Рішення

від 31.05.2012 по справі 852-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2012Справа №5002-28/852-2012

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільногірське скло», м. Вільногірськ.

До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег», м. Сімферополь.

Про стягнення 824 552,58 грн.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача - ОСОБА_1 - представник, довіреність № 11 від 16.04.2011 р.

Від відповідача - ОСОБА_2 - представник, довіреність від 17.09.2011р.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вільногірське скло» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» про стягнення за договором поставки основного боргу з урахуванням індексу інфляції, річних та пені від прострочених сум заборгованості у розмірі 824 552,58 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав належним чином та в повному обсязі договірні зобов'язання щодо сплати за поставлений товар згідно договору поставки № 29/31-10 від 29.01.2010.

19.04.2012р. представник відповідача надав заперечення на позовну заяву, в яких просить позовні вимоги задовольнити частково, а в частині заборгованості на суму 70 000,00 грн. та суми річних - відмовити. Також, відповідач зазначив, що не згоден з розрахунком річних, оскільки у п. 8.2 договору поставки № 29/31-10 від 29.01.2010р. встановлені річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, проте не вказано об'єкт нарахування річних.

10.05.2012р. представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить стягнути грошову суму в розмірі 704 552,58 грн., яка складається з: 393 355,40 грн. - заборгованість за поставлений товар по договору поставки № 29/31-10 від 29.01.2010 р., 58 306,13 грн. - пеня, 181 355,10 грн. - 3% річних, 71 535,95 грн. - інфляційні збитки.

31.05.2012р. в судовому засіданні, позивач підтримав зменшені позовні вимоги. Відповідача заперечував проти задоволення вимог про стягнення річних.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірки доказів, суд залишився для прийняття рішення по справі у нарадчій кімнаті, але під час знаходження у нарадчій кімнаті суд дійшов висновку про необхідність встановлення обставин, які мають суттєве значення для розгляду спору в частині суми річних яку просить стягнути позивач, у зв'язку з чим, після нарадчої кімнати суд продовжив розгляд справи.

Під час продовженого розгляду справи представник позивача пояснив, що в заяві від 10.05.2012р. допущено опечатку в частині зазначення річних, які підлягають стягненню.

Строк розгляду справи продовжувався в порядку ст. 69 ГПК України.

У справі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд залишився для прийняття рішення по справі у нарадчій кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд -

встановив:

29.01.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільногірське скло» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (покупець) укладено договір поставки № 29/31-10 (а. с. 55-58, т. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник зобов'язується передати у встановлений договором строк покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість.

Розділом 4 договору визначено ціну, вартість та порядок розрахунків, а саме: ціна товару за одиницю та по позиціям зазначається у специфікаціях (п. 4.1); строки сплати за товар: 100% передплата, за згодою сторін можлива дострокова поставка товару. У випадку дострокової поставки, сплата здійснюється покупцем протягом 3 календарних днів з дати поставки партії товару (п. 4.3); розрахунки за договором здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 8.1 договору, у випадку невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань, винна сторона несе перед іншою стороною цивільно-правову відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

У випадку прострочки сплати товару покупець сплачує на користь постачальника за кожен день прострочки пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки від суми заборгованості (вартість несплаченого товару) та річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки (п. 8.2 договору).

Пунктом 11.4 договору, сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2010 року.

20.12.2010 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 29/31-10 від 29.01.2010 (а. с. 59, т. 2), відповідно до якої п. 11.4 договору викладено у наступній редакції: договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2011 року.

На виконання умов зазначеного договору, позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 7 097 102,34 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними (а. с. 79-200, т. 2).

Відповідач частково сплатив за поставлений товар, а саме у розмірі 6 581 002,24 грн., а також повернув позивачу товар на загальну суму 2 744,70 грн.

24.11.2011 позивач направив відповідачу претензію № 362 (а. с. 71-72, т. 2), в якій просить сплатити суму заборгованості у розмірі 758 425,40 грн., а 24.01.2012 претензію № 02 (а. с. 28-29, т. 2), про сплату 513 355,40 грн. заборгованості.

Проте, претензії позивача були залишені без відповіді, а борг не оплачений.

Протягом розгляду справи відповідач частково сплатив суму заборгованості у розмірі 120 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 520 від 06.04.2012 на суму 70 000,00 грн. та платіжним дорученням № 582 від 19.04.2012 на суму 50 000,00 грн. (а. с. 38-39, т. 3), у зв'язку з чим позивач зменшив позовні вимоги та просить стягнути з останнього 704 552,58 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на наведені норми Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 393 355,40 грн. підлягають задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 58 306,13 грн. пені.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2 договору поставки передбачено, що у випадку прострочки сплати товару покупець сплачує на користь постачальника за кожен день прострочки, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки від суми заборгованості (вартість несплаченого товару).

Перевіривши розрахунок суми позову позивача у частині нарахування пені, суд знаходить його вірним, у зв'язку з чим, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 58 306,13 грн. за період з 02.08.2011 по 22.02.2012 року.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму річних у розмірі 181 355,10 грн. та збитки від знецінення коштів внаслідок інфляції у розмірі 71 535,95 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.2 договору, у випадку прострочки сплати товару покупець сплачує на користь постачальника за кожен день прострочки річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.

При цьому, судом встановлено, що розмір річних розраховано з огляду на приписи п. 8.2 договору поставки.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що розрахунок річних здійснено невірно, оскільки не вказано об'єкт нарахування річних, у зв'язку з наступним.

Відповідно до п. 8.2 договору, у випадку прострочки сплати товару покупець сплачує на користь постачальника за кожен день прострочки пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки від суми заборгованості (вартість несплаченого товару) та річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.

Таким чином, з зазначеного пункту договору вбачається, що об'єктом нарахування і пені, і річних сторонами визначено саме суму заборгованості.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення з боку відповідача по оплаті за отриманий товар, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення річних та збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції обґрунтованими, а відповідні суми такими, що підлягають стягненню на користь останнього.

Згідно статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

З огляду на викладені обставини, а також враховуючи те, що відповідач не представив суду доказів відсутності з його боку заборгованості, суд вважає, що зменшені вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 14 091,05 грн. покладаються судом на відповідача. З огляду на зменшення позивачем позовних вимог під час розгляду справи, у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», на користь останнього підлягає поверненню сума судового збору у розмірі 2 400,01 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти заяву позивача про зменшення позовних вимог від 10.05.2012.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (код ЄДРПО України 31173285) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільногірське скло» (код ЄДРПО України 30809384) 393 355,40 грн. заборгованості за поставлений товар по договору поставки № 29/31-10 від 29.01.2010, 58 306,13 грн. пені, 181 355,10 грн. річних, 71 535,95 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 14 091,05 грн. судового збору.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Вільногірське скло» (код ЄДРПО України 30809384) з державного бюджету 2 400,01 грн. зайве сплаченого судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 31.05.2012р.

Повне рішення складено - 05.06.2012р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Лукачов С.О.