Постанова

від 22.05.2012 по справі 903/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 травня 2012 р. № 2а- 903/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання - Фоміній В.В.,

за участю: представника позивача - Марченко Д.Ю.,

представника відповідача - Вєтрової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Люксел"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Люксел", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення за № 0010632340 від 29.11.11р., № 0010642340 від 29.11.11р., № 0010652340 від 29.11.11р.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 року замінено неналежного відповідача Харківську об'єднану державну податкову інспекцію, на належного відповідача - Харківську об'єднану державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що порушень законодавства не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилався на безпідставність висновків Харківської ОДПІ про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ «Промспец консалтинг», позаяк за даними операціями товар був поставлений в повному обсязі, оплату вартості товару проведено, тобто господарські зобов'язання виконані належним чином, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Представник відповідача з поданим позовом не погодився. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що ТОВ «Люксел» порушено вимоги п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 82633,0 грн., порушено п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України з урахуванням змін та доповнень в результаті чого занижено ПДВ на суму 62010,0 грн. Також при проведені перевірки позивачем не було надано документів в підтвердження транспортування товару.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач, ТОВ «Люксел», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 37263316, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у Харківській ОДПІ.

Судом встановлено, що Харківською ОДПІ було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Люксел»з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по операціям з ТОВ «Промспец консалтинг»за період з 01.03.2011р. по 31.08.2011р.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки від 01.12.11р. за № 2723/234/37263316.

У відповідності до висновку акту перевірки ДПІ зазначається, що перевіркою встановлено порушення:

- п. 5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України з урахуванням змін та доповнень в результаті чого занижено податок на прибуток на 82633,0 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 року на суму 32452,0 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 26148,0 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 24033,0 грн.;

- п. 198.3 ст. 198 та розділу V Податкового кодексу України з урахуванням змін та доповнень, що призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати на 62010,0 грн., у т.ч. у березня 2011 року на суму 24662,0 грн., у квітні 2011 року на суму 4099,0 грн., у червня 2011 року на суму 15134 грн., у липні 2011 року на суму 1689,0 грн., у серпні 2011 року на суму 16426 грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 7590,0 грн.

Стосовно складання акту перевірки суд звертає увагу на те, що наказ на проведення вказаної перевірки №1199 датований 01.12.2011р. направлення на перевірку видані цією ж датою та акт складений 01.12.2011р. Відповідно п.2.1 розділу 2 акта виїзна перевірка проводилась 01.12.2011р. Крім того, 01.12.2011р. податковим органом складений акт про неможливість вручення акту позапланової виїзної перевірки, в якому вказано про відсутність керівника підприємства позивача. Враховуючи, що вказана перевірка була виїзною, а підприємство позивача знаходиться на доволі значної відстані від податкової установи, суд звертає особливу увагу викладеним фактам щодо дій податкового органу під час проведення перевірки.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Промспец консалтинг». В ході проведення зустрічної звірки встановити місцезнаходження та провести зустрічну звірку контрагенту не має можливості.

Також, відповідач зазначає, що ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акти про неможливість проведення зустрічної звірки.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки були винесені податкові повідомлення -рішення за № 0010632340 від 29.11.11р. на загальну суму 82634,0 грн., № 0010642340 від 29.11.11р. на загальну суму 9487,0 грн. та № 0010652340 від 29.11.11р. на загальну суму 66539,75 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Промспец консалтинг».

За результатами перевірки ТОВ "Промспец консалтинг" ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки від 01.06.2011 №1253/15-05-14/37091549 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг»(код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначається, що у ТОВ "Промспец консалтинг" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Зазначені операції ТОВ "Промспец консалтинг" та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Промспец консалтинг" є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Також ДПІ зазначає, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочині між позивачем, ТОВ «Промспец консалтинг»та покупцями вважаються нікчемними.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 01.12.11 за № 2723/234/37263316, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Між ТОВ «Люксел»як покупцем та ТОВ «Промспец Консалтинг»як постачальником, було укладено договір №1/3 від 01.03.2011р. на постачання електрофурнітури.

Відповідно умов договору ТОВ «Люксел»в березні-серпні 2011р. отримав від ТОВ «Промспец Консалтинг»електрофурнітуру.

На виконання умов договору було складено наступні документи підтверджуючи виконання правочину, а саме видаткову накладну №0403/1 від 04.03.11р., рахунок-фактуру №0403/1 від 04.03.2011р., податкову накладну №157 від 04.03.11р. на суму 129809,08 грн., видаткову накладну №0404/1 від 04.04.11р., рахунок-фактуру №0404/1 від 04.04.11р., податкову накладну №105 від 04.04.11р. на суму 29402,67 грн., видаткову накладну №2106/1 від 21.06.11р., рахунок-фактуру №2106/1 від 21.06.11р., податкову накладну №365 від 21.06.11р. на суму 84286,01 грн., видаткову накладну №050701 від 05.07.11р., рахунок-фактуру №050701 від 05.07.11р., податкову накладну №229 від 05.07.11р. на суму 27025,12 грн., видаткову накладну №050801 від 05.08.11р., рахунок-фактуру №050801 від 05.08.11р., податкову накладну №129 від 05.08.11р. на суму 77477,17 грн.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до справи товарно-транспортними накладними №040301 від 04.03.2011р., №040401 від 04.04.11р., №210601 від 21.06.11р., №050702 від 05.07.11р. та №050802 від 05.08.11р.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що позивачем надані достатні докази стосовно транспортування товару, а також докази оприбуткування та складського обліку придбаних товарів.

Оплата за отриманий товар підтверджується залученими до матеріалів справи банківськими виписками.

Суд зазначає, що отриманий товар від ТОВ «Промспец консалтинг»в подальшому було реалізовано на ПП «Елітія», що підтверджується видатковою накладною №0903/1 від 09.03.2011р., податковою накладною №2 від 09.03.11р. на суму 112291,74 грн., видатковою накладною №0504/1 від 05.04.2011р., податковою накладною №1 від 05.04.11р. на суму 26368,75 грн., видаткова накладна №2206/3 від 22.06.2011р., податкова накладна №3 від 22.02.11р. на суму 72173,71 грн., видаткова накладна №0808/1 від 08.08.2011р., податкова накладна №1 від 08.08.11р. на суму 32628,18 грн., видаткова накладна №2608/2 від 26.08.2011р., податкова накладна №5 від 26.08.11р. на суму 44370,34 грн., ТОВ «Транссервіс», що підтверджується видатковою накладною №2403/1 від 24.03.2011р., податковою накладною №1 від 09.03.11р. на суму 212,50 грн., ПП «Двісті двадцять Вольт», що підтверджується видатковою накладною №2503/2 від 25.03.2011р., податковою накладною №4 від 25.03.11р. на суму 8121,59 грн., видатковою накладною №2503/12 від 25.03.2011р., податковою накладною №3 від 25.03.11р. на суму 2684,50 грн., видаткова накладна №2206/2 від 22.06.2011р., податкова накладна №2 від 22.06.11р. на суму 8249,88 грн., видаткова накладна №2206/1 від 22.06.2011р., податкова накладна №1 від 22.06.11р. на суму 2245,42 грн., видаткова накладна №1207/1 від 12.07.2011р., податкова накладна №2 від 12.07.11р. на суму 5368,84 грн., видаткова накладна №1208/1 від 12.08.2011р., податкова накладна №2 від 12.08.11р. на суму 2217,92 грн., видаткова накладна №3108/1 від 31.08.2011р., податкова накладна №6 від 31.08.11р. на суму 7012,0 грн., ФОП ОСОБА_4, що підтверджено видатковою накладною №0504/2 від 05.04.2011р., податковою накладна №2 від 05.04.11р. на суму 6879,0 грн., ПП «Амадеус», що підтверджено видатковою накладною №2206/4 від 22.06.2011р., податковою накладною №4 від 22.06.11р. на суму 4356,00 грн., ТОВ «Центр світових технологій», відповідно до видаткова накладна №0707/1 від 07.07.2011р., податкова накладна №1 від 07.07.11р. на суму 5177,93 грн., видаткова накладна №2007/1 від 20.07.2011р., податкова накладна №3 від 20.07.11р. на суму 7342,51 грн., видаткова накладна №2707/1 від 27.07.2011р., податкова накладна №4 від 27.07.11р. на суму 2158,83грн., видаткова накладна №1808/1 від 18.08.2011р., податкова накладна №3 від 18.08.11р. на суму 1616,50 грн., видаткова накладна №2608/1 від 26.08.2011р., податкова накладна №4 від 26.08.11р. на суму 847,08 грн.

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, згадані договори визнаються судами належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані контрагентами податкові накладні.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного ТОВ товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на мотивах складених ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова актів про неможливість проведення ТОВ «Промспец консалтинг»господарської діяльності, котрі відображені в акті перевірки від 01.06.11р.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також звертає увагу на те, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України, передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що в акті перевірки від 01.12.11р. за № 2723/234/37263316 та в податковому повідомленні -рішенні № 0010632340 від 29.11.2011р., Харківська ОДПІ посилається на п. 5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд зауважує, що відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України, визнано такими, що втратили чинність: з 1 квітня 2011 року Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 4, ст. 28 із наступними змінами), крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Податковим органом перевірка позивача проводилась за період з 01.03.2011 року по 31.08.2011 року, в той час коли з 1 квітня 2011 року Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" втратив чинність, крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Відповідно до п.138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до п.п. 139.1.9. п.139.1 ст. 138 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З матеріалів справи встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємствами, яке станом на момент спірних правовідносин є платниками податку на прибуток, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ.

Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Розпочинаючи договірні відносини з ТОВ «Промспец консалтинг», отримавши товар, сплативши за товар гроші, здійснивши його подальшу реалізацію, можливо зробити висновок, що витрати з придбання товару у ТОВ «Промспец консалтинг»вірно віднесено до валових витрат позивача.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ «Люксел».

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки висновки ДПІ лише ґрунтуються на актах перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення ТОВ «Люксел»податкового правопорушення.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи зустрічної звірки, в котрому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, котрі не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, які достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті від 01.12.11р. за № 2723/234/37263316 щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення № 0010632340 від 29.11.11р., № 0010642340 від 29.11.11р., № 0010652340 від 29.11.11р. прийняті Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі акту від 01.12.11р. за № 2723/234/37263316 підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням ч.3 ст.2 КАС України, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксел" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції за № 0010632340 від 29.11.11р., № 0010642340 від 29.11.11р., № 0010652340 від 29.11.11р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Люксел" (код ЄДРПОУ 37263316) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 32.19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 28 травня 2012 року.

Суддя Д.В.Бездітко