Рішення

від 05.06.2012 по справі 21/5007/28/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" червня 2012 р. Справа № 21/5007/28/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Золотий каравай" (м.Житомир)

до Приватного підприємства "Надія Житомира" (м. Житомир)

про стягнення 6848,68 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 6848,68грн., з яких: 6098,75грн. основного боргу, 91,48грн. штрафної неустойки за порушення господарських зобов'язань, 480,42грн. пені, 115,79грн. 3% річних з простроченої суми та 62,24грн. інфляційних.

24.05.12р. на адресу суду повернулася копія ухвали від 14.05.12р, направлена відповідачу за адресою: м. Житомир, вул. Вітрука, 53, з відміткою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 60-62).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 24.01.12р. Приватне підприємство "Надія Житомира" зареєстровано за адресою: м. Житомир, вул. Вітрука, 53 (а.с. 55-56).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 N01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році", що узгоджується з п.3.9.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Оскільки вся поштова кореспонденція надсилалася відповідачу за його юридичною адресою, суд вважає, що останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про що свідчить розписка господарського суду Житомирської області від 14.05.12р. про відкладення розгляду справи, підписана представником позивача (а.с.57).

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на викладене, відсутність представників сторін, на думку суду, не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з позовної заяви та підтверджено матеріалами справи, 25 травня 2011 року між Приватним акціонерним товариством "Золотий каравай" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Надія Житомира" (покупець, відповідач) укладено Договір №2564 з додатками (далі - Договір (а.с.9-12) згідно п.1.1. якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару) у відповідному асортименті, кількості та по цінам, в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити товар.

Позивач вказує, що на підставі укладеного Договору, згідно товарно-транспортних накладних (а.с.19-35), було здійснено поставки товару (хліба та хлібобулочних виробів), частина якого в сумі 6198,75грн. залишилась неоплаченою.

Посилаючись на п.5.4. Договору, зазначає, що оскільки остання неоплачена поставка була здійснена на адресу відповідача 01.09.11р., він зобов'язаний був у повному обсязі розрахуватися за отриманий товар не пізніше 02.09.11р. Однак, відповідач свої зобов'язання не виконав, у встановлений Договором строк оплату за товар в сумі 6198,75грн. не здійснив. Згідно акту звірки розрахунків від 30.11.11р. (а.с.13) борг в сумі 6198,75грн. визнав, однак заборгованість не погасив.

З метою досудового врегулювання спору, відповідачу була направлена вимога про оплату вартості отриманого товару №82 від 06.02.12р. на суму 6844,41грн., яка останнім не була отримана, оскільки повернута позивачу по закінченню термінів зберігання, що підтверджується довідкою Укрпошти за 15.03.12р. (а.с. 14-18).

31.03.12р. в рахунок погашення боргу відповідач сплатив 100,00грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №7315 від 31.03.12р. (а.с. 36).

Таким чином, за даними позивача, на час звернення його до суду, заборгованість відповідача за переданий товар склала 6098,75грн.

Посилаючись на пункти 6.6.;6.7. Договору та ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував до стягнення з відповідача 91,48грн. штрафної неустойки, 480,42грн. пені, 115,79грн. 3% річних, 62,24грн. інфляційних.

Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів на підтвердження проведених розрахунків не надав.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів, інших юридичних фактів.

Відповідно до положень ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно матеріалів справи, спір між сторонами виник в процесі виконання договору №2564 від 25.05.11р. з Додатками до нього (а.с.9-12), який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.2 Договору, сторони визначили, що загальний асортимент, примірна кількість та строки поставки товару зазначаються у загальній Специфікації (додаток №3), яка є невід'ємною частиною цього договору. Поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями. Асортимент, кількість, строки поставки та ціна товару кожної окремої партії визначаються та підтверджується товарною (товарно-транспортною) або видатковою накладною. Специфікація (специфікації) є невід'ємною частиною договору, у разі її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.

Згідно п.5.1 та пп.5.3 Договору товар, що поставляється по даному договору, сплачується покупцем за оптово-відпускними цінами постачальника, діючими на момент поставки, які зазначаються постачальником у накладній на товар (товарно-транспортній та/або видатковій накладній).

Згідно п. 5.3. Договору, загальна сума даного договору обумовлюється сумами, зазначеними у накладних (товарно-транспортних або видаткових накладних) на кожну партію товару.

Оплата за товар здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України з урахуванням ПДВ. Розрахунки між постачальником і покупцем здійснюються в безготівковому порядку, шляхом переведення покупцем коштів на поточний рахунок постачальника (п.5.4 Договору).

Поставка товару за цим договором здійснюється на умовах відстрочення платежу в наступному порядку :

- покупець зобов'язаний оплатити вартість отриманого товару в день поставки (дати підписання накладної на товар, товарно-транспортної, видаткової накладної), а у разі отримання товару після 16:00 год. (час завершення банківських операцій) - не пізніше наступної доби.

- товар, отриманий покупцем у святкові, неробочі, вихідні дні або після 16:00 год. напередодні таких днів, має бути повністю оплачений покупцем у перший наступний робочий день, що слідує за днем поставки.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору позивач, згідно товарно-транспортних накладних (а.с.19-35), поставив відповідачу товар на загальну суму 6276,55грн.

Згідно пояснень позивача (а.с.51), оскільки відповідач при здійсненні оплати за товар в платіжних документах призначення платежу не вказував, сплачені кошти зараховувалися в погашення існуючої заборгованості, в порядку її виникнення.

Так, як вбачається з вимоги, направленої позивачем відповідачу, загальна сума боргу за поставлений товар станом на 06.12.12р. визначена у розмірі 6198,75грн., що також підтвердив відповідач, підписавши Акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.11.11р. (а.с.13). При цьому, неоплачений залишок за товарно-транспортною накладною №КР-0208201 від 16.08.11р. на суму 393,85грн. складав 316,05грн. (а.с.14-18).

Оскільки в погашення боргу за вищевказаною накладною, позивачем було зараховано 100,00грн., сплачені відповідачем 13.03.12р. згідно прибуткового касового ордеру (а.с. 36), на час звернення позивача до суду, заборгованість відповідача за товарно-транспортною накладною №КР-0208201 від 16.08.11р. склала 216,05грн.

Таким чином, на час розгляду справи в суді, загальна заборгованість відповідача за отриманий товар становить 6098,75грн., що також вбачається з довідки позивача (а.с.54).

У відповідності до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, що відповідає приписам ст. 526 ЦК України.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем 6098,75грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с. 4-5), останнім за період з вересня 2011 року по березень 2012 року нараховано 62,24грн. інфляційних та за період з 03.09.11р. по 20.04.12р. - 115,79грн. 3% річних.

Перевіривши вказані розрахунки позивача, суд вважає їх вірними, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем, згідно пунктів 6.6.; 6.7. Договору, заявлено до стягнення з відповідача 480,42грн. пені, за період з 18.08.11р. по 03.09.11р., та 91,48грн. штрафної неустойки.

Так, пунктом 6.6 Договору сторони визначили, що за порушення господарських зобов'язань в частині сплати поставленого товару покупцем, з метою припинення або попередження повторення порушень цих зобов'язань з боку покупця, до покупця застосовується оперативно-господарська санкція у вигляді штрафної неустойки у розмірі 1,5% від загальної суми простроченого зобов'язання (вартості неоплаченої партії товару). Постачальник має право нарахувати дану оперативно-господарську санкцію у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. При цьому, покупець зобов'язаний здійснити оплату штрафної неустойки протягом трьох банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення про сплату покупцем штрафної неустойки.

Крім того, пунктом 6.7. Договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати за товар в порядку ст. 5.4. цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, протягом 3 банківських днів з моменту отримання повідомлення постачальника про сплату пені.

Так, у відповідності до ст. 546ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За ст. 549ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 551ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Аналогічні приписи містяться також у ст. 230 ГК України, згідно якої штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За ст. 231 ГК України, Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч.4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Водночас ч.6 ст. 231 ГК України вказує, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96р. встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про правомірність нарахування пені у визначеному позивачем розмірі, тому вимога про її сплату є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Що стосується штрафної неустойки, то з урахуванням вимог чинного законодавства України та виходячи з погоджених сторонами умов Договору, господарський суд дійшов висновку, що в стягненні 91,48грн. штрафної неустойки слід відмовити, з огляду на наступне.

Так, статтею 235 ГК України встановлено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Стаття 236 ГК України визначає окремі види оперативно-господарських санкцій (ч.1 статті) та вказує, що їх перелік, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

У відповідності до ст. 237 ГК України, підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Тобто, особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. При цьому, оперативно-господарські санкції за своєю спрямованістю поділяються на два види. До першого належать санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у виді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання. Другий вид оперативних санкцій становлять ті, що спрямовані на зміну правовідносин (переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції).

Враховуючи зазначене, проаналізувавши зміст п.6.6 Договору, суд дійшов висновку, що встановлена ним санкція не відноситься до оперативно-господарських, а являється штрафною неустойкою, як і зазначено у вказаному пункті, нарахованою за порушення відповідачем його зобов'язань в частині оплати товару, тобто за те ж саме порушення, що і пеня.

Слід зазначити, що абз.2 ч.2 ст. 231ГК України, передбачає за порушення строків виконання зобов'язання стягнення пені та штрафу, однак, вказані приписи застосовуються лише у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. При цьому, як зазначено у Постанові Верховного Суду України від 06.12.10р. по справі №3-4гс 10, визначені у вказаній частині ст. 231 ГК України штрафні санкції застосовуються лише при допущенні прострочення негрошового зобов'язання.

З огляду на викладене та враховуючи, що штраф, пеня, неустойка віднесено чинним законодавством до одного і того ж виду забезпечення виконання зобов'язання, виходячи з приписів ч.3 ст. 549 та ч.2 ст. 551 ЦК України, ч.6 ст. 231 ГК України, положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими для забезпечення виконання грошових зобов'язань встановлено нарахування саме пені, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 91,48грн. штрафної неустойки, що узгоджується і з приписами ст.61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Зазначене також відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного суду України від 12.12.11р. у справі №3-132 гс 11.

У відповідності до ст.33 ГПК України, сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевказане, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами по справі та підлягає задоволенню на суму 6757,20грн., з яких: 6098,75грн. основного боргу, 480,42грн. пені, 115,79грн. інфляційних та 62,24грн. 3% річних. В частині стягнення 91,48грн. штрафної неустойки слід відмовити.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

Враховуючи, що при зверненні позивача до суду, ним було сплачено 1641,00грн. судового збору, а слід було сплатити 1609,50грн., надміру сплачений судовий збір у сумі 31,50грн. підлягає поверненню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Надія Житомира" (10009, Житомирська обл., м. Житомир, Корольовський р-н., вул. Вітрука, 53, ід. код 37107883)

на користь Приватного акціонерного товариства "Золотий каравай" (10005, м.Житомир, вул. Радонова, 11, ід. код 34774998):

- 6098,75грн. основного боргу;

- 480,42грн. пені;

- 115,79грн. інфляційних;

- 62,24грн. 3% річних;

- 1588,00грн. судового збору.

3. У стягненні 91,48грн. штрафної неустойки відмовити.

4. Повернути Приватному акціонерному товариству "Золотий каравай" (10005, м.Житомир, вул. Радонова, 11, ід.код 34774998) з Державного бюджету України 31,50грн. надміру сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 11 червня 2012 року.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек. з пов. про вруч.).