Рішення

від 05.06.2012 по справі 5/5007/36/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" червня 2012 р. Справа № 5/5007/36/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фермерського господарства "Вільне" (с.Тайкури, Рівненський район, Рівненська область)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (с.Піщів Новоград - Волинського району)

про стягнення 81572,50 грн.

Фермерське господарство "Вільне" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 81572,50 грн., з яких 34350,00 грн. боргу за поставлену картоплю, 25762,50 грн. неустойки, 21460,00 грн. моральної шкоди. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23.03.2012 р. порушено провадження у справі №5/5007/36/12 призначено розгляд справи на 24.04.2012 р.

13.04.2012р. на адресу господарського суду від позивача надійшла заява про зміну підстави і предмету позову (вх.№4474 від 13.04.2012 р., а.с.23-25), щодо якої слід зазначити наступне. В разі надходження до господарського суду заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Вищевказана заява названа позивачем як заява про зміну підстави та предмету позову, проте, зміст її повністю не відповідає назві, оскільки жодним чином не стосується одночасної зміни та предмету позову позивачем.

Так, зміст заяви свідчить, що позивачем на виконання вимог ухвали суду від 23.03.2012 р. здійснено розрахунок пені у відповідності до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", внаслідок чого, позивачем фактично зменшено заявлений до стягнення розмір пені з 25762,50 грн. до 2945,63 грн.

За таких обставин, заява позивача за вх.№4474 від 13.04.2012 р. розцінюється судом та приймається ним до розгляду саме як заява про зменшення позовних вимог в частині розміру пені, оскільки інші позовні вимоги - щодо стягнення 34350 грн. боргу та 21460 грн. моральної шкоди - згідно прохальної частини заяви не змінені.

Відповідно до ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог в частині розміру пені не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує жодним чином прав та законних інтересів третіх осіб, заява позивача за вх.№4474 від 13.04.2012 р. приймається судом до розгляду, а отже, розгляд справи здійснюється судом в межах позовних вимог, викладених у цій заяві. Таким чином, у даній справі розглядаються позовні вимоги про стягнення:

- 34350,00 грн. боргу за поставлену картоплю,

- 2945,63 грн. пені,

- 21460,00 грн. моральної шкоди,

- 11432,87 грн. судових витрат, до яких позивач відносить 1798,87 грн. витрат на пальне, 8000,00 грн. витрат на адвоката та 1634,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Розгляд справи відкладався згідно ухвал суду від 24.04.2012 р. та 07.05.2012 р., зокрема, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін (позивача - в судове засідання 24.04.2012 р.) та невиконанням ними вимог ухвал суду; ухвалою суду від 07.05.2012 р. продовжено строк вирішення спору відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України та відкладено розгляд справи на 05.06.2012 р.

В засідання суду 05.06.2012 р. представники сторін не з'явились.

07.05.2012 р. до справи подано заяву, підписану адвокатом ОСОБА_2, в якій останній просив завершити розгляд справи без участі представників позивача та вказав, що інших доказів в обгрунтування позову не має (а.с.57).

Від позивача 30.05.2012р. до суду також надійшла заява (вх.№6764 від 30.05.2012р.), в якій просить завершувати розгляд справи без участі його представника (а.с.62).

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду, зокрема, щодо надання письмового відзиву на позов, не виконав. При цьому, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить реєстр рекомендованої з повідомленням кореспонденції суду за 15.05.2012 р. (а.с.65) та поштове повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 18.05.2012 р. (а.с.68).

Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, зважаючи на клопотання позивача, а також з врахуванням того, що строк розгляду позовної заяви, за продовження строку вирішення спору згідно ч.3 ст.69 ГПК України, майже сплинув (позовна заява надійшла до суду 22.03.2012 р., відповідно до ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу), господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між Фермерським господарством "Вільне" (продавець) та підприємцем ОСОБА_1 (покупець) 04.10.2011 р. укладено договір купівлі-продажу продукції (а.с.14), за яким продавець продає, а покупець купує картоплю (товар), згідно з доповненням-специфікацією, яке укаладається за кожною окремою заявкою, та є невід'ємною частиною цього договору. Доповнення, за необхідності і за узгодженням сторін може бути підписане по факсу (п.1 договору).

Згідно п.2.1. договору, найменування, кількість та якість товару, який продавець поставляє покупцю, вказується у специфікації до цього договору.

Відповідно до п.3.1. договору, товари згідно з цим договором відпускаються на умовах склад продавця.

Ціни на проданий за цим договором товар узгоджуються покупцем та продавцем (п.4.1. договору).

У відповідності до п.4.2. договору, вартість кожної окремої продукції визначається у рахунку, який виставляє продавець та пересилає покупцю не пізніше одного дня після отримання останнього замовлення.

Відповідно до п.5.1. договору, покупець зобов'язаний зробити передоплату не пізніше 21 банківського дня у розмірі 100% вартості замовленого товару, який поставляється продавцем, або під час доставки товару.

Пунктом 5.2. договору визначено спосіб платежу - банківський переказ за вказаними реквізитами продавця.

Згідно п.6.1. договору, товар приймається покупцем: за кількістю - згідно з накладною та пакувальним листом; за якістю - згідно з сертифікатами якості та фактичним станом товару, що надійшов.

В пункті 8.1. договору сторони передбачили, що за невиконання своїх обов'язків за цим договором сторони несуть одна перед другою відповідальність у розмірі 0,5 % від вартості непоставленого у відповідний строк товару (продавець) або від суми, неперерахованої до сплати товару у відповідний строк (покупець) за кожний день прострочки платежу чи поставки.

Відповідно до п.11 договору, строк дії цього договору - один рік з дня його підписання. Якщо за один місяць до закінчення дії договору сторони не повідомляють одна одну про відмову від обставин за договором, цей договір вважається продовженим на такий самий строк.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов даного договору, позивачем поставлено відповідачу картоплю: за накладною №49 від 04.10.2011р. в кількості 11600кг. по 1,50 грн. за 1 кг., на суму 17400,00 грн. та за накладною №50 від 05.10.2011р. в кількості 11330 кг. по 1,50 грн. за 1 кг. на суму 16995,00 грн., тобто, на загальну суму 34350,00 грн. (а.с.15).

В свою чергу, відповідач поставлений йому відповідно до договору за вказаними накладними товар у встановлений умовами договору строк - день доставки товару, не оплатив. З приводу невиконання підприємцем ОСОБА_1 умов договору, укладеного з ФГ "Вільне" останнє зверталось з претензією до божника 22.02.2012р. (а.с.31, докази направлення - а.с.32), проте, згідно наявних у справі доказів, дана вимога залишена відповідачем без відповіді та без задоволення, що й стало підставою для звернення Фермерського господарства "Вільне" до суду з позовом у даній справі.

Розглядаючи питання про законність та обгрунтованість заявлених по справі вимог, господарський суд приймає до уваги наступне.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між сторонами є правовідносинами з купівлі-продажу товару.

Як передбачено ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту ст.538 Цивільного кодексу України вбачається, що при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч.2, ч.4 ст.538 ЦК України).

У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно поданих до справи матеріалів, відповідачем не виконано своїх зобов"язань по оплаті отриманого від позивача товару за договором від 04.10.2011 р., під час розгляду справи відповідачем не подано доказів сплати позивачу заборгованості в сумі 34350,00 грн. за придбану картоплю.

Таким чином, аналіз наведених норм права та встановлених за поданими доказами обставин справи свідчить про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача 34350,00 грн. заборгованості за товар.

Отже, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором купівлі-продажу продукції від 04.10.2011р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як уже зазначалось, пунктом 8.1. договору сторони обумовили відповідальність одна перед другою за невиконання своїх обов'язків за цим договором, у розмірі 0,5 % від вартості непоставленого у відповідний строк товару (продавець) або від суми, неперерахованої до сплати товару у відповідний строк (покупець) за кожний день прострочки платежу чи поставки.

Разом з тим, з огляду на порушення (невиконання) у даному випадку, відповідачем грошового зобов'язання, та правової природи обумовленої п.8.1. договору неустойки (що в розумінні ч.3 ст.549 ЦК України є пенею), а також з урахуванням вищенаведених приписів закону, нарахована до стягнення з відповідача пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та крім того, має нараховуватись в межах 6-тимісячного строку, визначеного ч.6 ст.232 ГК України.

Таким чином, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період з 05.10.2011р. по 24.04.2012р. (з врахуванням зміни облікової ставки НБУ), господарський суд встановив, що наведеним вимогам чинного законодавства та обставинам справи відповідає нарахування пені на суму заборгованості 34350,00 грн. за період з 05.10.2011р. по 05.04.2012 р. (в межах шестимісячного строку - 183 дні), що становить загалом 2659,53 грн. Тобто, правомірно заявленою до стягнення з відповідача на користь позивача є сума пені 2659,53 грн., щодо стягнення решти суми пені - 286,10 грн. - у позові слід відмовити.

Також, звернувшись з даним позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 21460,00 грн. моральної шкоди, яку на думку позивача, йому завдано внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань, яка проявляється в тому, що через незакупівлю пального неможливо обробити поля та одержати прибутки; крім того, погіршився фізичний і душевний стан керівника підприємства, який душевно переживає та хворіє через неоплату за поставлену картоплю.

Стосовно даної вимоги суд приймає до уваги таке.

У відповідності до положень п.4 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною першою ст.1167 Цивільного кодексу України, передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Під діловою репутацією, зокрема, юридичної особи, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Ділова репутація юридичної особи може бути погіршена шляхом поширення неправдивих, недостовірних відомостей про неї (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року, №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Проте, у даному випадку, жодних доказів приниження ділової репутації позивача, підриву довіри до його діяльності, тощо, матеріали справи не містять, судом не встановлено, та жодних посилань на такі обставини у позовній заяві не вказано.

Таким чином, вищевказані підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, зокрема, й сам факт заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру (оскільки ні моральні, ні фізичні страждання юридичній особі не можуть бути завдані), а також інші обставини щодо оцінення заподіяної моральної шкоди, відповідними належними та допустимими доказами позивачем не доведено.

Слід також зазначити, що позивач як юридична особа та суб'єкт господарювання займається господарською діяльністю з метою отримання прибутку на власний страх і ризик, тобто, має передбачати в т.ч. і порушення зобов'язань контрагентами.

За таких обставин, підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 21460,00 грн. не вбачається.

Стосовно вимог про стягнення на користь позивача з відповідача судових витрат, до яких позивач відносить 1798,87 грн. витрат на пальне, 8000,00 грн. витрат на адвоката та 1634,00 грн. витрат по сплаті судового збору, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві та заяві від 13.04.2012 р. позивач, вказуючи про завдання невиконанням зобов'язання збитків, в т.ч. витрат на пальне у зв'язку з урегулюванням спору у боржника, в сумі 1798,87 грн., водночас, просив стягнути дані витрати в якості судових витрат, пов'язаних з розглядом даної справи. На підтвердження понесення таких витрат позивач подав фіскальні чеки, накладну та рахунок-фактуру про придбання пального (бензину та дизельного палива). Водночас, подані позивачем документи про придбання пального жодним чином не підтверджують, що вказані витрати на пальне пов'язані саме з розглядом даної справи. При цьому, позивачем не обгрунтовано нормативно та не доведено належними доказами наявність підстав для стягнення таких витрат ні в якості судових витрат, ні в якості завданих збитків, а тому жодних правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 1798,87 грн. витрат на пальне в суду немає.

Позивач, також, просить стягнути з відповідача 8000,00 грн. витрат на послуги адвоката, в обгрунтування чого надав до матеріалів справи договір адвоката про надання адвокатських послуг від 22.02.2012 р., укладений між адвокатом ОСОБА_2 (як зазначено у договорі адвокат діє на підставі свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю №310, виданого рішенням атестаційної палати Рівненської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 01.12.2000р.) та головою Фермерського господарства "Вільне" Люшиним Володимиром Івановичем (замовник) (а.с.52). За змістом договору передбачалось надання адвокатом замовнику правової допомоги - консультацій, підготовки позову та представлення інтересів у господарській справі за позовом Фермерського господарства "Вільне" до ПП ОСОБА_1 про стягнення боргу у господарському суді Житомирської області. Як зазначено у договорі, оплата послуг адвоката за домовленістю і вноситься замовником згідно книги обліку доходів і витрат адвоката. Оплата становить 8000,00 грн. і буде вноситись замовником за кінцевим результатом, після виконання судового рішення по стягненню боргу.

Позивачем також подано до справи довідку за підписом адвоката ОСОБА_2 про те, що між ним та керівником ФГ "Вільне" попередньо домовлено про гонорар, який підлягає оплаті, за надання адвокатських послуг у підготовці претензій і позову в суд та представлення інтересів в суді першої інстанції в сумі 8000,00грн. (а.с.53); акт виконаних робіт від 07.05.2012 р. згідно договору від 22.02.2012 р., в якому наведено порядок визначення розміру оплати адвоката та вказано, що гонорара буде оплачено за кінцевим результатом в разі стягнення боргу (а.с.54); рішення адвоката ОСОБА_2 №1 від 12.01.2012р. про встановлення оплати його робочого часу (а.с.55,56); довіреність №2 від 11.04.2012 р., за якою ФГ "Вільне" уповноважує адвоката ОСОБА_2, зокрема, на ведення усіх господарських, цивільних, адміністративних справ господарства (а.с.26) та заява про допуск адвоката ОСОБА_2 до участі у справі (а.с.27) (згідно попередньо поданих до справи документів від імені позивача діяв інший представник за довіреністю ОСОБА_4.).

Розглянувши вищевказані документи та надавши їм відповідну оцінку, суд приймає до уваги таке.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Пунктом 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 04.03.1998р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", із наступними змінами, передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру", а згідно зі ст.12 цього Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Разом з тим, жодний з вищенаведених поданих позивачем доказів не підтверджує ні факту надання послуг саме адвокатом (до справи не подано свідоцтва ОСОБА_2 на право заняття адвокатською діяльністю, посилання на яке містить договір з позивачем), ні фактичного здійснення такої оплати за надані послуги. При цьому, зі змісту самого договору про надання адвокатських послуг, довідки адвоката та акту виконаних робіт вбачається, що фактичного здійснення оплати послуг адвоката станом на момент розгляду справи не було, оскільки за погодженням позивача та ОСОБА_2 така оплата повинна була здійснюватись лише за результатами розгляду спору після виконання рішення про стягнення боргу.

За таких обставин, за відсутності належних доказів на підтвердження фактичного понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката, як і надання послуг саме адвокатом, підстав для відшкодування позивачу витрат по оплаті послуг адвоката в сумі 8000,00 грн. не вбачається.

Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, позов задовольняється частково, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 34350,00 грн. заборгованості та 2659,53 грн. пені. В решті позову суд відмовляє.

За змістом п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору підлягає поверненню судом, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на вказану норму закону, оскільки при зверненні з позовом до суду позивачем було внесено судового збору на 2,55 грн. в більшому розмірі, ніж встановлено законом; а також, враховуючи зменшення позовних вимог згідно заяви від 13.04.2012 р. (в т.ч. зважаючи на встановлений мінімальний розмір ставки судового збору), позивачу слід повернути 25,00 грн. сплаченого судового збору.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1609,00 грн. у відповідності до приписів ст.49 ГПК України, з огляду на часткове задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фермерського господарства "Вільне" (35351, Рівненська область, Рівненський район, с.Тайкури, ідентифікаційний код 22565470):

- 34350,00 грн. заборгованості,

- 2659,53 грн. пені,

- 1013,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

3. Повернути Фермерському господарству "Вільне" (35351, Рівненська область, Рівненський район, с.Тайкури, ідентифікаційний код 22565470) з Державного бюджету України:

- 25,00грн. судового збору, сплаченого згідно квитанції №2797.386.1 від 19.03.2012р.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (реком.з пов.)

3 - відповідачу (реком.з пов.)