Ухвала

від 17.05.2012 по справі 2а-355/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2012 р.Справа № 2а-355/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2012р. по справі № 2а-355/12/2070

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі по тексту - ДПІ у Московському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.09.2011р. № 0000491704.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 р. по справі № 2-а-355/12/2070 адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 20.09.2011р. № 0000491704.

Стягнуто з державного бюджету на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 32,19 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 року по справі № 2-а-355/12/2070; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм ст.3 Господарського кодексу України, ст.ст.215, ч.1 ст.203, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.7.3, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України. Посилаючись на матеріали документальної невиїзної перевірки, проведеної фахівцями ДПІ у м. Сєвєродонецьку, вказує на те, що у ТОВ «Мівісс» (контрагента позивача у спірних правовідносинах) відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, а отже, відсутні об`єкти, що підпадають під визначення п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Стверджує про нікчемність правочину між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Мівісс» як таких, що здійснені без мети реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і суспільства, в зв`язку з чим витрати, понесені позивачем по операціям з вказаним контрагентом, включені до складу податкового кредиту вересня-грудня 2010 року безпідставно.

Представник позивача в надісланих до суду апеляційної інстанції письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Зазначив, що договір купівлі-продажу від 01.09.2010 року, за умовами якого ТОВ «Мівісс» реалізовано позивачеві сантехніку, укладено позивачем в межах його господарської діяльності, обумовлений метою, що охоплюється зареєстрованим видом діяльності позивача та загальними цілями господарської діяльності (отримання прибутку). Зобов`язання за вказаним договором виконані як позивачем, так і його контрагентом в повному обсязі, про що свідчать відповідні первинні документи, копії яких надано до матеріалів справи (видаткові накладні, платіжні доручення, акт зарахування зустрічних однорідних вимог, сертифікати відповідності, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, товарно-транспортні накладні). Придбана у ТОВ «Мівісс» сантехніка була в подальшому реалізована ФОП ОСОБА_1 іншим контрагентам крупним та дрібним оптом, тобто, придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності. Вказав на те, що на момент здійснення спірних операцій ТОВ «Мівісс» було зареєстроване у встановленому законом порядку, мало свідоцтво платника ПДВ, та, відповідно, право на виписування податкових накладних; знаходилось за своїм місцезнаходженням. З урахуванням викладеного, вважає, що висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Мівісс» зроблено відповідачем за відсутності належних та допустимих доказів. Посилаючись на ст.61 Конституції України, Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року, вказує на індивідуальний характер юридичної відповідальності ТОВ «Мівісс» у випадку неподання ним податкової звітності або іншого порушення законодавства. Враховуючи викладене, наполягає на тому, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту вересня-грудня 2010 року суми ПДВ по господарським операціям з ТОВ «Мівісс», а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачем податкового зобов`язання з ПДВ є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в серпні 2011 року фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова здійснено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Мівісс» (код СДРПОУ 32269533) та правильності обчислення ПДВ з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.

За результатами перевірки складено акт № 2479/1704/2398012599 від 19.08.2011 p., яким зафіксовано порушення п.п. 7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість з контрагентом TOB «Мівісс» на і загальну суму ПДВ у розмірі 369 335,6 грн. (у т.ч. за вересень 2010 р. - 43 333,33 грн., жовтень 2010 р. - 80 996,92 грн., листопад 2010 р. - 43 505,40 грн., грудень 2010 р. - 201 499,99 грн.; порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а саме здійснення нікчемних (недійсних) правочинів ФОП ОСОБА_1 з постачальником - TOB «Мівісс» на загальну суму 2216032,00 грн. з ПДВ (у т.ч. за вересень 2010 р. - 260000,00 грн., за жовтень 2010 р. - 485999,60 грн., за листопад 2010 р. - 261032,00 грн. за грудень 2010 р. - 1209000,00 грн.) (т.1, а.с.11-18).

На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.09.2011 року р. № 0000491704, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 461 669,50 грн., в тому числі: 369335,60 грн. - за основним платежем, 92 333,90 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с.19).

За наслідками адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення- рішення залишено без змін (т.1, а.с.20-26).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для висновку про неправомірне включення ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту за вересень-грудень 2010 року суми в розмірі 369335,6 грн. слугувало твердження відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Мівісс» як таких, що здійснені без мети реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і суспільства, яке, в свою чергу, обґрунтовується відповідачем відсутністю у вищезазначеного контрагента необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності (управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів) при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Таким чином відповідач вважає, що у контрагента позивача - TOB «Мівісс» відсутні об'єкти, які підпадають під визначення п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині включення до складу податкового зобов'язання сум ПДВ від реалізації товарів (послуг).

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за вересень-грудень 2010 року виникли до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави проведення спірної перевірки регламентовано положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Як встановлено пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

У відповідності до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку па додану вартість до складу податкового кредиту є придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності; будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції, у розумінні ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 01.09.2010 року ФОП ОСОБА_1 укладено договір б/н з TOB «Мівісс», за умовами якого TOB «Мівісс» (за договором - продавець) зобов'язався поставити на адресу позивача (за договором - покупець) будматеріали, сантехніку в асортименті й кількості згідно накладних, а позивач зобов'язується купити товар на умовах даного Договору (п. 1.1. договору).

Договір купівлі-продажу від 01.09.2010 набрав чинності з моменту підписання, тобто з 01.09.2010 року, та діяв до 31.12.2010 року (пункт 5.1 Договору). Відповідно до пункту 3.1 Договору, ціна на товар встановлюється відповідно до накладних (т.1, а.с.28).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що під час дії зазначеного договору купівлі - продажу від 01.09.2010 р., у період з 01 вересня 2010 р. до 31 грудня 2010 р. позивач придбавав у TOB «Мівісс» товар, зокрема на суму 2 216 031,60 грн., в т.ч. ПДВ 369 335,60 грн., що підтверджується виданими TOB «Мівісс» видатковими накладними та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору від 01.09.2010 року ТОВ «Мівісс» були виписані позивачеві податкові накладні, які містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», скріплені печаткою продавця - ТОВ «Мівісс» (т.2, а.с.93-179).

Також, в рамках здійснення господарських операцій з придбання позивачем сантехніки та будівельних матеріалів згідно договору від 01.09.2010 року ТОВ «Мівісс» було виписано видаткові накладні, оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (т.2, а.с.10-89).

Слід відмітити, що відповідачем фактична наявність зазначених документів не заперечується, що підтверджується актом перевірки від 19.08.2011 року.

Колегія суддів відмічає, що на виконання умов п.2.3 Договору приймання товару позивачем від ТОВ «Мівісс» відбувалося з урахуванням сертифікатів відповідності ДСТУ та висновкам державної санітарно-епідеміологічної експертизи (т.4, а.с.203-214).

Оплата за отриманий товар була здійснена в безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т.2, а.с. 180-212), а також частково шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог відповідно до угод-протоколів взаємозаліку від 30.10.2010 р., 30.11.2010 р., 30.12.20201 р. (т.4, а.с.106-109).

Поставка товару здійснювалася транспортом перевізника ФОП ОСОБА_2 кількома партіями у вересні 2010 р., жовтні 2010 р., листопаді 2010 р., грудні 2010 р., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 28.09.2010 р. на суму 18588,00 грн., від 30.09.2010 р. на суму 77046,90 грн., від 30.09.2010 р. на суму 164365,00 грн., від 01.10.2010 р. на суму 97805,60 грн., від 01.10.2010 р. на суму 215967,00 грн., від 11.10.2010 р. на суму 70852,00 грн., від 20.10.2010 р. на суму 101376,00 грн., від 01.11.2010 р. на суму 91612,00 грн., від 01.11.2010 р. на суму 169420,00 грн., від 01.12.2010 р. на суму 363097,00 грн., від 01.12.2010 р. на суму 537557,00 грн., від 10.12.2010 р. на суму 64300,00 грн., від 20.12.2010 р. на суму 244046,00 грн.

З наданих до матеріалів справи копій вказаних товарно-транспортних накладних вбачається, що ФОП ОСОБА_2 на замовлення позивача (вантажовідправник - ТОВ «Мівісс»), вантажоодержувач - ФОП ОСОБА_1.) з пункту навантаження - м. Сєвєродонецьк, до пункту розвантаження - м. Кременчук автомобілем МАН НОМЕР_4 було здійснено транспортування товару згідно накладних, який одержано позивачем (т.1, а.с.36-48).

Оплата за транспортні послуги фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 здійснена позивачем, що підтверджується відповідними копіями рахунків-фактур та платіжних доручень, копії яких наявні в матеріалах справи (т.2, а.с.213-220).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов п. 4.1 Договору № 03-09/10 від 03.09.2010 року позивачеві надані Сертифікати якості Суперконцентрата для полімерів (Мастербатч) Antistatic та Висновок державної санітарно-епідіоміологічної експертизи від 13.10.2009 року № 05.03.02-03/64018 (т.5, а.с.7-20).

Доставка товару від ТОВ «Мівісс» здійснювалась на склад позивача, який розташовано у м. Кременчук Полтавської області, вул.. 40-річчя Жовтня, 29, яким позивач користується згідно договорів найму нежитлового приміщення від 01.01.2009 року з ТОВ «ВФ «Меркатор» (т.1, а.с.49-53).

Матеріалами справи підтверджено, що придбана у ТОВ «Мівісс» сантехнічна продукція та будівельні матеріали були в подальшому реалізовані відповідно до укладених ним договорів, в тому числі: від 09.11.2010 р. з Міським пологовим будинком (товар - деталі металеві для столярних та теслярських виробів); № 21 від 05.10.2010 року з Кременчуцьким будівельно-монтажним управлінням «Укрзалізниця» (СТГО «Південна залізниця») (будматеріали, інструменти в асортименті згідно накладних), № 25 від 21.12.2010 року з Кременчуцьким будівельно-монтажним управлінням «Укрзалізниця» (СТГО «Південна залізниця») (будматеріали, інструменти); № 10/099В від 13.09.2010 року з ДП «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту» Крюківське кар'єроуправління»; б/н від 16.04.2010 року з ПП «Агроекологія» (будівельні матеріали); № 11/2/10 від 11.01.2010 року з ФОП ОСОБА_3 (будматеріали, сантехніка); № 11/3/10 від 11.01.2010 року з ЗАТ «Спецбуд» (будматеріали, сантехніка); № 11/7/10 від 11.01.2010 року з ФОП ОСОБА_4 (будматеріали, сантехніка); № 11/6/10 від 11.01.2010 року з ФОП ОСОБА_5 (будматеріали, сантехніка); № 11/1/10 від 11.01.2010 року з ПП «Вектра Плюс» (будматеріали, сантехніка); № 11/8/10 від 11.01.2010 року з ФОП ОСОБА_6 (будматеріали, сантехніка); № 1/3/10 від 01.03.2010 року з ТОВ «Комсомольський Укрсплав» (будматеріали, сантехніка); б/н від 15.05.2010 року з ЗАТ «Кременчуцьке ремонтно-монтажне підприємство (будматеріали); б/н від 03.06.2010 року з ПП «Градіка» (будматеріали, інструменти); б/н від 04.01.2010 року з ТОВ «Оксавад» (будматеріали, інструменти) (т.4, а.с.112-180), а також іншим покупцям відповідно до видаткових накладних та довіреностей на отримання ТМЦ (т.3, а.с.10-250, т.4, а.с.1-98).

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що видом діяльності позивача є оптова торгівля будівельними матеріалами, що не заперечується відповідачем по справі, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції з придбання у ТОВ «Мівісс» товарів (сантехніки та будівельних матеріалів) повністю підтверджена первинними документами, оформленими належним чином, а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що дані Системи автоматизованого співставлення даних податкового кредиту та податкових зобов`язань в розрізі контрагентів ДПА України, на які посилається відповідач в акті перевірки від 19.08.2011 року, з урахуванням приписів пункту 6 розділу І, пунктом 5.2 розділу II "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, не є достатнім доказом порушень податкового законодавства з боку позивача або вищевказаного його контрагента.

Щодо посилань відповідача в обґрунтування твердження про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Мівісс» на дані довідки № 500/23-32269533 від 12.03.2011 р. про неможливість проведення перевірки ТОВ «Мівісс» (код ЄДРПОУ 32269533) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами за грудень 2010 року та акт № 649/23-32269533 від 25.03.2011 р. неможливість проведення перевірки ТОВ «Мівісс» (код ЄДРПОУ 32269533) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами за період з 01.01.2010 р. по 30.11.2010 р., колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зауважує, що ДПІ в м. Сєвєродонецьку, констатувавши в зазначених акті та довідці неможливість проведення перевірки ТОВ «Мівісс», зазначає про відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та, як наслідок, робить висновок про нікчемність укладених ним угод з контрагентами за період з січня 2010 року по листопад 2010 року.

З системного аналізу норм Порядку № 1232, а також п.п.5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772 вбачається, що судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.

Обране суб'єктом владних повноважень найменування зазначених акту та довідки (про неможливість проведення перевірки) не відповідає ані змісту вказаних документів, в яких викладені висновки податкового органу по суті проведених платником податків господарських операцій, ані діям контролюючого органів, котрі були здійснені у спірних правовідносинах і полягали у проведенні фактичної перевірки.

Крім того, як вбачається зі змісту зазначених акту та довідки, при складенні останніх фахівцями ДПІ у м. Сєвєродонецьку первинні документи ТОВ «Мівісс» або його контрагентів не досліджувались.

А відтак, відображення в акті та довідці про неможливість проведення перевірки суджень податкового органу по суті проведених платником податків господарських операцій суперечить закону, який не передбачає такого порядку дій суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи викладене, зазначені акт та довідка не можуть бути взяті до уваги колегією суддів в якості доказу нікчемності правочинів між позивачем та вищевказаним контрагентом, з огляду на їх невідповідність критерію допустимості доказів.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми вартості придбаних товарів від продавця ТОВ «Мівісс» на відсутність в останнього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманої у ТОВ «Мівісс» продукції сторонами не заперечується.

При цьому колегією суддів взято до уваги, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Придбані у ТОВ «Мівісс» сантехніка та будівельні матеріали були використані позивачем в подальшому у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

З приводу викладеного в акті від 19.08.2011 року № 2479/1704/2398012599 судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Колегія суддів відмічає, що TOB «Мівісс» на час проведення спірних господарських операцій було належним чином зареєстрованою юридичною особою, перебувало на обліку в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області, було зареєстроване платником податку на додану вартість, про що 03.03.2003 року Державною податковою інспекцією у м. Сєвєродонецьку видано відповідне Свідоцтво № 100307393, тобто, як позивач, так і його контрагент мали відповідний обсяг цивільної право- та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірного договору.

Умови укладеного з позивачем договору виконані як позивачем, так і його контрагентом TOB «Мівісс» в повному обсязі, а відтак, підстави для визнання договору між позивачем та вказаним контрагентом нікчемним або недійсним у відповідача відсутні.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З огляду на це, суд при вирішенні даної справи враховує існуючу практику Європейського Суду з прав людини щодо зобов'язань зі сплати ПДВ.

Так, у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу валових витрат 2 кварталу 2011 року суму в розмірі 7329207,0 грн., 3 кварталу 2011 року суму в розмірі 8224592,0 грн., та до складу податкового кредиту за листопад 2010 року, та вересень 2011 р. суму в розмірі 1658196,00 грн. по реальним господарським операцям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачену в зв`язку із придбанням товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 19.08.2011 року № 2479/1704/2398012599 порушень, слід вважати недоведеними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова про визначення позивачеві податкового зобов`язання по податку на додану вартість є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2012р. по справі № 2а-355/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Перцова Т.С. Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.