Рішення

від 22.05.2012 по справі 412/4342/2012

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 412/4342/2012

провадження 2/412/3105/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2012 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Пасько Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, треті особи інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області і комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на будинок, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02 квітня 2012 року звернулася до суду з позовом до відповідача Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно. Позивач в своєму позові посилається на те, що з 1982 року відкрито користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, на цій земельній ділянці в 1985 році почала будівництво житлового будинку та господарських і побутових споруд, завершила будівництво в 1994 році і мешкає там до цих пір. Звернулася до відповідача і їй було дозволено оформити документи на земельну ділянку і домоволодіння, виносилися відповідні рішення сесії міськради і виконкому, земельна ділянка виділена і передана їй в оренду, укладено договір оренди; в передбаченому законом порядку вона отримала декларацію про відповідність будівельним та іншим нормам і правилам та готовність її будинку і господарських та побутових спору до експлуатації; третьою особою за замовленням позивача проведена технічна інвентаризація і видано технічний паспорт. Згідно рішень міськради їй рекомендовано питання про право власності вирішити в судовому порядку, тому зараз позивачка вважає, що право власності на вказаний будинок повинно належати їй, але це право власності не визнається і не зареєстровано. Просила визнати за нею право власності на нерухоме майно: житловий будинок з господарчими і побутовими спорудами, розташований в АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку А-2, гаражу Б, сараю В, навісів Г і Д та огорожі № 1, які розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 1210100000:03:0051, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно на прохання позивача вони уклали з ним договір оренди земельної ділянки та виносились рішення про оформлення документів. Але будівництво домоволодіння є самовільним, з цим питанням до них позивач не звертався, відсутній спір. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представники третіх осіб КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»ДОР і інспекції ДАБК у Дніпропетровській області в судове засідання не з'явилися, про день та час судового засідання повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Суд вважає можливим розгляд справи без участі представників вказаних третіх осіб згідно зі ст. 169 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача і її представника, представника відповідача, з'ясувавши думку сторін, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що починаючи з 1982 року та по сьогоднішній день позивач безперервно, відкрито користується земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, використовуючи її для ведення садівництва, вирощування сільськогосподарських культур. В період користування зазначеною земельною ділянкою з 1985 рік по 1994 рік позивач самочинно побудувала на ній житловий будинок з господарськими спорудами. Відповідно до технічного паспорту КП «ДМБТІ»ДОР від 10 вересня 2004 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 складається з літ. А-2 -житловий будинок, літ. Б- гараж, літ. В -сарай, літ. Г -навіс, літ. Д - навіс, № 1 -огорожа, в жовтні 2004 року позивач звернулась до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з клопотанням про передачу земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1. З урахуванням ст. 376 ЦК України, відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 21 вересня 2005 року № 38/30 «Про оформлення прав на земельні ділянки, що зайняті об'єктами самочинного будівництва», протягом 2004-2011 року, позивач отримала рішення Дніпропетровської міської ради від 25 лютого 2009 року № 69/43 «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 по фактичному розміщенню самочинно побудованого жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1», рішення Дніпропетровської міської ради від 16 червня 2010 року № 144/58 «Про продовження строку дії дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню самочинно побудованого жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1», рішення Дніпропетровської міської ради від 29 липня 2011 року № 222/14 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду гр. ОСОБА_1 по фактичному розміщенню самочинно побудованих жилого будинку, господарських будівель та споруд».

У 2005 році позивач замовила містобудівне обґрунтування розміщення жилого будинку присадибного типу по АДРЕСА_1, відповідно до якого розміщення жилого присадибного будинку в районі будинку по АДРЕСА_1, відповідає функціональному призначенню території та не порушує планувальну структуру пос. Лоцманська Каменка.

06 жовтня 2011 року позивач уклала з відповідачем договір оренди, відповідно до якого позивачу було передано в строкове платне користування земельну ділянку по фактичному розміщенню самочинно побудованих жилого будинку та господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0.1000 га за кадастровим номером: 1210100000:03:001:0051 та зареєстровано договір оренди в управлінні Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області 20 грудня 2011 року за № 121010004000321. Умовою передачі відповідачем в оренду вищезазначеної земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську позивачу, було виконання вимог ст. 376 ЦК України та інших вимог чинного законодавства стосовно порядку та умов оформлення прав у судовому порядку протягом 2- річного строку користування земельною ділянкою. Оскільки житловий будинок позивачем був самочинно побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності та якою розпоряджається відповідач і земельна ділянка надана за умови визнання права власності на самочинне будівництво, вочевидь, що права позивача в даному випадку можуть бути захищені через суд, що і передбачено в договорі оренди землі. В зв'язку з вищенаведеним виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушена звернутись до суду за визнанням права власності на самочинно побудоване домоволодіння.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які існували до набрання чинності цим Кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

В зв'язку з цим до правовідносин стосовно визнання права власності на самочинне будівництво, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України 2004 року, але продовжують існувати і після набрання ним чинності треба застосовувати норми Цивільного кодексу України 2004 року.

Згідно ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як зазначено в ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване майно.

Згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Враховуючи докази, надані позивачем, а саме підтвердження надання відповідачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 під уже збудоване позивачем домоволодіння ( договір оренди від 06 жовтня 2011 року), відсутність порушення прав інших осіб, що підтверджується відсутністю їх заперечень при погодженні меж земельної ділянки та відсутністю будь-яких скарг до органів влади та місцевого самоврядування, є всі правові підстави для визнання судом права власності за позивачем на самочинно збудоване домоволодіння по АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Порядок прийняття в експлуатацію самовільно збудованого нерухомого майна регулюється наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року за № 91 «Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних ( садибних) житлових будинків, садових дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.07.2011 року за № 830/19568.

Враховуючи вищезазначені вимоги щодо необхідності введення самочинно збудованого нерухомого майна в експлуатацію, позивач отримала в державній архітектурно - будівельній інспекції у Дніпропетровській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а саме житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1, а отже виконала всі встановлені чинним законодавством України вимоги для визнання за нею судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Судом встановлено, що згідно вказаної декларації будівництво домоволодіння АДРЕСА_1 позивачем проведено у відповідності до будівельних норм і правил, вищезазначені будови збудовано було проведено в межах наданої і займаної земельної ділянки на підставі умов договору, тому визнання за позивачем права власності на об'єкти самочинного будівництва не порушує прав фізичних та юридичних осіб. Проведене будівництво не порушує права інших співвласників і власників сусідніх будинків.

У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. У відповідності зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається приналежним йому майном. Власник має право робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Користуючись цим правом позивач використав відповідно до закону надану земельну ділянку, в результаті чого фактично створив і переобладнав приміщення будинку і господарчих споруд вказаного домоволодіння.

На підставі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 1 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина (п. 1), засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п. 22).

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач всі передбачені рішеннями міськради і її виконкому, договором оренди землі умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав зобов'язання його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, в самому договорі вказана необхідність звернення позивача з питання визнання права власності до суду, що той і зробив.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно відповідача (крім рішень та договору оренди) по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього та предмета спору і не довів цього, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не погодження з позовними вимогами в повному обсязі, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим визнати за визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку А-2, гаражу Б, сараю В, навісів Г і Д та огорожі № 1, які розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 1210100000:03:0051 та стягнути з Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в вигляді судового збору в сумі 281 грн. 63 коп.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про визнання права власності знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 92, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 319, 331, 376, 392 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку А-2, гаражу Б, сараю В, навісів Г і Д та огорожі № 1, які розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 1210100000:03:0051.

Стягнути з Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в вигляді судового збору в сумі 281 грн. 63 коп..

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -