - судових витрат у вигляді послуг адвоката.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Д о п о ч а т к у розгляду господарським судом справи п о с у т і позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, роз'яснення сторонам їх прав та обов'язків, з'ясування наявності відводів складу суду, розгляд інших клопотань та заяв. Заяви про зміну предмета а б о підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи (п.1.4 Рішення зборів суддів Вищого господарського суду України за №4 від 04.08.2010р.).

Розглянувши заяву позивача про уточнення позовних вимог, суд встановив, що позивач вказаною заявою змінив підставу позову, додавши вимогу про стягнення з відповідача 858,31грн. інфляційних (яка раніше не заявлялась) та змінивши період нарахування 3% річних (з 24.03.2012р. по 28.05.2012р., тоді як в позовній заяві зазначався період з 07.06.2010р. по 29.02.2012р.), що відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України (яка передбачає право позивача змінити предмет позову лише до початку розгляду господарським судом справи по суті), є недопустимим, оскільки суд перейшов до розгляду справи по суті 24.04.2012р., що підтверджується протоколом судового засідання від 24.04.2012р. (а.с.37), а заява про уточнення позовних вимог подана до суду 29.05.2012р. (а.с.55-58).

Враховуючи викладене, суд ухвалив залишити без розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, що не позбавляє позивача звернутись до суду для захисту свого порушеного права в загальному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, в судовому засіданні проти позову заперечив з посиланням не неотримання ним вищевказаного товару в тій кількості, яка вказана у накладній. Також відповідач в засіданні суду подав клопотання, в яких просить суду визнати нікчемними та залишити без задоволення вимоги позивача в частині пені та відсотків, змінити первісного відповідача належним відповідачем, а саме: ОСОБА_3, а також, керуючись ст.216 ЦК України залишити без розгляду позовну заяву ТОВ "ТіТрейд", оскільки договір є неукладеним тому має бути застосована двостороння реституція (а.с.68-70).

Розглянувши клопотання відповідача, суд відхилив їх як безпідставні та необґрунтовані.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі усної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю "ТіТрейд" (позивач) передало ФОП ОСОБА_2 (відповідач) товар на загальну суму 16000,00грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №Д-00129 від 06.05.2010р. та довіреністю на отримання матеріальних цінностей від 06.05.2010р., виданою на ім'я ОСОБА_4 (а.с.15-16), оригінали яких оглянуто в судовому засіданні.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті товару виконав частково, перерахувавши позивачу 3000,00грн. (що підтверджується банківською випискою, а.с.43), в зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 13000,00грн. (16000,00грн. - 3000,00грн.), яка на час розгляду справи не змінилась.

У зв'язку із невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо повної та своєчасної сплати позивачу вартості отриманого товару, позивач направляв на адресу відповідача листи-вимоги від 13.02.2012р. за №6 та від 01.03.2012р. за №7 про погашення заборгованості у сумі 13000,00грн., однак, вказані вимога залишені відповідачем без відповіді та задоволення (а.с.17-20, 59-61).

Направлення позивачем на адресу відповідача листів-вимог про погашення заборгованості підтверджується відповідними фіскальними чеками відділення поштового зв'язку та описами про вкладення у цінний лист (а.с.19-20, 61).

За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений згідно видаткової накладної товар.

Розглянувши вимоги позивача, суд задовольняє їх з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки.

Згідно зі ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст.218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки, строк виконання відповідачем зобов'язання щодо проведення розрахунку за отриманий товар сторони не встановили, позивачем, згідно приписів ч.2 ст.530 ЦК України, на адресу відповідача було направлено листи-вимоги про погашення заборгованості у сумі 13000грн., які залишені відповідачем без відповіді та реагування.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст.ст.525, 527 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за отриманий товар не провів.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 13000,00грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач за неналежне виконання відповідачем зобов'язань нарахував пеню у розмірі 1294,40грн.

Однак, господарський суд вважає, що сума пені нарахована необґрунтовано виходячи з наступного.

Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Оскільки чинним законодавством, що регулює правовідносини між сторонами, не передбачено відповідальності покупця за невиконання договірних зобов'язань у вигляді пені, та, враховуючи відсутність між сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1294,40грн. пені є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Також позивач просить господарський суд на підставі ст.625 ЦК України стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов'язання за період з 07.06.2010р. по 29.02.2012р. 733,44грн.

Приписами частини 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Судом встановлено, що здійснюючи нарахування 3% річних позивач не врахував вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України та здійснив розрахунок з моменту поставки товару, що на думку суду є неправомірним.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_2 отримав вимогу про сплату заборгованості 16.02.2012р., отже право на нарахування 3% річних у позивача виникло зі спливом семиденного терміну з моменту отримання претензії відповідачем, тобто з 24.02.2012р. по 29.02.2012р. (день пред'явлення позову до суду).

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, розмір річних за період з 24.02.2012р. по 29.02.2012р. становить 6,39грн.; вимоги в частині стягнення 727,05грн. 3% річних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував, також не надав доказів, які б свідчили про викрадення довіреності або її фальсифікацію.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню на суму 13006,39грн., з яких: 13000,00рн. основного боргу, 6,39грн. 3% річних.

В частині стягнення 1294,40грн. пені та 727,05грн. 3% річних суд відмовляє за необґрунтованістю.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України, при частковому задоволенні позову суми судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Разом з тим, частина 2 цієї ж статті передбачає, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, господарський суд визнав за необхідне покласти сплату судового збору в сумі 1609,50грн. на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (10029, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТіТрейд" (49094, м.Дніпропетровськ, вул.Мандриківська, 47, код 34408235)

- 13000,00рн. основного боргу;

- 6,39грн. 3% річних;

- 1609,50грн. судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 1294,40грн. пені та 727,05грн. 3% річних

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід.)